Американське аналітичне видання International Policy Digest опублікувало інтерв’ю з дніпровською журналісткою Іриною Стрижкою, яка пережила російську дронову атаку на власний дім. Розмову провів Скотт Дуглас Джейкобсен, переклад українською — Ліани Охріменко.
У ніч проти 16 квітня 2025 року російський дрон фактично знищив родинне житло журналістки телеканалу D1. Ірина разом із дітьми вижила серед вогню, диму й розбитого скла, а згодом дізналася, що в сусідньому будинку загинула жінка. «Це могла бути я» — таким, за її словами, було перше відчуття тієї ночі. Нині родина мешкає в тимчасовому житлі й чекає на відбудову дому.
Найцінніше в інтерв’ю — погляд людини, яка переживає війну водночас як журналістка і як мати. Цей досвід, зізнається Стрижка, загострив її переконання, що в центрі журналістики має лишатися людська гідність. Вона згадує мить атаки — у піжамі, з босою дитиною на руках, серед уламків — і найсильнішу думку тоді: не хотіла, щоб її хтось таку сфотографував, а знімок потрапив у медіа. «Людину, яка страждає, не можна зводити до образу болю», — наголошує вона.
Опорою для неї стали родина (чоловік служив на фронті, був поранений, тепер служить у Дніпрі), психологи й журналістська спільнота. Однією з найпотужніших підтримок Ірина називає Дніпровський центр журналістської солідарності НСЖУ, який був поряд із нею від першого дня.
Окремо журналістка говорить про дітей, які бачать вибухи й пожежі від російських дронів і ракет. Під час тривог родина ховається в коридорі на восьмому поверсі, бо укриття в будинку немає, — іноді діти сплять там цілу ніч.
Дискусія з цього приводу: