Чому звичні бронежилети й каски більше не гарантують безпеки та чому сучасний репортер має опановувати технології захисту раніше, ніж натисне кнопку камери, – ці питання викликали жвавий інтерес підд час панельної дискусії «Kill zone: як технологічна війна змінює роботу журналістів», яка відбулася у межах DONBAS MEDIA FORUM.– 2026. Учасники розмови – воєнкори, пресофіцери, розробники оборонних рішень та медіаменеджери.
Розмову розпочав модератор дискусії, аспірант кафедри онлайн-медіа ННІЖ КНУ імені Тараса Шевченка Андрій Бистров. Навівши вражаючу статистику – від початку повномасштабного вторгнення РФ скоїла 977 злочинів проти журналістів, а 139 медійників загинули, – він окреслив ключову зміну реалій. Якщо у 2022–2023 роках головною загрозою були мінні поля та артилерійські осколки, то сьогодні війна перейшла в суто технологічну фазу, де головним мисливцем за цивільними та військовими став FPV-дрон.
«Кілзона збільшується, вона зараз 15–20 кілометрів. Є оптоволоконні дрони, є звичайні FPV та розвідувальні безпілотники. Тож як нам жити й ефективно працювати в цих умовах?» – звернувся до присутніх Андрій Бистров.
Нова географія небезпеки: від «тилової кави» до піших переходів
Про те, як ці зміни відчуваються безпосередньо «на землі», розповіла засновниця та виконавча директорка проєкту «На лінії вогню» Ірина Сампан, яка щойно повернулася з чергового відрядження.
«Кожне відрядження відрізняється одне від одного, але це останнє було, мабуть, найжорсткішим. Ми робили те, чого не робили раніше, – наприклад, форсували річку в умовах такої насиченості ворожими дронами, що робота ставала іноді просто неможливою, – поділилася Ірина. – Працювати навіть у прифронтових містах і працювати в кілзоні, на виході до позицій – це зовсім різні речі. Щоб дійти кудись ногами 20–30 кілометрів під дронами й КАБами – це вимагає додаткової спеціалізованої підготовки. Щоразу ти розумієш, що знань не вистачає».
Думку колеги підтримав і позаштатний кореспондент «Радіо Свобода» Олександр Матюшенко. Він зауважив, що поняття «безпечного тилу» біля фронту фактично зникло, адже ворог відстежує не лише фізичну присутність, а й будь-який цифровий чи візуальний слід.
«Раніше ми дивилися на карту DeepState, питали підрозділ і вираховували: тут 5 кілометрів, тут 10, артилерія чи міномет не дістає – значить, працювати більш-менш безпечно. Нині все змінилося. Сьогодні завдання – не наражати на небезпеку не тільки себе, а й тих військових і цивільних, хто там проживає чи виконує обов’язки, – наголосив Олександр. – Стандартний комплект воєнкора – це вже не тільки шолом, бронежилет і мікрофон. Це набір технологічних засобів і розуміння війни цього часу. І найголовніше – журналіст має вміти вчасно відмовитися від зйомки, якщо це небезпечно».
Про логістичний колапс та нову поведінку на локаціях розповів і військовий досвід. Начальниця відділення комунікацій 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» ЗСУ Ірина Рибакова підкреслила, що зона концентрованої небезпеки фізично розсунулася далеко в тил.
«Якщо раніше зона небезпеки була 1–3 кілометри, а далі можна було зняти бронежилет і пити каву, то зараз ця зона розширилася до 15–20 кілометрів. А окремі траси є небезпечними навіть на 40–50 кілометрів, куди долітають “Молнії”. Більше неможливо пересуватися відкрито. До тієї ж Дружківки транспорту доїхати дуже важко, багато хто ходить пішки. Б’ють по роботах, по велосипедистах, по цивільних, по військових. Не всі підрозділи зараз хочуть ризикувати машиною, щоб завезти журналіста, тому логістика стала надзвичайно складною», – зазначила пресофіцерка.
Технологічна протидія: «Чуйка», сіткомети та захисна інфраструктура
Шукати відповіді на нові загрози доводиться в українських технологічних розробках. Директор ТОВ «Блюберд тех» Борис Будеянський розповів про те, як цивільні девайси стають фактором виживання.
«Ми постійно думаємо, як забезпечити безпечне пересування чи попередити загрозу. Але насамперед потрібна підготовка. Навіть пристрої, які ми виробляємо, жодної користі не принесуть, якщо людина не розуміє, як ними користуватися, в яких умовах вони працюють і як аналізувати інформацію, – пояснив Борис. – Зараз частоти FPV-дронів розширюються, тому наш новий детектор “Чуйка” 4.5.0 працює вже на 4 діапазонах. Це цивільні вироби, доступні для репортерів, і саме в таких детекторах люди бачать шанс на виживання».
Паралельно над забезпеченням медійників обладнанням працюють і громадські інституції. Голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко розповів про розбудову мережі Центрів журналістської солідарності та створення прокатної моделі захисного спорядження.
«Ми адаптуємося. Якщо раніше це були бронежилети й шоломи, то в кінці минулого року ми отримали перші п’ять детекторів “Чуйка” й передали їх воєнкорам та хабам. Першими їх тестували іноземні репортери, які після цього почали замовляти пристрої самостійно, – розповів Сергій Томіленко. – Але захист – це не привілей. Наша модель безкоштовного прокату працює для українських журналістів, фіксерів, фрилансерів. Особливий акцент – на колегах із регіональних медіа, для яких фронт – це дім. Вони видають місцеві газети й розвозять тиражі під атаками дронів. Нещодавно ми відвідали Сумщину й передали детектор постійному користувачу – газеті “Ворскла”. Для журналістки Наталії Пасюги ця “Чуйка” стала справжнім оберегом, який вона не випускала з рук до виїзду з небезпечної зони».
Окремо очільник НСЖУ додав, що Спілка веде активну роботу з міжнародними партнерами, зокрема ЮНЕСКО, переконуючи їх, що дрон-детектори є засобами пасивного захисту.
«Ми аргументуємо це конкретними фактами та опитуваннями. Коли ворожий дрон у Слов’янську спалив машину іноземних журналістів разом із бронежилетом від ЮНЕСКО, ми чесно поінформували донорів, аби вони розуміли реалії роботи в Україні», – підкреслив Томіленко.
Етичні та практичні дилеми: написи «Преса», маскування та зброя в руках
Найгарячішою частиною дискусії стали питання візуального маркування репортерів та межі між журналістикою й комбатанством.
Ірина Сампан зазначила, що дискусія щодо наліпок «Преса» та кольору екіпірування триває, проте сама вона давно відмовилася від синьо-чорних жилетів на користь маскувального зеленого кольору:
«Сподіватися на міжнародні конвенції, яких Росія не дотримується, не варто – краще бути живою. Якщо ти їдеш на позиції і треба маскуватися – жодного маркування. На Сумщині військові дуже хвилювалися, що ми їх демаскуємо, бо ми були в чорно-синьому, ще й із червоною “Чуйкою”. А на Лиманському напрямку ми вже були повністю замасковані, й це було набагато безпечніше».
Натомість Олександр Матюшенко висловив більш стриману позицію, закликавши оцінювати ризики точково:
«Наліпка “Преса” визначає наш правовий захист у межах міжнародного права. Звісно, на першій і другій лінії оборони це створює загрозу, і ми з колегами знімаємо маркування та радимося з пресофіцерами. З машин зняли вже давно. Щодо кольору – я за чорний, щоб нас відрізняли від військових, адже для міжнародних медіа це принципово. Проте ворожий дрон часто дивиться через тепловізор, і йому байдуже, який на тобі колір. Тому треба відходити від шаблонів і оцінювати ситуацію щоразу заново».
Пресофіцерка Ірина Рибакова підтвердила, що вимоги до цивільних журналістів залишаються чіткими – відрізнятися від військових, адже це допомагає й самим бійцям на блокпостах чи в містах миттєво ідентифікувати людину.
Коли ж модератор поставив гостре запитання про можливість використання зброї або сіткометів для самозахисту, думки спікерів розділилися, але в підсумку звелися до професійних засад.
Ірина Сампан зазначила, що сіткомет не є зброєю, але для тих, хто ходить пішки глибоко в кілзону, варто проходити курси стрільби з антидронових рушниць.
Натомість Олександр Матюшенко виступив категорично проти перетворення репортерів на комбатантів:
«Я стою на засадах журналістики в її чистих проявах. Якщо журналіст бере зброю – він стає стороною конфлікту, і на цьому журналістика завершується. Міжнародне гуманітарне право захищає нас саме як цивільних осіб. Нам усім болить, але ми маємо залишатися журналістами і за зовнішнім виглядом, і за діями».
Ірина Рибакова підтримала цю позицію, додавши суто практичний аргумент:
«Поєднувати зброю і зйомку фізично неможливо. Людина або якісно стріляє й захищає, або знімає. У нас був випадок у Дружківці, коли чоловік збив дрон і врятував машину, але за весь час він майже нічого не зняв на фотоапарат, бо був сконцентрований на обороні. Цивільним журналістам краще дбати про укриття та правила маскування, або залучати ветеранів для супроводу».
Розробник Борис Будеянський уточнив, що сіткомет із радіусом дії 25 метрів є якраз простим цивільним інструментом пасивного захисту, який не робить із репортера бійця, але дає додатковий шанс при виявленні загрози.
Наприкінці заходу відбулася зворушлива подія: голова НСЖУ Сергій Томіленко вручив спеціальну відзнаку спілки «Пресофіцери важливі» Ірині Рибаковій, подякувавши їй за тривалу й ризиковану роботу із забезпечення безпеки журналістів на найгарячіших напрямках фронту.
Завершуючи дискусію, учасники дійшли спільного висновку: війна технологій вимагає від медіа гнучкості, відмови від застарілих стереотипів та постійного навчання, адже головним завданням воєнкора залишається не просто зняти сюжет, а й повернутися з нього живим.
DONBAS MEDIA FORUM – представницька конференція, яка щороку об’єднує журналістів і медіаменеджерів України та світу, зібрала понад 1397 учасників, серед яких майже 400 спікерів.
У цьому зв’язку важливо, що Національна спілка журналістів України 24 серпня 2026 року створила Міжнародну дорадчу раду Центрів журналістської солідарності.До її складу увійшликерівники медійних асоціацій, профспілок (зокрема з Норвегії, Німеччини, Данії, Італії) та експерти з питань свободи преси й безпеки медійників. Рада працює на громадських засадах, члени ради входять до неї як персональні експерти. До її завдань належить аналіз актуальних ризиків для безпеки репортерів та стійкості незалежних медіа в умовах війни, надання експертних рекомендацій щодо стратегічного розвитку Центрів журналістської солідарності (ЦЖС) НСЖУ, міжнародна адвокація – поєднання реальних потреб українських редакцій із міжнародною експертизою та донесення правдивої інформації до глобальної спільноти, тощо. Зараз готується наступне засідання Міжнародної дорадчої ради ЦЖС.
«Створення Міжнародної дорадчої ради – це важливий крок для посилення нашої співпраці з закордонними партнерами, які допомагають українським медіа вистояти в умовах війни. Центри журналістської солідарності НСЖУ від перших днів повномасштабного вторгнення стали опорними точками для колег, які опинилися у скруті, втратили роботу чи працюють на передовій. Завдяки залученню міжнародних експертів і партнерів ми зможемо робити нашу допомогу ще більш ефективною, системною та відчутною для кожного журналіста і кожної редакції, які цього потребують», – підкреслив голова НСЖУ Сергій Томіленко.
Упродовж літа 2026 року заходи з підтримки українських медійників – різнопланові, у тому числі психологічні, проводились за підтримки Ukrainian Media Fund Nordic (UMFN) – міжнародної благодійної ініціативи видавців і медіабізнесу скандинавських країн (Норвегії, Швеції, Фінляндії та Данії). Фонд було створено задля солідарності та системної підтримки українських журналістів і незалежних друкованих та цифрових видань, які продовжують працювати під час повномасштабної війни. Партнерами ініціативи виступають провідні північноєвропейські медіаасоціації, зокрема Шведська медіабізнесасоціація (Tidningsutgivarna, TU). Співпраця Національної спілки журналістів України та Ukrainian Media Fund Nordic має багатовекторний характер і триває ще з перших днів повномасштабного вторгнення. Зокрема, 50 пристроїв — від Черкас і Сумщини до Запоріжжя й Херсона — роз’їхалися країною завдяки проєкту Національної спілки журналістів України «Посилення енергетичної незалежності українських медіа» за підтримки Українського Медіа Фонду.
Раніше ми розповідали про те, що пріоритетом номер один до кінця року назвали безпеку журналістів названо на онлайн-засіданні Секретаріату НСЖУ, яке відбулося 10 вересня. Збереження журналістів та редакцій, безпека медійників, захист свободи слова, підтримка регіональних організацій, організаційна стійкість НСЖУ – ці пріоритети обговорили на засіданні.
Ми розповідали і про те, якою буде зима для українських медійників, та чому важлива міжнародна допомога. А також про те, як працюють столичні журналісти у ситуації, коли між сигналом тривоги та вибухом можуть залишатися лічені секунди.
Інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: