Повномасштабна війна змінила не лише те, про що розповідають українські журналісти, а й умови, в яких їм доводиться працювати. FPV-дрони розширили небезпечну зону далеко від лінії фронту, незалежні прифронтові видання виживають лише завдяки міжнародній підтримці, а десятки українських медійників залишаються в російському полоні, поки їхні родини роками чекають на будь-які новини.
Представник ОБСЄ з питань свободи медіа Ян Браату відвідав центральний офіс Національної спілки журналістів України на Хрещатику, аби обговорити ці виклики й окреслити подальші кроки міжнародної співпраці у сфері захисту свободи медіа.
Від початку повномасштабної війни офіс Представника системно підтримує українських журналістів: організовує навчання з безпеки, порушує питання захисту медійників на міжнародному рівні, онлайн-насильства щодо медійниць і розвитку практичних програм підтримки, а також приділяє увагу злочинам проти журналістів, котрі працюють в умовах війни. На його думку, сьогоднішня реальність для журналістів на війні вимагає нового погляду на захист. «Це справді божевільна ситуація: тебе вистежує оператор дрона, який сидить за 20, 30, а то й 40 кілометрів і, по суті, грає у відеогру з живими людьми. І ти нічого не можеш вдіяти, щоб реально захиститися», — зазначив Ян Браату.
Окремо пролунала історія увʼязненої росією журналістки Ірини Левченко: її переказала сестра медійниці, Олена Руденко. Ян Браату пообіцяв і надалі порушувати тему увʼязнених українських журналістів та особисто стежити за справою Ірини.
«Її перевезли до Краснодара»: сестра Ірини Левченко розповіла, що відомо про справу
Понад три роки Ірина Левченко перебуває в російській неволі. 64-річну журналістку, членкиню НСЖУ, російські окупанти викрали 6 травня 2023 року разом із чоловіком Олександром із їхнього будинку в окупованому Мелітополі.
Олександра відпустили через рік і чотири місяці, але він досі залишається на окупованій території. Ірину ж кілька років перевозили між місцями увʼязнення на окупованих територіях: Донецьком, Маріуполем, Мелітополем та окупованим Кримом. Як розповіла Олена Руденко, звʼязок із її сестрою вдалося налагодили через певний час за посередництва волонтерів, і відтоді листи від Ірини приходять приблизно раз на один-два тижні.
У червні 2026 року Ірину перевезли з окупованого Криму до Краснодара рф вночі в переповненому транспорті без вентиляції разом з іншими увʼязненими з сімферопольського СІЗО. За останніми даними, отриманими НСЖУ, журналістку готують до етапування до Ростова.
У Сімферополі, за словами Олени, очікували, що нарешті почнеться суд, проте засідання постійно переносили, тож справа так і не зрушила з місця. Що саме відбувається з Іриною тепер, на новому місці, родина не знає. Інформації чекають від адвоката, який має вийти на звʼязок із нею в Краснодарі.
Справа Ірини закрита, доступу до матеріалів немає, тому які саме звинувачення їй висувають, також невідомо. За словами сестри медійниці, це може бути що завгодно: тероризм, шпигунство, державна зрада. Рідним Ірини Левченко довелося збирати документи ще з перших публікацій про затримання, щоб довести на одному з останніх судових засідань сам факт: за три роки Ірина так і не отримала жодного вироку.
Ситуація ускладнюється тим, що в районі Мелітополя й Криму зараз немає світла та інтернету (це унеможливлює стабільний звʼязок із чоловіком медійниці Олександром). До нього періодично навідуються пізно вночі, перевіряють телефон і контакт. Під час одного з останніх таких візитів вилучили документи, зокрема й український паспорт. Відтепер в Олександра немає жодного документа, що посвідчує особу.
«Кілзона» розширилася до 30 кілометрів
Зона, де дрон здатний вразити ціль, – це вже не смуга вздовж передової, а простір у 20, подекуди й 30 кілометрів углиб від лінії фронту. «Так звана кілзона стає дедалі ширшою, і це вже головна небезпека для журналістів, які висвітлюють ситуацію не лише на лінії фронту, а й у селах та містах, де йдеться про життя цивільного населення», – розповіла Представнику ОБСЄ перша секретар НСЖУ, керівниця Мережі Центрів журналістської солідарності (ЦЖС) Ліна Кущ. Небезпека давно вийшла за межі позицій на нулі. Ця нова точка відліку визначає безпекову політику Спілки для медійників.
«Дрони так само атакують цивільних – я бачив на норвезькому телебаченні, як FPV-дрони використовують для полювання на цивільних навіть за 30 кілометрів від зони конфлікту. Це справді велика проблема», – додав Ян Браату.
НСЖУ стала першою українською організацією, яка почала забезпечувати журналістів детекторами дронів, і саме мережа ЦЖС відповідає за їх видачу та навчання користуванню ними. Торік таке навчання пройшла і власна команда мережі.
Утім, детектори є лише допоміжним засобом, а не гарантією: прилад не фіксує оптоволоконні дрони, які росія використовує дедалі частіше саме через їхню невидимість для систем виявлення, і в кращому разі дає лише кілька хвилин, щоб сховатися або змінити маршрут. Класичні маркування «PRESS» і важкі бронежилети, розраховані на попередні етапи війни, НСЖУ визнає застарілими: у світі FPV-дронів будь-який рухомий обʼєкт може стати ціллю, а маркування лише роблять журналіста і його супровід помітнішими.
«Ми обговорювали це ще у Відні: щойно ми прибрали напис “PRESS”. Тепер використовуємо нейтральні чорний і синій кольори без жодних написів, бо росія цілеспрямовано атакує медійників», – розповів голова НСЖУ Сергій Томіленко.
Болючим викликом залишається фінансування системи захисту. «Після заморожування коштів США зупинилися всі медійні проєкти в Україні, які фінансувало ЮНЕСКО, зокрема й мережу Центрів журналістської солідарності. Кількість запитів від журналістів зростає, а кошти – скорочуються», – зазначила Ліна Кущ. За її словами, мережа надає медійникам понад десять видів підтримки, тож скорочення фінансування ставить під загрозу її подальшу роботу.
Цю диспропорцію НСЖУ просить відобразити в підсумковому звіті ОБСЄ для держав-учасниць.
Війна дронів: чи можуть журналісти захищатися зброєю?
Ще одне питання, яке дедалі частіше порушують журналісти, що працюють поблизу фронту, – чи мають вони право захищатися від FPV-дронів. Йдеться не лише про засоби радіоелектронної боротьби чи сіткомети, а й можливість використання зброї.
Наразі відповідь однозначна: журналісти, які беруть в руки зброю, автоматично втрачають статус цивільних осіб, а разом з цим і захист, гарантований міжнародним гуманітарним правом. Ян Браату розповів, що під час зустрічі з командою Суспільного йому пояснили: у деяких командах журналістів супроводжує охоронець із рушницею, яку вважають найдієвішим засобом проти дронів. За його словами, схожу модель із озброєним охоронцем у складі знімальної групи застосовують і в Швейцарії.
Представник ОБСЄ додав, що під час минулого візиту його дружина-журналістка, яка супроводжувала його й брала інтервʼю в українських колег, почула те саме: захищати себе медійники не можуть, бо тоді втрачають статус журналістів і стають комбатантами, щойно беруть до рук зброю чи інший засіб захисту.
Нині переглядається й підхід до екіпіровки. Важкі бронежилети, отримані Спілкою ще у 2022 році від штаб-квартири ЮНЕСКО (125 комплектів, розрахованих для роботи на лінії фронту) журналісти дедалі частіше відмовляються носити через вагу. Натомість НСЖУ шукає легші бронежилети, що забезпечують захист від уламків (саме така загроза сьогодні переважає в багатьох регіонах). Водночас потреби відрізняються залежно від місця роботи: якщо, приміром, для Харкова головний ризик становлять уламки, то в Херсоні безпекова ситуація має іншу специфіку.
У НСЖУ підтверджують: серед фіксерів і продюсерів, які працюють із іноземними командами, дедалі частіше лунають думки на користь зброї проти дронів, однак питання складне й потребує окремого обговорення за участі правозахисників.
Незалежна преса біля лінії фронту виживає майже виключно завдяки донорській підтримці
Показовим прикладом є краматорська газета «Технополіс», якій уже понад 30 років: вона зʼявилася одразу після розпаду СРСР як перше незалежне видання міста. За словами редактора видання Олега Кубаря, до повномасштабного вторгнення в Краматорську виходило одразу три газети, і «Технополіс» був самодостатнім бізнесом, що жив із продажу накладу. Повномасштабна війна це змінила: тепер видання тримається лише завдяки міжнародній підтримці, а кількість передплатників падає, бо людям страшно передплачувати газету на пів року чи рік наперед, не знаючи, чи будуть вони в місті наступного тижня.
«Технополіс» є одним із 25 незалежних локальних і прифронтових видань, які беруть участь у проєкті Frontline Press – спільній ініціативі НСЖУ та Шведської медіабізнес-асоціації (TU), започаткованій наприкінці 2025 року. Проєкт поєднує фінансову підтримку редакцій із менторським супроводом та консультаціями щодо розвитку місцевих медіа. Без цієї підтримки частина редакцій у Запорізькій, Донецькій та Сумській областях була б змушена припинити роботу.
Додатковим викликом для прифронтових медіа стало й фактичне зникнення рекламного ринку: наприклад, у Херсоні підприємці нерідко просять журналістів не згадувати їхній бізнес у публікаціях, побоюючись, що це може привернути увагу російських військових і призвести до удару по магазину чи складу.
Юридичний захист і документування для майбутніх судів
Правозахисна робота НСЖУ спирається на норми Європейської конвенції з прав людини та Загальної декларації прав людини: супровід журналістів і редакцій у доступі до інформації, захист їхніх прав у разі порушень, участь у розробці законопроєктів, що стосуються журналістської діяльності. Про це коротко розповів головний юрист НСЖУ Михайло Кочеров.
Ян Браату нагадав про документ, який ОБСЄ вважає базовим у цій сфері, — рішення Ради міністрів ОБСЄ про безпеку журналістів 2018 року, ухвалене консенсусом усіх 57 держав-учасниць. За його ініціативою документ нещодавно переклали українською мовою. Мережа національних контактних осіб з питань безпеки журналістів, яку створив один з його попередників, тепер збирає інформацію про стан виконання рекомендацій у різних країнах, аби Представник міг використовувати ці дані в роботі з урядами.
Документування злочинів проти журналістів має стати основою для майбутнього правосуддя
Під час перебування в Києві Ян Браату зустрічався з народними депутатами, зокрема з очільницею тимчасової слідчої комісії Євгенією Кравчук, і чекає на її звіт про напади на журналістів. «Це саме ті речі, які важливо документувати, щоб показати світові, що насправді відбувається. Тож, я думаю, нам просто потрібно продовжувати», — додав представник ОБСЄ з питань свободи медіа.
* * *
Під час кількагодинної дискусії учасники зосередилися на питаннях безпеки журналістів в умовах війни дронів, захисту цивільного статусу медійників, підтримки прифронтових редакцій, роботі Центрів журналістської солідарності, незаконного увʼязнення українських журналістів Росією, а також міжнародних механізмів захисту свободи медіа й документування злочинів проти журналістів для майбутнього правосуддя.
В експертному обговоренні на майданчику НСЖУ взяли участь команда Національної спілки журналістів України, Представник ОБСЄ з питань свободи медіа Ян Браату, журналісти й команда Спілки, які безпосередньо працюють із викликами війни для медіа:
- Сергій Томіленко – голова Національної спілки журналістів України, член Керівного комітету Європейської федерації журналістів (EFJ);
- Ліна Кущ – перша секретар НСЖУ, членкиня Керівного комітету Глобального форуму розвитку медіа (GFMD);
- Олександр Харченко – керівник відділу комунікацій НСЖУ;
- Михайло Кочеров – головний юрист НСЖУ, доктор юридичних наук, керуючий партнер IBC Legal Services;
- Микита Головченко – радник голови НСЖУ з міжнародних питань;
- Антон Перепелиця – програмний асистент Київського центру журналістської солідарності;
- Євген Черевко – документаліст і відеооператор НСЖУ, автор трьох документальних фільмів про прифронтові газети України;
- Олег Кубар – головний редактор прифронтової газети «Технополіс» (Краматорськ, Донецька область);
- Олена Руденко – сестра незаконно увʼязненої української журналістки Ірини Левченко, яка перебуває в російській неволі з травня 2023 року.
Валерія Мусхаріна, інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: