Повномасштабна війна змінила роботу регіональних медіа, однак їхня головна місія залишається незмінною — бути достовірним джерелом інформації та фіксувати історію свого краю. Газета «Голос Самбірщини» — локальне друковане видання на Львівщині, що висвітлює життя громади. Сьогодні редакція працює не лише з друкованим форматом, а також розвиває власні онлайн-ресурси. Про виклики, з якими сьогодні стикається місцева преса, зміну редакційних пріоритетів, цінність слова та роботу газети в умовах війни розповіла редакторка «Голосу Самбірщини» Марія Пукій.
— Розкажіть, будь ласка, про газету «Голос Самбірщини». Якою ви бачите її головну місію сьогодні?
— Газета «Голос Самбірщини» виходить із 1 липня 1995 року. Це друковане видання, яке має своїх постійних читачів і прихильників. Проте також ми працюємо і в онлайн-просторі: маємо сторінку у Facebook, а завдяки виграному гранту нещодавно запустили сайт.
Ми регіональне видання і фактично єдине, яке залишилося з чотирьох газет, що колись працювали в нашому районі. Раніше були й корпункт «Високого Замку», і «Самбірська газета», і «Новини Самбора». Проте після роздержавлення та через зміни, які відбуваються в інформаційному просторі, ці видання припинили своє існування.
Наше завдання ‒ доносити до людей об’єктивну та достовірну інформацію. Ми бачимо, що люди цього потребують. Ще до запуску сайту охоплення нашої сторінки у Facebook за 28 днів становило від 600 тисяч до 1,2 мільйона переглядів. Люди можуть стежити за різними інтернет-ресурсами, але зрештою звертаються до офіційного джерела, щоб отримати інформацію без домислів, коригувань чи впливу чиїхось інтересів.
Ця робота дуже відповідальна і, на жаль, не завжди належно оплачується. Під час війни ми значною мірою працюємо завдяки ентузіазму, адже найважливіше для нас — зберегти видання.
— Що для вас сьогодні залишається найважливішим у роботі локального медіа?
— Нині критично важливим є протидія інформаційним загрозам.
Насамперед ми прагнемо висвітлювати події, які відбуваються на наших теренах, фіксувати життя громади та історію рідного краю.
Дозволю собі процитувати доктора історичних наук, професора Михайла Кріля, який наголошує на особливій цінності друкованого слова. Він говорить, що написане можна перечитати через день чи місяць. Часто можна почути, що газета — це вже минуле. Але тоді виникає запитання: з яких джерел дослідники через 30–50 років вивчатимуть сучасні події? Електронні носії не є вічними. Технології змінюються, інформація може ставати недоступною. Професор навіть наводив приклад, як не зміг відкрити інформацію, що зберігалася на дискеті. Це ще раз підтверджує, наскільки важливо зберігати друковані видання, адже саме вони стають джерелом для майбутніх поколінь.
Ми передаємо кожен номер газети до чотирьох бібліотек України, де вони зберігаються в архівах. Тому все, що сьогодні є частиною нашого життя, ми фіксуємо на шпальтах газети. Розуміючи, що з часом ці матеріали матимуть не лише інформаційну, а й історичну цінність.
— Повномасштабне вторгнення докорінно змінило життя українців і роботу медіа. Як воно вплинуло на вашу редакцію? Що стало найбільшим викликом у перші місяці війни?
— Передусім ми зрозуміли, що в цей час потрібно говорити про найважливіше: оборону країни, єдність, мужність і стійкість українців. Людям був потрібен орієнтир, адже повномасштабне вторгнення стало для більшості несподіванкою. Попри те, що війна тривала з 2014 року, мало хто вірив, що вона набуде таких масштабів.
У перші місяці було непросто знаходити співрозмовників, які могли б фахово коментувати події та допомагати людям зрозуміти, як діяти в нових умовах. Водночас ми намагалися давати слово різним людям, зокрема й священнослужителям. Їхні думки стали для багатьох джерелом підтримки й віри в те, що ми вистоїмо, що Бог з нами.
Звісно, війна суттєво ускладнила роботу редакції й у фінансовому плані. Сподівалися на активнішу співпрацю з органами місцевого самоврядування, однак не завжди знаходили підтримку. Часто вони віддають перевагу публікації інформації на власних сайтах. Проте журналістика відрізняється тим, що ми не лише публікуємо повідомлення, а й ставимо запитання, зокрема незручні.
Працювати було непросто тоді, непросто й зараз. Хотілося б, щоб підтримка друкованих медіа була більш системною — зокрема через Національну спілку журналістів України, грантові програми та реальні механізми співпраці з органами місцевого самоврядування.
Після роздержавлення друкованих ЗМІ у 2018 році передбачалося, що місцева влада зможе замовляти інформаційні площі в незалежних виданнях, і це стане одним із джерел їхнього фінансування. На жаль, ця модель повною мірою не запрацювала. Саме тому сьогодні одним із найбільших викликів для нас залишається фінансове забезпечення роботи редакції.
— Як після 2022 року змінилися редакційні пріоритети? І які принципи залишилися незмінними у вашій роботі?
— Незмінним для нас залишається головне — ми стоїмо на державницьких позиціях. У центрі нашої уваги завжди була і залишається людина, її гідність, права та свободи.
Водночас тематика матеріалів, безперечно, змінилася, адже ми живемо в умовах війни. Реагуємо на події, які відбуваються в країні, але водночас прагнемо доносити важливість збереження української мови, традицій і звичаїв.
Бачимо, наскільки небезпечною є поляризація суспільства, тому вважаємо, що медіа мають сприяти єдності. Війна принесла руйнування, біль і смерть. Водночас ще раз нагадала про важливість нашої національної ідентичності.
Саме тому ми багато уваги приділяємо українській мові — її красі та ролі як одного з фундаментів української державності. Важливо, щоб люди усвідомлювали її цінність і відчували себе частиною української нації.
Також прагнемо утверджувати християнські цінності, любов до рідної землі, свого дому та своєї країни. Саме ці принципи залишаються основою нашої роботи й сьогодні.
— Як сьогодні формується номер газети? Чи змінився підхід до вибору тем, героїв і матеріалів після початку повномасштабної війни?
— Сьогодні ми фактично ведемо літопис війни на сторінках нашого часопису. Насамперед вшановуємо пам’ять загиблих захисників з усіх територій, які охоплює наша газета. Як правило, перша сторінка присвячена саме полеглим воїнам. Це наш спосіб висловити шану, вдячність за їхню жертовність, мужність і відвагу. Вважаємо своїм обов’язком зберегти пам’ять про кожного з них. Пишемо також про події, які відбулися в регіоні, культурні та громадські заходи, важливі ініціативи. Значне місце також займають інтерв’ю, адже вони дають змогу глибше розкрити актуальні теми та почути думки людей.
Водночас війна суттєво вплинула на економічну складову роботи редакції. Реклами стало значно менше, а це безпосередньо позначається на фінансовій стабільності видання.
— Чи з’явилися у вас нові рубрики після початку повномасштабної війни?
— Так, зокрема: «Війна забрала життя», «Захист Вітчизни», «Ще один крок вперед», «Генерація перспективних», «Усе починається з малого», «Медичний прогрес», «Історичні віхи», «Добра новина», «Енергія молоді та досвід професіоналів», «Понад пів століття традицій», «Підтримка громади», «З потоку новин», «Духовність» та інші тематичні формати. Прагнемо наповнювати газету тим, що відбувається на наших теренах і є важливим для наших читачів.
Загалом ми не дотримуємося чіткої системи постійних рубрик. Лише новинний блок має сталий формат, тоді як для інших матеріалів вони можуть змінюватися залежно від теми. Кожна публікація має власний заголовок і рубрику, які найкраще відповідають її змісту.
— За рахунок чого сьогодні існує редакція? Наскільки змінилися роль передплати та інших джерел фінансування після початку повномасштабної війни?
— Сьогодні працювати дуже складно, адже значна частина коштів витрачається на поштові послуги. Щоб видання могло існувати, ми намагаємося співпрацювати з органами місцевого самоврядування, публікуємо оголошення. Саме завдяки таким джерелам вдається забезпечувати роботу редакції.
Після початку повномасштабної війни кількість передплатників, безумовно, зменшилася. Люди стали ощадливіще витрачати кошти, адже значну частину доходів спрямовують на підтримку Збройних сил України, і це цілком зрозуміло. Водночас ми переконані, що якісна місцева журналістика також є важливою для суспільства.
Саме тому, на мою думку, держава має запровадити системну підтримку друкованих медіа. Це дало б змогу зменшити вартість передплати, зробити газети доступнішими для читачів і зберегти локальні видання.
— Спираючись на ваш багаторічний досвід, які три поради ви дали б журналістам-початківцям, які хочуть розвиватися в професії?
— Передусім не боятися слова. Як казав покійний декан факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка Володимир Здоровега, найважче — подолати відстань між кінчиком пера і білим аркушем паперу. Але той, хто йде вперед, завжди здолає дорогу. Тому потрібно не боятися починати, писати й удосконалюватися.
Друга порада — бути правдивими й відповідальними за своє слово. Журналіст має усвідомлювати, що слово має велику силу: ним можна підтримати людину, але і завдати болю. Саме тому надзвичайно важливо відповідально ставитися до того, що і як ти доносиш до аудиторії.
Також журналіст повинен зберігати міцні моральні, зокрема християнські, цінності. Вони допомагають зберігати внутрішній стрижень, впевнено долати труднощі й залишатися чесним перед собою та людьми.
І, звісно, потрібно постійно працювати над собою: багато читати, жити в ритмі часу, знайомитися з цікавими людьми, переймати їхній досвід і ділитися ним зі своєю аудиторією. Саме це допомагає професійно зростати й залишатися цікавим для читачів.
***
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти об’єднаного Центру журналістської солідарності Львів-Суми: 097 907 97 02 (Наталія Войтович, координатор Львівського центру, Володимир Садівничий – координатор Сумського центру, +0505822517).
Валерія Окопна, студентка-практикантка Львівського ЦЖС
Дискусія з цього приводу: