В умовах повномасштабної війни українські медіа переживають не лише випробування на стійкість, а й переосмислення власної місії. Особливо це стосується релігійної преси, яка покликана бути не просто джерелом інформації, а й духовною опорою для суспільства. Загальноукраїнський часопис «Нова Зоря», що вже майже століття формує християнський світогляд українців, у нових реаліях війни продовжує залишатися голосом віри, правди та надії. Про виклики сьогодення, роль друкованого слова у цифрову епоху, історичну спадщину видання та його місію в час повномасштабної війни – у розмові з директором видавництва та головним редактором «Нової Зорі» отцем Іваном Стефураком, керівником Департаменту інформації Івано-Франківської архієпархії УГКЦ, членом НСЖУ.
Про видавництво
– Отче Іване, чи змінилася стратегія «Нової Зорі» в роки повномасштабної війни?
– За всі ці роки, безперечно, змінився увесь світ, змінилися й усі ми, хоча часто навіть цього не помічаємо. Так само і стратегія «Нової Зорі» – вона не просто змінилась, а радше загострилась і стала цілеспрямованішою відповідно до нових трагічних обставин життя.
Від перших днів війни стало очевидно, що поряд із реальною «тривожною валізою», про яку так багато говорили ще перед початком повномасштабного вторгнення, кожному від того моменту потрібна і «заспокійлива валіза» – духовна опора, яка допомагає вистояти. Ми побачили, як люди проходять різні стани – від страху й паніки до піднесення і знову до внутрішніх спадів, і саме тут слово Церкви має бути поруч.
Тому наш фокус – допомогти людині не зламатися, не піддатися страху, який є інструментом ворога, і зберегти віру. Фактично, попри активне волонтерство, як і кожна інша структура в умовах війни в Україні, ми намагаємося бути також своєрідним духовним тилом, який укріплює серце і нагадує, що в будь-якій боротьбі Господь завжди є на стороні правди, а отже ми – не самі, з нами Бог. Хто в силі це збагнути, той також розуміє, що вкінці виграє не обов’язково сильніший, а той, хто стає на сторону добра, бо в кінці все одно добро завжди перемагає.
– Які жанри чи напрями зараз для вас у пріоритеті?
– Передусім – тексти, які допомагають глибше осмислити війну. Це духовна аналітика, де ми говоримо про Божу дію в історії, про силу молитви, яка протистоїть страху, і про те, що навіть у, здавалося б, безнадійних обставинах Господь дає перемогу. Намагаємося не відривати ці духовно-аналітичні роздуми від реальних подій у світі та в Україні, а дати їм пояснення у світлі християнської віри.
Важливими є також свідчення – як військових, так і цивільних – про досвід Божого захисту, який вони переживають як «щит Господній». Ми багато пишемо про психологічні стани людини у війні і про те, як із ними давати раду: не підживлювати паніку фейками, вміти зупинятися, молитися, служити іншим. Бути резильєнтними. І, звичайно, акцентуємо на єдності, на тому, що сьогодні всі українці, як ті, що залишилися тут, в Україні, так і ті, що були вимушені емігрувати по різних куточках світу, повинні стати «багатомільйонною армією», яку неможливо зламати, коли вона тримається віри, правди і любові до Батьківщини та робить кожен на своєму рівні все, щоб якомога швидше наблизити мир.
– Які знакові видання у вас друкувалися останнім часом?
– Попри виклики останніх років – спершу епідемії ковіду, опісля широкомаштабну війну, відтік частини працівників за кордон, складну економічну ситуацію та інфляцію – видавництво «Нова Зоря» дещо зменшило темпи й обсяги видань, однак воно живе і розвиває свою діяльність. Ми продовжуємо творити й видавати важливі книги та періодику.
Серед недавніх видань – «Шематизм Коломийської Єпархії УГКЦ» (2025), що подає цілісну картину життя єпархії; духовні роздуми Ірини Яблонь «Хресна дорога сьогодення в часі війни»; наукова праця о. В. Деркача про філософські візії церковних діячів УГКЦ; перевидання поетичної збірки легендарного підпільного священника світлої пам’яті о.-м. Михаїла Косила «З Тобою, Ісусе!»; видання «Посвіт Пам’яті», присвячене медикам, які віддали життя за Україну; спогади Стефанії Процак-Костюк «Спецкур’єр для особливих доручень» про визвольну боротьбу; книга Г. Добош про медичний коледж; навчальний посібник о. д-ра О. Каськіва з церковного права; фундаментальна мовознавча праця М. Лесюка «Мовна стихія Ковалівки», а також «Вісники» Івано-Франківської архієпархії та Коломийської єпархії УГКЦ і ряд інших, дещо менших за обсягом видань.
Окремої уваги заслуговує і друкована версія газети «Нова Зоря»: попри всі виклики часу та кризу друкованих медіа, вона й надалі виходить щотижня, зберігаючи статус загальнонаціонального видання. Її наклад – майже шість тисяч примірників – не просто статистика, а знак живої присутності серед читачів, довіри до слова і потреби в глибокому, змістовному християнському голосі навіть у найскладніші часи.
– Як ви адаптуєтесь до змін щодо попиту й економічних умов?
– Насамперед завдяки опорі на живу мережу парафій УГКЦ. Навіть у тих регіонах, де рівень передплати є дуже низьким, у храмах зазвичай можна знайти так звані «куточки читача», де вірні мають доступ до видань. Часто парафії також оформляють передплату для лікарень й інших громадських установ.
Важливим чинником стала і внутрішня оптимізація роботи: вже майже сім років ми діємо в межах єдиного департаменту інформації, де одна команда фахівців одночасно працює для газети, пресслужби архієпархії та радіо «Дзвони». Така модель своєрідного «медійного вулика» дозволяє ефективніше використовувати ресурси, уникати дублювання зусиль і водночас зберігати якість та регулярність інформаційного служіння.
Сто років «Нової зорі»
– Отче Іване, що, на Вашу думку, допомогло виданню зберегтись і розвиватися протягом такого тривалого часу?
– Думаю, що найпершим вирішальним чинником стала чітко сформульована місія засновників, закладена ще в першому числі газети 7 січня 1926 року у Львові. Уже тоді редакція заявляла: «Головним нашим завданням буде підносити й будити релігійне освідомлення…». Це не була декларація на один час – це стало внутрішнім стрижнем видання на десятиліття.
Другою підставою є постаті засновників. Блаженний єпископ Григорій Хомишин, який ініціював і підтримав видання, чітко розумів роль преси як «великої школи для дорослих». Разом із ним – блаженний Йосафат Коциловський. Вони заклали не просто газету, а інтелектуальний осередок католицької думки. Важливу роль відігравав також перший редактор о. Теодосій Галущинський – ректор греко-католицької духовної семінарії у Львові, ігумен Львівського василіянського монастиря, а згодом архімандрит Василіянського Чину Святого Йосафата.
Окремо варто підкреслити постать Осипа Назарука – не лише як редактора, але як одного з інтелектуальних провідників епохи упродовж 1928–1939 років. Перебуваючи на посаді головного редактора, він надав «Новій Зорі» виразного ідейного обличчя, поєднавши глибину католицької думки з високим рівнем публіцистики та національної відповідальності. Саме завдяки Назарукові часопис став не лише релігійним виданням, а й вагомим чинником формування суспільної думки.
І третє – це вірність читачів. Навіть у міжвоєнний період, коли наклад сягав десь двох тисяч примірників, газету читали не лише в Галичині, а й у діаспорі. Як писав у 1934 році єпископ Константин Богачевський зі США, «посідаємо поважну католицьку пресу, передовсім «Нову Зорю», підкреслюючи її значення навіть за океаном». Показово, що навіть після закриття часопису радянською владою 1939 року, він не зник остаточно: у 1950-х роках «Нова Зоря» відновилася в Чикаго як єпархіальна газета і виходила до 1980-х років, зберігаючи тяглість традиції в еміграції.
Окремо слід наголосити на відродженні видання на зорі незалежності України. Після десятиліть духовної пустелі, спричиненої тоталітарним режимом, «Нова Зоря» стала місцем, де люди могли знову торкнутися живого слова віри, правди і національної гідності. Тут неможливо не згадати світлої пам’яті владику Софрона Дмитерка, який відновив газету і фактично повернув її до життя. Також велика подяка належить першому редакторові відновленого видання отцю Ігорю Пелехатому, який закладав новітній фундамент редакційної праці.
І нарешті – сучасний вимір. У час цифрової ери, коли інформація часто перетворюється на швидкоплинний потік заголовків і поверхневого перегляду, друковане слово знову набуває особливої місії. Воно запрошує до глибшого читання – з паузами, роздумами, підкресленням важливого, із поверненням до тексту. Це читання, яке формує, а не лише інформує, яке виховує внутрішню тишу, необхідну для осмислення істини. І саме тому, попри всі технологічні зміни, воно залишається носієм глибини, пам’яті та сенсу.
– Чи зберігає газета сьогодні традиції, закладені її засновниками?
– Так, і це видно дуже конкретно. Передусім – розуміння преси як виховного і формаційного інструменту. Те, що єпископ Хомишин називав «школою для дорослих», сьогодні продовжується у формі глибокої аналітики і духовного осмислення подій. Другий елемент – поєднання віри і суспільного життя. Як і тоді, газета не замикається у вузько церковній тематиці, а говорить про політику, культуру, війну, але крізь призму християнського світогляду.
– Якою є головна місія та цінності часопису «Нова Зоря» сьогодні?
– Місія фактично та сама, що і сто років тому: формувати християнський світогляд і допомагати людині осмислювати реальність у світлі віри. Якщо у 1926 році йшлося про «поширювання і поглиблювання католицького світогляду», то сьогодні – про здатність бачити сенс навіть у драматичних обставинах війни та всіх інших сучасних викликів.
– Хто є основною аудиторією вашого часопису?
– Історично «Нова Зоря» була орієнтована на духовенство та інтелігенцію. Це видно вже з того, що її творили такі постаті, як о. Теодосій Тит Галущинський і Осип Назарук. Водночас навіть тоді вона виходила за ці рамки: її читали серед простого народу і в українській діаспорі.
Сьогодні аудиторія значно ширша. Це люди, які шукають не просто інформацію, а глибше осмислення подій і явищ. Хоча друковане слово традиційно більше притаманне старшому поколінню, ми свідомо розширюємо наш зміст: щомісяця готуємо велику духовно-розважальну рубрику для дітей, а також регулярно порушуємо теми, які хвилюють сучасну молодь. У цьому сенсі часопис намагається бути своєрідним мостом між поколіннями.
Про медіа в умовах війни
– Як повномасштабна війна вплинула на роботу вашого часопису та редакції?
– Війна загострила нашу місію – так само, як історичні виклики загострювали її в минулому. Якщо в міжвоєнний період газета відповідала на виклики більшовизму й секуляризації, то сьогодні – на виклик війни та страху. Ми фактично повернулися до свого базового завдання: бути духовною опорою. Те, що раніше було важливою складовою нашої діяльності, тепер стало її центром. Водночас, як і багато інших структур та підприємств, ми певною мірою перетворилися на волонтерський хаб. Але про це – не сьогодні. Про це говоритимемо вже після перемоги.
– Які виклики доводиться долати в умовах війни?
– Окрім технічних – блекаутів і дефіциту фінансів – є глибший виклик: не втратити відповідальність за слово. У час страху дуже легко скотитися до емоційності або паніки, але наше завдання – залишатися голосом рівноваги і віри.
– Чи маєте проблеми з доставкою газети до читачів?
– Так само, як і в різні історичні періоди. Якщо у 1939 році газету було повністю закрито радянською владою, то сьогодні стикаємося з іншими викликами, передусім, логістичними. Значною мірою це пов’язано з обмеженими можливостями єдиного національного оператора поштового зв’язку, від якого залежить розповсюдження друкованої преси. Втім, як і раніше, ми шукаємо способи бути присутніми для нашого читача – через самодоставку, через парафії, а також завдяки онлайн-версії (www.novazoria.com.ua).
– З якими труднощами стикається релігійне друковане видання у цифрову епоху?
– Сьогодні ситуація певною мірою нагадує міжвоєнний період, коли існувала потужна конкуренція різних ідеологій. Лише тепер це конкуренція швидкості та поверхневості. Наш головний виклик – не втратити глибину. Друковане слово, яке перед тим ретельно обмірковується, обговорюється в редакції та проходить стилістичне опрацювання, часто випереджає швидкісний цифровий контент, що нерідко є неперевіреним або навіть фейковим, із неясним першоджерелом. Досить часто такий інформаційний потік формується штучно, зокрема, через так звані ботоферми. Тому наше завдання в цій гонитві – не стільки оперативно інформувати, скільки формувати: думку, світогляд, внутрішню культуру читання та здатність розрізняти правду.
– Які теми викликають найбільший інтерес у читачів?
– Сьогодні найбільше відгукуються ті теми, які допомагають осмислити війну: духовна аналітика, свідчення людей, досвід Божого захисту. В певному сенсі це перегукується з минулим, коли газета також поєднувала богослов’я, аналіз подій і культурні тексти.
– Як ваша редакція працює з інформацією, щоб уникати маніпуляцій і дезінформації?
– Ми тримаємося принципу, сформульованого ще у 1926 році – діяти «явно й отверто». Це означає перевірку фактів, уникання маніпуляцій і чітке розуміння відповідальності за слово.
Сучасність та погляд у майбутнє
– Яку роль, на Вашу думку, відіграють релігійні медіа в сучасному суспільстві?
– Роль дуже подібна до тієї, яку формулювали засновники: бути не лише дзеркалом подій, але й учителем і провідником. У світі інформаційного перенасичення це означає допомагати людині відрізнити правду від шуму. Саме цього і навчав нас Христос: «Коли ви перебуватимете в моїм слові, ви дійсно будете учнями моїми і спізнаєте правду, і правда визволить вас» (Івана 8:31, 32).
– Отче Іване, що для Вас особисто означає бути редактором релігійного часопису?
– Це означає продовжувати традицію, якій сто років. Після таких постатей, як Галущинський чи Назарук, це не лише посада, а відповідальність бути частиною історії, яка формує мислення людей.
– Що для редакції означає сторіччя газети: більше підсумок чи новий старт?
– Це радше точка відповідальності. Адже між 1926 і 2026 роками – не просто тяглість історії, а й перерва, переслідування, а згодом відродження у 1991 році з ініціативи владики Софрона Дмитерка. Важливим етапом стало також піднесення видання до митрополичого рівня з благословення митрополита Володимира Війтишина. Це рішення не лише закріпило його статус як офіційного часопису Івано-Франківської митрополії, але й розширило його місію та відповідальність – від архієпархіального до ширшого митрополичого рівня.
Цей досвід промовисто свідчить: «Нова Зоря» щоразу повертається тоді, коли вона є найбільш потрібною. Тому сто років – це не завершення, а радше підтвердження того, що ця місія залишається актуальною і сьогодні. Водночас, хоча на церковному рівні «Нова Зоря» є митрополичим виданням, із моменту відновлення у 1991 році вона фактично набула характеру загальноукраїнського часопису і сьогодні поширюється по всій території України. Це підкреслює її подвійний вимір: з одного боку – глибоке вкорінення в життя місцевої Церкви, а з іншого – відкритість до ширшого національного контексту та служіння читачеві в різних регіонах країни.
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти Центру журналістської солідарності в Івано-Франківську – 066 677 07 26 (Вікторія Плахта, координатор Івано-Франківського центру), адреса: вул. Січових стрільців, 25.
Розмову вела Богдана Засідко, Івано-Франківський Центр журналістської солідарності
Дискусія з цього приводу: