«Яма від каба, який влучив у редакцію, – це якесь провалля в пекло, там будівлю склало по цеглинці. У цю вирву я спускався хвилину», – розповів головний редактор видання Євген Хрипун у розмові з «Детектором медіа».
29 березня російський каб зрівняв із землею двоповерхову будівлю редакції газети «Межівський меридіан» у селищі Межова на Дніпропетровщині.
Попри руйнування редакції, втрату передплати, евакуацію колективу та щоденні «сафарі» російських FPV-дронів на цивільних, газета, якій торік виповнилося 95 років, продовжує виходити двічі на місяць накладом 2000 примірників.
Межова, що донедавна була райцентром, сьогодні фактично прифронтова територія: до Покровська – близько 40 кілометрів. За оцінками Євгена Хрипуна, у селищі залишилося близько 400–500 людей, переважно літніх. Зруйновано або пошкоджено всі три ліцеї громади, лікарні, профтехучилище, будинок культури, бібліотеку, відділ освіти, торговельні комплекси та тисячі житлових будинків. Сам редактор із родиною переїхав під Дніпро, колеги – у Кам’янське, Вінницю, Харків, дехто під Київ. Останній номер у самій Межовій вдалося випустити наприкінці серпня 2025 року – коли в селищі ще були світло, зв’язок і поштарі.
Тепер Хрипун регулярно приїздить у Межову сам – збирати матеріали, спілкуватися з тими, хто залишився, знімати фото й короткі відео для соцмереж. «Узагалі сьогодні важко усвідомити, як можна робити газету про Межівську громаду десь в іншому місці. Але така реальність…» – говорить він. Селищем редактор пересувається покинутими дворами, у бронежилеті, дослухаючись до звуку дронів. Один із його співрозмовників, 83-річний Валентин Клименко, якому Євген 5 травня передав свіжий номер газети, наступного дня загинув від удару російського FPV-дрона.
Друкується «Межівський меридіан» у Чернівцях – у Дніпрі друкарень немає. Логістика доставки складна: частину тиражу везуть у саму Межову та в населені пункти громади (Преображенський, Веселівський, Новогригорівський, Демуринський старостати), частину – через Межівський хаб у Дніпрі, куди люди приходять по гуманітарну допомогу. У 2026 рік редакція зайшла без передплати, але вже включилася до передплатного каталогу «Укрпошти» на друге півріччя.
Розповідаючи про тих, хто підтримав видання у найважчий період, Євген Хрипун окремо подякував Національній спілці журналістів України: «Хочу подякувати НСЖУ, IRMI, Фонду Hirondelle “Ірондель”, “Репортерам без кордонів” – це була і екстрена, інституційна допомога, і підтримка створення контенту. Тоді наша редакція відчула, що ми – не самі». Зараз редакція працює за підтримки Асоціації незалежних регіональних видавців України.
Цінність друкованої газети у прифронтовій громаді редактор пояснює тим, що на територіях без світла та зв’язку папір лишається чи не єдиним джерелом новин. Сторінки «Меридіана» – це не лише хроніка обстрілів і списки поранених, а й практичні лонгриди: алгоритми отримання компенсацій за зруйноване житло, історії переселенців, контакти служб. «Стрічки в фейсбуці чи телеграмі людина погортає, почитає 10 дописів – і через день забуде, що там було написано. А газету збереже, бо вона їй буде потрібна», – пояснює Євген.
Окрема місія редакції – архів. Хрипун вивіз із Межової підшивки «Зірки» та «Червоної зірки» (попередні назви видання), і тепер до нього звертаються земляки з проханнями знайти оголошення 2015 року чи статтю про батька з 1998-го. «Наша газета була свідком історії Межівської громади. Якщо ми і це втратимо, то взагалі втратимо наше коріння, наш фундамент. На чому ми будемо будувати щось інше?» – каже редактор.
Поїздки в інші міста Дніпропетровщини, куди виїхали межівчани, перетворилися на окремий жанр роботи редакції. У Кривому Розі нещодавно зібралися близько 60 жителів громади, яких Євген не бачив від часу евакуації. «Обнімання, сльози, жилетка мокра – ми всі плакали і раділи зустрічі», – згадує він. Місцева влада, побачивши масштаб зустрічі, навіть запропонувала організувати у Кривому Розі окремий хаб для межівчан.
На запитання, чи думав він про припинення випуску друкованої газети, Євген Хрипун відповідає однозначно: «Ні, чесно, я про це не думав. На сьогоднішній день поки я бачу, що люди розбирають “Межівський меридіан” – хтось для себе, хтось для рідних, бабусі, кума, свата, брата. Ну, як мені його не друкувати?»
