Газета «Вісник» – місцеве видання, яке розповсюджується на територіях чотирьох громад: Широківської, Карпівської, Гречаноподівської, Новолатівської, що на Дніпропетровщині. Дев’ять десятиліть служить джерелом новин, комунікації для своїх читачів. Але у нинішньому році існування медіа, як і багатьох інших локальних газет, опинилося під загрозою через згортання передплати, бо послуги «Укрпошти» по передплаті періодики не витримують ніякої критики. Але редакція газети, яка складається з двох працівників, щотижня забезпечує друк, попри фінансові складники
«Вісник» для багатьох читачів – це не просто періодичне видання, а хроніка місцевих подій, платформа для діалогу та відповідей. Редакція, яку очолює Жанна Плосконос, щодня намагається готувати якісний контент, таким чином відстоюючи саме право на існування.
– Працювати надзвичайно важко. Наш тираж зараз 1300 примірників, але постійно зменшується, і основна причина – критично незадовільна робота «Укрпошти», – каже пані Жанна. – Вистачає випадків, коли передплатники або не отримують газету вчасно, або взагалі не отримують. Я б сказала, що працівники пересувних відділень зовсім не зацікавлені у проведенні передплати, і передплатна кампанія на друге півріччя 2025 року це вкотре яскраво продемонструвала. Бо доставка кожного примірника газети для них – це лише зайвий клопіт. Тому вважають за краще взагалі не пропонувати передплату. Мені такі випадки добре відомі від наших читачів, які говорять, що вони б хотіли отримувати газету, але через постійні поштові незручності відмовляються від неї. А відтак втрачається зв’язок з громадами, бо ми працюємо з офіційними джерелами і забезпечуємо перевірений контент нашим читачам, часом спростовуючи чутки, роз’яснюючи важливі питання з посиланням на спеціалістів.
– Видавнича вартість «Вісника» достатньо лояльна – 220 гривень на рік. Але до нашої ціни більше п’ятдесяти відсотків додає «Укрпошта». Виходить дивна річ: поштовики беруть за послуги, регулярно підвищують їхню вартість, і не бажають їх виконувати. Почуваючись монополістом, «Укрпошта» ігнорує будь-які критичні зауваження. Тому по поштовій передплаті у нас мізерна кількість примірників. Переважає редакційна передплата, яку проводимо для колективів установ та організацій, а також і для індивідуальних передплатників.
З Вінницької друкарні наклад отримуємо «Новою поштою», далі розподіляємо відповідно до списків наших передплатників. Люди приходять у редакцію, аби забрати стоси газет. Таким чином наше видання і вирушає до читачів. Але так не повинно бути. Журналісти мають виконувати свою роботу, а поштовики свою. Видавнича вартість, яку отримує редакція, не покриває щомісячних витрат. З травня у нас почали накопичуватися борги.
Ситуацію у редакції ускладнює і загальний фон – війна, зниження інтересу до паперових медіа багатьох людей, для яких перегляд коротких новин у смартфоні став пріоритетним. Хоча надзвичайно багато читачів старшого віку залишаються шанувальниками друкованого слова. І вони продовжують читати газети всупереч усім обставинам. Таким чином видання фактично виживає за рахунок вірності аудиторії та ентузіазму невеликого колективу.
– Нині українські медіа, а особливо – місцеві, гіперлокальні, перебувають буквально на межі виживання, – коментує голова Правління Дніпропетровської обласної організації НСЖУ Олексій Ковальчук. – Серед викликів, з якими стикаються редакції друкованих видань, особливо на тлі війни, – брак і коштів, і кадрів, суттєве зменшення передплатників, проблем із логістикою та доставкою. Після початку повномасштабної агресії рф багато медіа в регіоні взагалі закрились. Попри усе, «Вісник» залишається в строю! Мінімальним складом колектив постійно шукає альтернативні шляхи до читача, продовжує тримати інформаційний фронт. У нинішніх реаліях, аби мати стійкість, потрібно адаптуватися до викликів часу, трансформуватися, опановувати нові інструменти для подачі інформації, розвивати свої цифрові платформи. Тут ми завжди готові підставити колегам з Широкого дружнє плече – підказати, пояснити, допомогти.
Дніпровський центр журналістської солідарності, який діє на базі обласного осередку НСЖУ, постійно проводить різні навчальні заходи для медійників, ініціює обговорення важливих професійних тем, надає консультаційну підтримку.
– Колеги з «Вісника» завжди активно долучаються, – додає координаторка Центру Наталя Назарова, – коли є можливість – приїжджають до нас, чи доєднуються онлайн. А цьогоріч, у лютому і ми невеличкою делегацією завітали до редакції – привітали їх із 90-річчям газети, заодно поспілкувалися про наболіле, досвідом обмінялись та поділились кожен своїми лайфхаками – як локальним медіа виживати, ставати стійкішими попри всі труднощі сьогодення.
– Просто дивує, що у такий час маємо повну відсутність державних програм підтримки локальних медіа. Адже можна знайти можливості, щоб люди послуговувалися не лише Єдиними новинами та засиллям інтернет видань. Деякі інтернетівські сторінки, буває, видають і сумнівний контент або фейкові повідомлення, які може запускати ворожа пропаганда. Традиційна ж журналістика обов’язково включає у себе перевірку фактів, які друкуються, – каже Жанна Плосконос. – Не знаю, як ми будемо далі випускати газету. Але поки є хоч найменша можливість, поки нас люди хочуть читати, працюватимемо, є у нас і сторінка у фейсбуці.
Медійниця говорить, що органи місцевого самоврядування проводять тендери щодо інформаційних послуг, але більш потужні платформи можуть запропонувати на 5 грн. меншу вартість і виграти тендер. Редакціям локальних газет конкурувати з такими медіа складно. Але є і розуміння з боку окремих громад, які надають матеріали на підставі договорів про висвітлення їхньої діяльності. А загалом потрібні програми підтримки місцевої преси, приміром, аби виділяти кошти для друку. Бо саме місцева преса є найближчою до людей і якій люди довіряють, бо багатьох медійників знають особисто.
– Зараз залишаємося сам на сам зі своїми проблемами на рівні держави, – констатує пані Жанна. – Останніми роками тільки й було допомоги, що від Національної спілки журналістів України. Це технічна підтримка – новий ноутбук, але його ще не задіювали у роботі, оскільки балансуємо на межі виживання. Багато хто з медійників, і нашого регіону зокрема, подаються на гранти. Але не завжди щастить у грантових програмах. Ми тричі пробували свої сили, та поки що безуспішно. Гранти, на мою думку, це тимчасовий варіант допомоги, а потрібна системна підтримка, лише завдяки їй можна зберегти друковані видання.
Підготувала Людмила Мазнова
Дискусія з цього приводу: