21-річна Наталія Курова з села Їздецьке, що на Великописарівщині, особистим прикладом довела, що робити добрі справи може абсолютно кожна людина. Навіть коли сама сидить без роботи і без джерела існування. І навіть коли у самої – безліч обов’язків по господарству. Головне – бажання допомогати іншим. Тим, кому ще важче. І тим, хто потребує підтримки.
Матеріал про дівчину опублікувала газета «Ворскла» в межах проєкту «Ми з України!». Публікуємо текст повністю:
«Широка душа з Широкого Берега»
Газета “Ворскла” поспілкувалася зі своєю героїнею, і з’ясувала, що вона – з простої сільської родини: мама, тато, бабуся. Роботи в Їздецькому немає, тож виживають завдяки підсобному господарству, а також – городам. Тобто, важкою сільською працею.
Наталка мріє, аби її життя було цікавішим. Та й те, що заробляти на хліб можна по – різному, і робити це головою набагато легше, аніж фізично, дівчина розуміє. Тож, вступила до Сумського коледжу, аби отримати спеціальність кухаря.
Однак навчання довелося припинити та повернутися додому на дистанційну: спочатку через коронавірусну інфекцію і карантини, а потім – через війну.
Сидіти вдома – добре, тим більш що роботи вистачає, ще і онлайн – заняття. Але Наталія зі своєю активною життєвою позицією не могла обмежитися цим. Дівчина знайшла, де примінити себе як справжня патріотка, якій небайдужа доля держави.
А поштовхом для цього стала добра душа Наталки: ну, не змогла вона спокійно спостерігати за тим, як через знищення системи доставки газет місцеві бабусечки залишилися без основної радості! Адже вони звикли до того, що листоноша приносить у кожний двір свіжу районну пресу. Знають точний час, сидять на лавці, чекають, виглядають. До цього моменту намагаються переробити безліч хатніх і господарських справ. Щоб мати можливість приділити увагу собі в читанню. Прямо на лавці. Бо це вже – вікова традиція…
Так от. Наталя брала ті стопки газет і розносила їх по домівках. Просто так. Бо пенсіонерки на них чекали. І вдячні посмішки на обличчях отримувачів були для нашої героїні найціннішою відплатою.
Наталя Курова – дуже скромна дівчина. Попри все те, що вона робить на доброчинних засадах, не називає себе волонтеркою. “Та я просто допомогала”, – махнула рукою співрозмовниця.
І навіть про свій внесок у випадок з автівкою, який трапився на початку війни, Наталя собі не приписує, а скромно розповідає про односельців.
Все почалося з того, що через село Їздецьке їхали російські війська. Потім повернулися назад, але, окрім своєї бойової техніки, в них була цивільна автівка, що належала, скоріше за все, мешканцю Тростянця. Транспортний засіб рашисти кинули неподалік від будинку Наташі. Тож, вона не могла просто стояти осторонь і не взяти хоча б якоїсь участі в пошуку господаря!
Дівчина розповіла нам, як розміщувала оголошення в соцмережах. Так, результатом загальних зусиль, власника машини було знайдено. Але, на жаль, чоловіка вбили. Сумна історія залишила в серці молодої їздечанки певний слід, і вона для себе вирішила бути корисною для людей. Бо це – війна, а вона – українка, і по – іншому не може!
Чим займається Наталка зараз? Ділиться тим, чим може поділитися зі світом безкоштовно – своєю добротою! А також – найціннішим, що є в кожної людини – своїм часом! Дівчина їздить велосипедом за два кілометри через блокпост, аби поспілкуватися з місцевими мешканками – бабусями, поговорити про їх життя – буття. “Вони тут самотні, через війну родичі їх не відвідують, – пояснює героїня. – Тому я для них – майже єдиний співрозмовник! “.
Ось як буває. 21- річна дівчина, сама того не розуміючи, виконує величезну роль у житті цих стареньких. Вона для них – вкрай необхідний психолог! Хто знає, скільки врятованих від відчаю людських душ – чисто Наталчина заслуга? Адже всі ми знаємо, що самотні пенсіонери – це найбільш вразлива категорія. Сидять під телевізором, дивляться сумні новини і доводять себе до критичного психоемоційного стану. І хто їх з них з нього виводить? Наталка! Яка приїжджає до них з Їздецького на велосипеді за два кілометри. Ось така вона – широка душа в Широкому Березі!
Оксана КОВАЛЬОВА
