Сергій Годунов – керівник рекламно-виробничої компанії, яка успішно працювала у Харкові. З початком повномасштабної війни він із родиною виїхав до Львова та перевіз частину свого виробництва. Про те, як вдалося налагоджувати бізнес спочатку та як працює компанія на два міста – у матеріалі видання «Леополіс», який вийшов у межах прооєкту НСЖУ «Ми з України!».
«Кістяк нашої команди вдалося зберегти. Один хлопець пішов воювати, інші кваліфіковані кадри й досі залишаються в Харкові та працюють, попри ледь не щоденні обстріли. Оскільки виробництво ЧПК-верстатів переїхало до Львова, потрібно було шукати команду на новому місці. І зробити це виявилося навіть легше, ніж до війни. Приємно, що знаходяться працівники, які справді хочуть розвиватися та вчитися чомусь новому», – розповідає Сергій Годунов.
До війни, зізнається Сергій, мав намір почати займатися й роздрібною торгівлею. Але все наскільки кардинально змінилося, що доводиться розпочинати спочатку.
«Тривожні відчуття напередодні вторгнення були. За день «до» я казав дружині, що варто на всяк випадок запастися продуктами. А вже вранці 24 лютого ми прокинулися від вибухів, схопили дитину та ховалися у ванні чи коридорі. Фактично жили там, але вся картина була напрочуд сюрреалістична. Ми у квартирі, у нас є світло, комунікація, вода, інтернет. Усе працює. Усе, як завжди. Усе нібито гаразд. А за вікнами видніється дим, чути вибухи. Коли полетіли літаки, стало по-справжньому страшно. Ми похапцем зібралися, заскочили в авто й поїхали. Це було 7 березня».
Куди прямуватимуть, сім’я знала, адже у Львові живе сестра Сергія. Тим паче, що місто, звідки чоловік родом, – Старобільськ (Луганська область) – зараз окуповане. Важка дорога до міста Лева зайняла 4 дні. Наприклад, від Харкова до Дніпра десь півтори години їзди, а добиратися доводилося цілий день.
«На запуск виробництва пішло приблизно 2 місяці. Наприкінці квітня ми вже розпочали працювати. Звісно, це все було спочатку. Як і майже 10 років тому в Харкові. Знову маленьке приміщення… Якщо в Харкові офіс та майстерня загалом були 300 кв. м, то тут 30 кв. м. Але нічого. Там теж починали з маленького».
На жаль, перевезти весь бізнес до Львова підприємець не може. Проблема в тому, що таке обладнання як принтер чи ламінатор потрібно розібрати та спеціально спакувати, аби воно не пошкодилося при транспортуванні. А хлопці, які вантажать, цього зробити не можуть. Тому все необхідне для зовнішньої реклами залишається в Харкові.
«Десь півтора місяці назад майже щодня були прильоти, тож мій ранок розпочинався з перевірки, чи не влучили у виробництво. Зараз ніби спокійніше. Але є інша халепа – холод. Наближається зима, а допустити, аби замерзли чорнила в принтерах, не можна. Треба вирішувати проблему, як обігріти приміщення…»
Сергій каже, що Львів – досить комфортне місто для проживання, але все одно дуже хоче додому. Ще більше повернення до Харкова чекає його дитина. Поки що сім’я пробує освоїтися в новому місті та докласти всіх зусиль, аби їхнє переміщене підприємство працювало на повну потужність.
Нагадаємо, що проєкт НСЖУ «Ми з України!» покликаний розповісти широкій аудиторії про героїзм простих людей у часи війни. До нього можуть долучитися усі ЗМІ.
