«Читаєш і стає страшно навіть від слів у матеріалі… Дякую журналістам за такі правдиві історії», – написала до редакції газети читачка Тетяна П’яткіна із селища Близнюки на Харківщині. У цих словах – більше, ніж просто реакція на журналістський матеріал. Це свідчення живого зв’язку між місцевою газетою та громадою, для якої вона працює.
У прифронтових містах і селах газету не просто читають: її чекають, передають із рук у руки, обговорюють, телефонують до редакції, приходять по примірники, які інколи дуже непросто доставити у населені пункти. А іноді після публікації змінюється й саме життя громади – родина отримує необхідну допомогу, влада звертає увагу на проблему, збільшуються волонтерські збори. Так друковане видання стає частиною інфраструктури громади – такою самою необхідною, як інші сервіси, що допомагають людям залишатися поінформованими, пов’язаними одне з одним і своїм краєм.
Сьогодні ця робота 25 прифронтових газет відбувається за підтримки Frontline press – спільної ініціативи Національної спілки журналістів України та Шведської медіабізнес-асоціації Tidningsutgivarna (TU), спрямованої на підтримку локальних медіа у прифронтових та прикордонних регіонах України.
Мета проєкту – допомогти місцевим редакціям вижити й продовжувати працювати там, де сама журналістика щодня відбувається під обстрілами та в умовах постійних загроз. Саме ці медіа інформують людей про евакуацію, гуманітарну допомогу, документують воєнні злочини, розповідають про земляків і підтримують зв’язок усередині громад. У межах Frontline press редакції отримують менторську підтримку, навчаються, беруть участь в онлайн-форумах та обмінюються досвідом, а також отримують фінансову допомогу, необхідну для збереження медіа.
Але значення газети у прифронтовій громаді вимірюється не лише кількістю надрукованих примірників. Його можна побачити у відповідях читачів – у дзвінках до редакцій, коментарях, листах, особистих розмовах. Коли через обстріли зникає світло, нестабільним стає мобільний зв’язок, а інтернет може бути недоступним годинами чи днями, паперовий номер залишається поруч. Його можна взяти до рук, прочитати без електрики й повернутися до нього пізніше. А головне – на його сторінках люди знаходять не абстрактну інформацію про війну, а власну громаду: знайомі обличчя, знайомі вулиці, історії сусідів, однокласників, колег, захисників і волонтерів.
Саме тому найбільший відгук викликають матеріали про людей, яких читачі знають особисто.
На Чернігівщині газета «Вість» опублікувала історію воїна Василя, який пройшов через важкі бої та поранення. Для читачів це була не просто історія військовослужбовця. Це була розповідь про людину зі свого краю, про одного зі своїх. «Яка жага до життя, яка сила духу!!! Неймовірні наші люди! Здоров’я тобі, Герою!» – написала Людмила Койдан.
Інша читачка, Наталя, впізнала в розповіді про бойові дії місце, де побував її син. «Ніколи за своє життя не чула про цей ліс! Тепер знаю не з чуток! Бо мій син там був, через що пройшов – краще не говорити! Отримав тяжке поранення, зараз на лікуванні… Дякую Богу, що живий!», – написала вона.
У Городні «Новини Городнянщини» розповіли про земляків-захисників. Відгуки читачів перетворилися на своєрідну усну історію громади. Надія Авдієнко згадувала одного з героїв публікації: «Діма виріс у нашому селі, він завжди був і працелюбним, і наполегливим, щирим та добрим. Велика шана земляку». Дмитро Юрченко написав: «Кращий, і хто б що не казав! Людина з Великої Літери!».
Схожі слова звучали й у Лимані на Донеччині, де газета «Зоря» опублікувала матеріали «Сім’я, що стала військом» та «Спецпризначенець». Читачі впізнавали у героях своїх учителів та однокласників. «Олександр Сиротенко – це дійсно наша гордість… На всі запити громади ми ніколи не чули слів “ні”. Чи був це робочий час, чи ні – він завжди приїде і допоможе», – написав один із земляків.
Інша читачка згадувала шкільні роки: «Пишаюся, що сиділа з ним за однією партою 5 років! Дякую за чудове почуття гумору та за те, що був поруч у складні моменти».
У таких відгуках особливо добре видно, чим місцева газета відрізняється від загальнонаціонального медіа. Вона говорить із людиною про людей, яких та може знати особисто. Тут війна перестає бути набором цифр і повідомлень з фронту. Вона має конкретне обличчя, ім’я, родину, шкільний клас, сусідський двір.
Для військовослужбовців, які перебувають на передовій, ця близькість має інший вимір. Газета стає шматочком дому.
У Краматорську редакція «Технополісу» отримала подяку від бійця ЗСУ, який зателефонував привітати колектив зі змістовним випуском. Цей номер, за його словами, передавали з рук у руки в бліндажах.
Газету «Новий день» із Херсонщини місцеві волонтери цілеспрямовано передають військовим на фронт. Для читачів-переселенців це зв’язок із рідним краєм. Для захисників – нагадування про тих, хто залишився вдома і чекає.
Іноді газета потрібна не лише для того, щоб розповісти про проблему. Вона допомагає цю проблему вирішити.
На Сумщині газета «Новини Тростянеччини Тиждень» розповіла історію багатодітної родини, яка прихистила багатьох дітей під час війни. Через обстріли в районі були розбиті всі АЗС, тому сім’я мала проблеми з паливом для генератора. Після виходу публікації до родини завітали представники служби у справах дітей і повідомили, що за дорученням міського голови їй виділять зарядну електростанцію.
ТОЖ публікація стала точкою, у якій журналістський текст зустрівся з реальною потребою конкретної родини.
У «Путивльських відомостях» порушили іншу болючу тему – підняття статусу та вшанування пам’яті безвісти зниклих військових. Матеріал зібрав понад 25 тисяч переглядів. Після його появи представники міської ради звернулися до редакції, щоб знайти контакти героїні публікації та зрушити з місця питання підтримки таких родин.
Газета виявилася не просто майданчиком для висловлення проблеми. Вона стала посередником між людиною та тими, хто має можливість на цю проблему реагувати.
У Харкові «Слобідський край» розповів про волонтерський осередок. Після публікації, за словами редакції, стрімко зросли фінансові збори на потреби військових.
А в газеті «Голос Гуляйпілля» із Запорізької області матеріал «Вузлики, що тримають фронт» розповів про щоденну роботу тилу. За простими речами – вузликами, посилками, речами, які хтось збирає та передає на фронт, – читачі побачили велику спільну працю людей, які тримаються одне за одного.
Особливо промовистою стала історія з Дніпропетровщини.
Редакція газети «Нові рубежі» із селища Кринички розповіла про родину Гаврилюків, яка втратила на війні сина Сергія. Батько-пенсіонер, переживаючи власну втрату, щотижня відвозить посильну допомогу захисникам. Його особистий біль перетворився на допомогу іншим.
Випуск газети з цією історією буквально розібрали. Його розкупили в усіх точках продажу, а додаткові примірники замовляли навіть у сусідні населені пункти.
Це одна з тих ситуацій, коли цифри продажу говорять не лише про попит на газету. Вони говорять про потребу громади почути свою історію, побачити себе у ній, зберегти її на папері.
Втім, у прифронтових громадах людям потрібні не тільки важкі історії про війну.
Іноді особливу реакцію викликає те, що повертає відчуття звичайного життя.
У «Зоря+Вісник Богодухівщини» із Золочева на Харківщині поруч із матеріалами про ворожі обстріли з’явилася історія родини, яка врятувала пораненого лелеку. Головний редактор особисто відвіз птаха до харківського екопарку на операцію. Історія викликала великий відгук читачів.
Можливо, саме в цьому і є одна з найважливіших функцій місцевої газети під час війни. Вона фіксує не тільки те, що руйнується, а й те, що люди намагаються зберегти. Турботу. Звичку допомагати. Пам’ять. Людяність. Саме життя.
Не випадково великий інтерес викликають і глибинні інтерв’ю. У Липовій Долині на Сумщині читачі масово приходили до редакції «Наш край», щоб придбати паперовий примірник із розповіддю колишнього військовополоненого Віталія Павлюченка. Історію хотіли не просто прочитати в цифровому форматі – люди прагнули мати номер газети в руках.
Для громади це має особливе значення. Адже паперовий номер можна залишити, передати сусідові, віддати родичам, відправити тому, хто виїхав, чи військовому, який зараз далеко від дому. Він стає матеріальним свідченням того, що відбувається із громадою.
Саме тому друкована преса у прифронтових районах виконує значно ширшу роль, ніж просто передача новин. Коли немає світла та інтернету, газета забезпечує інформаційну автономність. Коли людям бракує відчуття опори, вона розповідає про тих, хто поруч, – про захисників, волонтерів, медиків, учителів, родини. Коли виникає проблема, вона може винести її у публічний простір і допомогти з’єднати людину з владою, благодійниками чи іншими членами громади.
І зрештою – вона зберігає саму громаду в інформаційному просторі.
Це особливо важливо там, де війна намагається порушити звичні зв’язки між людьми. Там, де зруйновані будинки, перервані дороги, нестабільний зв’язок і регулярні обстріли, газета продовжує приходити у поштові скриньки, продаватися у тих самих точках, з’являтися на столах у редакції.
І люди це помічають.
Редакторка газети «Нові горизонти» з Чернігівщини Людмила Ковальчук згадує слова місцевого мешканця, сказані під час зустрічі з журналістами: «Шкода, якщо газети скоро не буде…».
У цій короткій фразі – відповідь на питання про те, навіщо громаді місцеве друковане медіа. Якщо людина боїться втратити газету, значить, вона втратила б не лише джерело новин. Вона втратила б частину звичного життя, можливість дізнаватися про своїх, простір для розмови про спільні проблеми та спосіб залишатися на зв’язку зі своїм краєм.
Тому історії, які розповідають прифронтові редакції, важливі не лише як журналістські матеріали. Вони показують, що місцева газета може бути елементом життєзабезпечення громади – інформаційним, соціальним і людським. Її сторінки стають місцем зустрічі людей, їхніх проблем, пам’яті, допомоги та надії.
І поки газета виходить, громада продовжує говорити сама про себе.
Frontline Press – це спільна ініціатива Національної спілки журналістів України та Шведської медіабізнес-асоціації (Tidningsutgivarna, TU), започаткована наприкінці 2025 року для підтримки незалежних локальних і прифронтових газет, які працюють у регіонах під постійними російськими обстрілами та інформаційним тиском. До піврічної програми увійшли 25 редакцій із Харківської, Донецької, Сумської, Запорізької, Херсонської, Дніпропетровської та інших областей. Окрім фінансової підтримки, редакції отримували професійний менторський супровід, консультації щодо розвитку редакцій, допомогу в підготовці матеріалів для міжнародної аудиторії, а також можливість прямої комунікації зі шведськими медіапартнерами. Ініціатива стала відповіддю на критичну ситуацію, в якій опинилися локальні медіа поблизу фронту: редакції працюють в умовах постійних атак дронів і ракет, перебоїв зі світлом, руйнування інфраструктури, психологічного виснаження та різкого падіння рекламного ринку.
Проміжні підсумки програми було підбито у квітні 2026 року під час Українсько-шведського форуму «Журналістика на межі», який зібрав у Києві редакторів прифронтових медіа, журналістів, міжнародних партнерів та представників дипломатичного корпусу. Саме тоді учасники Frontline Press публічно говорили про те, як локальні газети залишаються одним із ключових елементів стійкості громад у прифронтових регіонах, забезпечуючи людей перевіреною інформацією та підтримуючи відчуття нормального життя навіть під час війни.
За час реалізації програми редактори прифронтових газет неодноразово ставали голосом своїх громад і на міжнародному рівні. Зокрема, редактори – учасники Frontline Press – отримали відзнаки та подяки від Посла України в Сполученому Королівстві Валерія Залужного як визнання їхньої роботи в умовах війни та інформаційного спротиву російській агресії. Окремим символом міжнародної солідарності стала передача в Стокгольмі головою НСЖУ Сергієм Томіленком шведським колегам примірника газети «Зоря» з прифронтового Лимана – як свідчення того, що українська локальна преса продовжує працювати навіть під обстрілами.
Тема підтримки українських прифронтових медіа також звучала у Швеції під час виступу Сергія Томіленка на традиційних Mandagsrörelsen («Понеділкових зустрічах») у Стокгольмі – відомій громадській ініціативі солідарності з Україною. Голова НСЖУ наголошував, що українські журналісти сьогодні виконують не лише професійну, а й суспільну та гуманітарну місію, залишаючись джерелом довіри й зв’язку для людей у громадах поблизу лінії фронту.
Також ми публікували зібрані у межах проєкту поради, корисні кожному, хто пише про війну та людей на війні.
Інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: