Національна спілка журналістів України впродовж шести років підтримувала ухвалення закону, який би імплементував Директиву ЄС № 2018/1808 про аудіовізуальні медіапослуги. Однак Закон про медіа лише на 10% складається із норм євродирективи і на 90% – із новацій українських розробників. Тому перше, що потрібно розуміти про новий закон, – це те, що він виходить далеко за межі вимог ЄС.
На цьому наголосила перша секретар НСЖУ Ліна Кущ у коментарі «Вокс Україна».
На її переконання, з одного боку, Україна потребує осучаснення медійного законодавства, яке багато в чому не відповідає новим реаліям. З іншого – це осучаснення повинне зміцнювати свободу слова, а не звужувати її. Ухвалений закон про медіа посилює контроль держави у цій сфері і надає владі нові інструменти для такого впливу.
1) Національна рада з питань телебачення і радіомовлення відтепер регулює не лише аудіовізуальні медіа, а й друковані, онлайн-медіа, онлайн-кінотеатри, провайдерів кабельного ТБ тощо; має повноваження надсилати вимоги до соціальних мереж і пошукових систем. НСЖУ виступала за виведення друкованих і онлайн-медіа з-під регулювання цим законом, оскільки таке регулювання має вигляд надмірного і не відповідає загальноєвропейській практиці.
2) До всіх медіа – і для тих, які використовують обмежений частотний ресурс, і для друкованих та онлайн-медіа, – застосовуються однакові санкції: припис, штраф, заборона видання або анулювання ліцензії. При цьому припис, приміром, видається без перевірки, без права редакції обґрунтувати свою позицію. Санкції однаково суворі для всіх, хоча аудиторія телебачення і друкованої газети неспівставна. Для друкованих видань такі санкції є абсолютно новим засобом контролю. Також новими вимогами є перереєстрація друкованих видань і надання інформації про структуру власності.
3) Головне застереження – політична залежність національного регулятора. Нацрада складається з 8 членів, із яких чотирьох призначає президент і чотирьох – Верховна Рада. У складі національного регулятора немає представників медіаіндустрії, журналістських організацій чи громадянського суспільства. Цей орган, від якого тепер залежать усі медіа, формує влада і зберігає над ним контроль.
4) Складний і великий за обсягом, закон про медіа спонукатиме редакції утримуватися від висвітлення гострих тем, а журналістів – бути обережнішими у висловлюваннях. Відстояти свою правоту редакціям, особливо локальним, які не мають коштів на дорогих юристів, буде складно. Це спонукає журналістів шукати інші майданчики для висловлення поглядів, а власників медіа – закривати свої ЗМІ.
На думку Галини Петренко, директорки ГО «Детектор медіа», законодавство, за яким працювали українські медіа, давно морально застаріло. Зокрема, воно не враховувало існування ОТТ-платформ і загалом не брало до уваги того ступеню розвитку, якого досягли інтернет-медіа в Україні. Тому закон «Про медіа», на переконання експертки, однозначно на часі. Він вперше в історії України надає інтернет-медіа статус медіа. Причому робить це в доволі збалансований спосіб. Наприклад, для всіх видів медіа він пропонує нову форму співіснування учасників ринку та регулятора — співрегулювання, — коли деякі важливі правила роботи пропонується розробити та запровадити спільними зусиллями держави і медіа.
Ігор Розкладай, співавтор закону 2849-IX, заступник директора, головний експерт з медійного права Центру демократії та верховенства права, вважає, що є кілька передумов ухвалення нового закону «Про медіа». Ще у Угоді про Асоціацію була вимога оновити аудіовізуальне законодавство і синхронізувати його з директивою про аудіовізуальні медіапослуги (це мало бути зроблено до 1 вересня 2019). Також є внутрішні причини для змін. Попередній закон про телебачення і радіомовлення, на думку експерта, був дуже застарілим. По суті, він регулював лише радіо і телебачення. Все, що стосується онлайну, зокрема і телебачення в інтернеті, перебувало у «дикому» стані. Це створювало нерівні умови для конкуренції, бо онлайн-преса та мовники онлайн працювали без жодних правил та запобіжників. А згідно з опитуваннями, кількість користувачів, що споживають інформацію онлайн стрімко зростає.
Ігор Розкладай не вважає ризик політизації Нацради критичним. Призначення членів Нацради описано в Конституції, а Конституцію не можна змінити ані законом про медіа, ані під час воєнного стану. В цьому законі запроваджено процедуру призначення членів Нацради з боку президента через створення конкурсної комісії. Комісія має проаналізувати кандидатів і вже за рекомендацією Комісії президент має призначати членів Нацради. Також як запобіжник закладені гідні зарплати.
Інформаційна служба НСЖУ
