Волонтерку Ірину Гук за 8 років у ЗСУ добре знають. Часом передають «подарунки» з передка – уламок ракети, гільзу від снаряда чи трофейну російську аптечку. Бо саме вона для багатьох є рятівницею, адже забезпечує бійців і військових медиків необхідними речами з тактичної медицини.
Про тактичну медицину, закупівлі Міноборони та те, що доводить волонтерів до сказу, представниця благодійного фонду Leleka Foundation в Україні розповіла виданню «Главком». Матеріал вийшов у межах проєкту НСЖУ «Ми з України!»
За словами Ірини, вона готувалася до війни ще з початку року.
«Я шукала й купувала кровоспинні засоби, перев’язку, ноші на всі накопичені волонтерські гроші – все, до чого можна було дотягнутися в Україні за гривні. Потім, у перші дні великої війни, коли я з маленькою дочкою була на Західній Україні, набрала парамедика Галину Алмазову і сказала: «Галь, ось адреса нашого складу в Києві і телефон охоронця. Їдь і винось все, що бачиш».
Розповідає, що з початку повномасштабної війни зібрали більше, ніж за попередні вісім років.
«Ось за весну-літо кількість рюкзаків вже наближається десь до 1300. Якщо говорити про аптечки та аптечні набори, то це десь 17-18 тис. штук за цей самий час».
Leleka Foundation – це підрозділ американської організації в Україні, який має свій офіс. Ірина є представницею цієї неприбуткової організації на громадських засадах.
Зізнається, зараз кількість пожертв значно зменшилася, порівняно з початком великої війни. Утім, зібрати кошти на медицину таки легше, аніж на той же тепловізор.
«Як тільки наближається Новий рік, до тебе набігають десятки людей і вимагають: «Дайте мені дитину загиблого, я його привітаю з Новим роком!». Серед таких були і мої знайомі, які точно ніколи нічим не допомагали військовим. Тобто вони приходили до волонтера на Новий рік із 50 тис. грн на іграшки дітям полеглих воїнів. Зараз, звичайно, це виглядає Оk, бо нині значно більша кількість дітей, які залишилися без батьків. А тоді, в 2016-му, я намагалася пояснити, що вже всі діти з подарунками, і не з одним, тому краще віддай ці гроші на тепловізори. Чула у відповідь категоричне «ні», мовляв, це на вбивство, не хочу. І не поясниш, що той тепловізор врятував би чийогось батька, а це значно краще плюшевих ведмедиків і цукерок».
Ірина ділиться: для неї волонтерство – це вже робота.
«Я громадянка, яка хоче підтримати державу у скрутний час, а значить, маю її виконувати. Хоча мені важко спілкуватися з військовими. Я за своєю природою інтроверт, та й ще й легко починаю сприймати історії окремо взятих людей, як особисті. Я дуже багатьох пам’ятаю, з ким я працювала впродовж восьми років війни. Знаю тих, хто загинув з медиків уже після 24 лютого, кому ми допомагали. Вони назавжди перед очима», – зізнається героїня публікації.
Про героїзм простих людей у часи війни і має на меті розповісти проєкт «Ми з України!».
Учасники проєкту – медіа з різних регіонів України – розповідають широкій аудиторії історії людей, які здійснюють героїчні вчинки кожен на своєму місці.
До проєкту можуть долучитися всі ЗМІ, які хочуть подавати відповідні матеріали про наших співвітчизників.
