Продовжуємо розповідати про навчальну поїздку делегації НСЖУ до Швеції. Оперативні репортажі про відвідини редакцій, офісів фрілансерів, про роботу шведських колег з ШІ та оглядові публікації про шведський медіаринок доповнимо репортажем заступниці голови Київської організації НСЖУ Алли Малієнко.
Це були емоційно насичені та надзвичайно цікаві дні. Ми уважно, навіть прискіпливо, вивчали досвід колег. І розповідали про свій – гіркий досвід війни, роботи за надзвичйаних безпекових викликів та драматичних, а часто трагічних обставин.
До складу делегації увійшли журналісти з різних регіонів України, переважна більшість – з прифронтових видань Сум, Запоріжжя, Дніпра, Харкова. Як відомо, Національною спілкою журналістів України створені Центри журналістської солідарності в цих містах, а також у Львові та Івано-Франківську. Центри стали свого роду хабами з безпеки та допомоги як українським, так і зарубіжним колегам. В таких центрах і працюють Дар’я Зирянова з козацького Запоріжжя та Ганна Черненко з Харкова –юні колеги з небайдужими серцями, сміливою вдачею.
Жити і працювати в жахливих умовах війни це про те, як доїхати до роботи живим, щоб тебе не вразив дрон, який маршрут обрати коли не працює метро і пошкоджені мости, і при всій цій напрузі випускати газету, виходити в ефір, фільтрувати новини. А ще є родина, діти за яких хвилюєшся більше, ніж за себе.
Окрім корисних інсайдів, це була прекрасна можливість зустрітися і поспілкуватися наживо з колегами та лідерами шведської журналістської спільноти. Бо ж професійний нетворкінг, спільні ідеї та щирі розмови завжди надихають, заряджають на новий сезон.
Хто придумав шведам Медіа-омбудсмена?
Що являє собою шведська журналістська профспілка і які її завдання? Спілчанська організація досить схожа на нашу творчу спілку. Заснована вона 125 років тому, налічує понад 13000 членів та членкинь. Це і наймані працівники радіо, телебачення, друкованих ЗМІ, видавці, перекладачі, і так зване окреме членство, яке надає доступ до контактів – фрілансери. Зв’язок з членами профспілки здійснюється через первинні осередки. Найбільша первинна організація налічує 200 членів.
Є і щось на зразок нашої комісії з журналістської етики – Медіа-омбудсмен. Посада ця фінансується журналістами і призначається самими журналістами. Створили її ще у 1969 році, щоб політики не втручалися в свободу преси. Неодмінна умова діяльності – спиратися на Конституцію Швеції, де чітко прописані права і обов’язки кожного громадянина Швеції і кожен громадян має неухильно їх виконувати. Очевидно, що це має бути обраний професійний авторитетний журналіст, якому довіряє переважна більшість колег.
Це не є контрольно-каральний орган, проте, якщо у оприлюдненому матеріалі допущені серйозні помилки, неточності, які несуть шкоду особистості чи в цілому державі, то відповідальність несе як автор так і колектив в цілому. Редакція змушена надрукувати спростування. І не на якійсь останній непомітній шпальті, а обов’язково на першій сторінці. Така форма цензурування поведінки творчих людей дієвіша за будь-які суди, тому що журналіст тричі подумає чи потрібно йому витрачати час на судові тяганини. Перш за все це репутація і майбутня кар’єрна історія як автора так і видання.
Завдяки чому шведи четверті у світі
Досить розвиненою в Швеції є мережа комерційних медіа, які славляться сильною саморегуляцією та кооперацією між творчими організаціями. Завдяки цьому, стверджують шведські колеги, за індексом свободи слова в світі Швеція посідає 4 місце. Найбільш рейтингові, так звані медіастовпи: DN (таблоїдне видання), Bonnier News,Expressen, Schibsted. Є не менш потужні суспільні мовники, які фінансуються урядом Швеції. Ліцензія видається на 8 років, окрім того, фінансуються вони ще й партіями, яких у країні налічується шість.
Загалом шведська журналістика визначально орієнтується на рівень довіри населення. Тож вплив соціальних мереж (інстаграм, фейсбук) досить обмежений.
Томас Маттесон, один з керівників шведської медіакомпанії Bonnier News, розповів, що засоби масової інформації приділяють вагому увагу матеріалам про війну в Україні та стійкість населення на випадок війни Росії проти Швеції. До речі, Bonnier News є безпосереднім співзасновником та одним із найбільших донорів фонду Ukrainian Media Fund (UMF). Фонд був створений у березні 2022 року одразу після початку повномасштабного російського вторгнення для підтримки українських журналістів та незалежних локальних медіа.
Фото: НСЖУ
Кого вжалить шершень – вирішують шведські медійники
Особливе враження залишилось від відвідин медіахолдінгу Expressen. Саме тут налічується найбільша кількість членів профспілки. Ця компанія належить до сімейного бізнесу. Заснував її у 1837 Ерік Боніер. Символом компанії є шершень – як нагадування владі, що журналісти важливі, в разі чого можуть і добряче вжалити. Засновник мав загострене почуття справедливості, вірив в незалежність, виступав проти цензури. Вдячні нащадки встановили йому погруддя в холі компанії. Нині у штаті Expressen працює 255 журналістів. Кожен з них намагається бути зразковим і приносити в редакцію екслюзивну новину, яка була б суспільно резонансною. Наприклад, фото поцілунку майбутньої шведської королеви з коханим під час одруження потрапило до редакції першим. Завдяки спритному фотокореспондентові кількість підписників зросла на 1млн.400! Цікаво, що акціонерами холдингу є вся родина Боніерів, яка налічує 107 її членів, включаючи новонароджених, які автоматично стають акціонерами медіахолдінгу.
Приміщення, у якому розташована Expressen, знаходиться на площі, яка має назву Площа Вільної України. Шведи перейменували її з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Шведам низький уклін за таке солідарне рішення і підтримку, адже на цій же площі, буквально навпроти редакції, розташоване вороже гніздо – посольство Росії у Швеції.
Патрік, який загинув за Україну
Незабутньою була зустріч з родиною хороброго добровольця зі Швеції Патріка Александра Діаза, який із зброєю став на захист України. Патрік загинув 15 березня 2024 року.
На зустріч з нами, українськими журналістами, з рідного Гетеборга воїна приїхала мама Симона, тітка Лола та побратим Пер.
Того зловісного вечора їхня група не повернулася повністю. Командира – канадця французького походження Хрульфа (Раттеля Жан-Франсуа) – і американця Гранта (Хемма Сердіка Чарльза) було вбито. А Патрік і його побратим, мужній український доброволець – Максим Андрійович Якименко, зникли.
Його рішення поїхати в Україну визрівало недовго. Він не міг залишатися осторонь, дивлячись на жорстку несправедливу війну по телевізору. Патрік діяв тихо, без пафосу. Лише за кілька днів до від’їзду сказав друзям і рідним про свій літак.
«Більшість із них були проти, вони сказали, що це небезпечно, що я божевільний. Але в глибині душі знали: я все одно поїду. Бо це я».
У шведському Гетеборзі він мав спокійне життя: будівельна робота, звичні маршрути. А ще – двоє чудесних діток, які були його сенсом життя і доказом того, що він зробив у цьому світі щось правильно.
Патрік ніби чекав моменту, коли зможе проявити свої чоловічі чесноти на максимум, відпустити гальма і зробити щось, що матиме справжній сенс. Україна у вогні стала цим моментом.
Від усіх українців ми доземно вклонилися матері і тітці Патріка, а отже усім шведам, та передали книжку «Незламні. На фронті та в тилу», яку упорядкувала Київська організація Національної спілки журналістів України. На сторінках цього видання навічно закарбоване ім’я шведського хороброго воїна, захисника Патріка Дієза.
Пам’ять – воістину щедрий дар природи – здатна повернути із забуття минулі роки, образи, враження. З промайнулого часу проступають знайомі обличчя тих, чия дорога вже обірвалася, і тільки пам’ять повертає їх такими, якими вони пішли – не постарілими, сповненими сил життя.
Поїздка завершилася. З переповненими почуттями і новими враженнями група українських журналістів поверталася до українських реалій: евакуація вночі з потягу, небо спалахує червоним і щось гупає…
Мета ворога нам відома: фізичне знищення українського народу, зробити українські міста непридатними для життя. Росія затьмарює українські військові успіхи й використовує наближення зими, щоб завдати якомога більше шкоди, навіяти страх, заморити голодом і холодом. Ракетний терор триває. Проте, нас гріє й надихає підтримка партнерів, друзів, колег. Всіх, хто не тільки розставляє коректні акценти у своїх виступах припинити війну, а й чітко усвідомлює, що Росія – це зло, яке необхідно зупинити.
Алла Малієнко, заступник голови Київської організації НСЖУ
Дискусія з цього приводу: