«Ви продажний журналіст!», «Ви нічого не розумієте!», «Вам потрібні лише сенсації!» – журналісти можуть почути подібне під час інтерв’ю, спілкування з посадовцями чи навіть із героями матеріалів. Такі репліки нерідко мають одну мету – вивести співрозмовника з рівноваги, змусити виправдовуватися або відвести розмову від незручного запитання. Як розпізнати провокацію, не піддатися на неї та повернути діалог у професійне русло?
Про це говорили під час практичного онлайн-тренінгу «Мистецтво складної відповіді: як реагувати на провокації та контролювати розмову», організованого Дніпровським і Львівським центрами журналістської солідарності НСЖУ спільно з ГО «Офіс Дій».
Разом із психологинею Наталією Войтович учасники розбирали типові провокативні ситуації, ділилися власним досвідом і відпрацьовували способи відповідати на складні запитання, зберігаючи спокій та професійні межі.
Реакції на образи є різними. Хтось починає захищатися, хтось замикається в собі, а хтось губиться й не може продовжити розмову. Особливо складним досвід може бути для молодих журналістів, які лише починають професійний шлях. Проблема виникає тоді, коли емоційна реакція починає визначати подальший перебіг розмови.
– Коли ми починаємо втрачати емоційну стійкість, ми віддаємо право керувати розмовою в інші руки. І вже інша людина спрямовує її туди, куди їй хочеться, – пояснила Наталія Войтович.
За словами тренерки, перша реакція не завжди є найкращою відповіддю. Серед типових пасток, у які може потрапити журналіст, – виправдовуватися, відповідати нападом, завмирати й втрачати думку або поступатися, відмовляючись від уточнень заради припинення незручної розмови.
Шість типів провокацій: як їх розпізнати
Під час тренінгу учасники розглянули шість поширених прийомів, за допомогою яких співрозмовники можуть змінювати хід розмови, уникати незручних запитань або змушувати журналіста виправдовуватися.
- Особистий випад. «Ви взагалі компетентні?», «Ви хоч розумієте, про що запитуєте?». Не варто доводити свою професійність у відповідь на образу. Краще повернути увагу до суті: «Зараз ми обговорюємо не мою компетентність. Прошу прокоментувати конкретне рішення».
- Звинувачення в упередженості. «Це замовний матеріал!». Репліка нерідко змушує виправдовуватися, доводити незалежність й чесність, розповідати про журналістські стандарти. Проте, якщо редакція має документи, цифри та інші підтверджені факти, доцільніше у відповідь на звинувачення звертатися саме до них.
- Підміна теми. Наприклад, журналіст запитує, чому бюджетні кошти спрямували на ремонт доріг, а у відповідь отримує: «А чому ви не пишете про проблеми аграріїв?». Можна визнати важливість іншої теми, але наполягати на відповіді на початкове запитання: «Це також важлива тема, і ми можемо до неї повернутися. Але спочатку хотіла б завершити розмову про використання коштів на ремонт доріг».
- Сарказм і знецінення. «О, експертка світового рівня!». Не варто втягуватися в суперечку. Натомість, можна спробувати повернутись до професійних ролей, наголосити на експертності співрозмовника й причині звернення про інтерв’ю.
- Хибна дилема. «Ви з нами чи проти нас?». Журналіст не зобов’язаний обирати між двома нав’язаними позиціями. Його завдання – збирати, перевіряти й висвітлювати факти.
- Ухиляння від відповіді. Замість конкретики співрозмовник говорить довго, але не по суті. У такому разі можна повторити запитання, попросити конкретні факти або запропонувати структурувати відповідь за пунктами: «Давайте ще раз пояснимо нашим читачам чи глядачам по пунктах: перше, друге, третє».
Алгоритм складної відповіді: чотири кроки
Для ситуацій, коли журналіст стикається з провокацією, Наталія Войтович запропонувала послідовність із чотирьох дій.
- Пауза. Не поспішайте реагувати на почуте й відповідати миттєво.
- Визначте, що відбувається. Це особистий випад, звинувачення, сарказм, спроба змінити тему чи ухилитися від відповіді?
- Оберіть спосіб реагування. Можна попросити конкретизувати звинувачення, повернутися до початкового запитання, уточнити факт або позначити межі допустимого спілкування.
- Відповідайте коротко й по суті. Не втрачайте професійної мети розмови.
Тренерка наголосила, що цей алгоритм варто відпрацьовувати заздалегідь. Коли людина має кілька підготовлених варіантів реакції, їй легше скористатися ними в напруженій ситуації.
«Назвіть конкретно»: як працювати зі звинуваченнями
Один із прийомів, який розглядали на практичних прикладах, – конкретизація звинувачення.
Якщо журналісту кажуть: «Ви постійно перекручуєте факти!», замість того, щоб емоційно заперечувати, можна запитати: «Який саме факт, на вашу думку, викладено неправильно? Давайте перевіримо його за джерелами».
Якщо, наприклад, співрозмовник стверджує, що запитання маніпулятивне, уточніть: «Що саме у формулюванні ви вважаєте некоректним?».
Така відповідь переводить розмову від загальних звинувачень до конкретного твердження, яке можна перевірити.
Як встановлювати межі без агресії
Наполегливість журналіста не означає, що він має терпіти неповагу чи агресивну поведінку. Водночас позначити межі можна спокійно, не переходячи на особисті випади.
Якщо співрозмовник перебиває, можна сказати: «Дайте мені, будь ласка, завершити запитання». Якщо переходить на особистості: «Я готова продовжувати розмову без особистих образ». Якщо уникає відповіді: «Якщо ви не хочете коментувати це питання, скажіть про це прямо».
– Ваша фізична безпека завжди повинна залишатися на першому місці. Ми не можемо ставити нашу роботу вище за власну безпеку, – підкреслила тренерка.
Окремо одна з учасниць тренінгу – журналістка та юристка – поділилася досвідом спілкування з військовослужбовцями, родинами загиблих і зниклих безвісти. Така робота потребує особливої чутливості: під час інтерв’ю з людьми, які переживають полон, поранення чи окупацію, або втрату, важливо враховувати їхній стан і готовність говорити, не тиснути заради відповіді і не завдавати додаткового болю.
Як тренувати реакцію на провокації
Наприкінці зустрічі Наталія Войтович рекомендувала аналізувати складні розмови й заздалегідь відпрацьовувати можливі відповіді.
Для цього можна переглядати інтерв’ю політиків, посадовців та інших публічних осіб, звертаючи увагу на моменти, коли вони змінюють тему, переходять на особистості або уникають конкретики.
Не менш важливо повертатися до власних робочих ситуацій і запитувати себе: що саме мене зачепило? Як я відреагував чи відреагувала? Чи вдалося отримати відповідь? Що наступного разу можна сказати інакше?
Головне, що варто пам’ятати: мета журналіста – не перемогти в суперечці, а не втратити суті розмови.
Подія відбулась в межах проєкту «Розширення стратегій, мереж та інструментів у галузі психічного здоров’я та профілактики вигоряння для громадянського суспільства в Україні» спільно з Araminta gUG та Офіс Дій.
***
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контактний телефон Центру журналістської солідарності у Дніпрі – 050 919 84 79 (Наталя Назарова, координатор Дніпровського центру).
Ліана Охрименко, Дніпровський ЦЖС
Дискусія з цього приводу: