У штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку відбулася подія, присвячена свавільним затриманням і насильницьким зникненням українських журналісток у російському полоні. Захід організували Національна спілка журналістів України (НСЖУ), Комітет захисту журналістів (CPJ), PEN America та Представництво ЄС при ООН у межах 70-ї сесії Комісії ООН зі становища жінок.
Темі присвячено статтю PEN America «The Courage of Women Writers Preserving Ukraine’s Stories» («Мужність жінок, які зберігають історії України»), опубліковану 27 квітня 2026 року.
Сестра ув’язненої журналістки Ірини Левченко — Олена Руденко — розповіла учасникам заходу, що родина 27 місяців не мала жодного контакту з Іриною. Журналістка перебуває в російському ув’язненні без пред’явлення обвинувачень із травня 2023 року. Лише в серпні 2025 року родині вдалося відновити зв’язок через мережу волонтерів, які відвідують українських в’язнів. Тепер можливе листування — короткі листи, але цього, за словами сестри, надто мало.
«Ми всі чекаємо на неї», — сказала Олена Руденко.
Минулого Різдва Ірина написала рідним, що зробила різдвяні прикраси з пакетиків від чаю.
Тігамер Чика, співробітник політичного відділу Європейської служби зовнішніх справ (EEAS), наголосив, що внутрішні репресії в Росії та зовнішня агресія — це взаємопов’язані процеси. Російська влада продовжує системно тиснути на незалежні медіа, журналістів і критичні голоси всередині країни, водночас вбиваючи й ув’язнюючи українських журналістів, письменників і працівників культури, а також руйнуючи театри, музеї та інші культурні простори.
Станом на сьогодні в Україні під час виконання професійних обов’язків загинув 21 журналіст. Щонайменше 12 українських журналістів утримуються в російському полоні. Серед них — четверо жінок, ув’язнених за свою роботу на окупованих територіях: Ірина Даниловіч, Ірина Левченко, Анастасія Глуховська та Яна Суворова.
Загинули від рук російських окупантів і інші жінки слова. Журналістка Вікторія Рощина, за наявною інформацією, зазнала катувань перед смертю в російському полоні у 2024 році. Письменниця і правозахисниця, членкиня PEN Україна Вікторія Амеліна загинула внаслідок російського ракетного удару в липні 2023 року.
Перша секретар НСЖУ Ліна Кущ поділилася результатами опитування українських журналісток, які працюють на лінії фронту й на окупованих територіях. На запитання, чого вони бояться найбільше, переважна відповідь — «бути ув’язненою російською владою».
Реальність цього страху підтвердила Світлана Залізецька, редакторка видання «РІА Південь» і колега ув’язненої журналістки Анастасії Глуховської. Вона розповіла, як змушена була тікати з окупованого Мелітополя. Через журналістську роботу її внесли до списку осіб, яким заборонено виїзд із міста. Аби вибратися, Залізецька переодяглася лікаркою. Після її від’їзду тиск перенесли на родину: російські військові неодноразово влаштовували обшуки в домі, а батька затримували, щоб змусити її повернутися.
Дві колишні політв’язні — український журналіст Владислав Єсипенко, лауреат премії PEN/Barbey Freedom to Write 2022 року, та правозахисниця Людмила Гусейнова, голова громадської організації «Нумо, сестри!» — описали, що, найімовірніше, переживають зараз ув’язнені колеги: тортури, знущання, сексуальне насильство, ізоляцію, заборону спілкування з рідними. За три роки ув’язнення (2019–2022) Гусейнова майже не бачила неба.
В умовах, які важко уявити, журналісти й активісти знаходять способи зберегти себе. Гусейнова всі три роки вела щоденник. Єсипенко в інтерв’ю CPJ говорив, що його тримали усвідомлення відповідальності перед родиною, друзями й товаришами по неволі — і знання, що зовнішній світ не забув і бореться за нього.
Після звільнення обоє продовжують роботу. Гусейнова створила «Нумо, сестри!» — організацію, що об’єднує і підтримує жінок, постраждалих від війни. Єсипенко, якого звільнили в червні минулого року, бореться за визволення колег із Радіо Свобода/РСЄ — Фаріда Мегралізаде (Азербайджан) і Ніки Новак (Росія) — та інших ув’язнених журналістів. Олена Руденко продовжує говорити про сестру Ірину Левченко, Світлана Залізецька — про колегу Анастасію Глуховську.
Голова Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Ольга Герасим’юк нагадала учасникам заходу, що «безкарність заразна», а притягнення до відповідальності за ці воєнні злочини — питання «пам’яті, свідчення і свободи слова».
Як зазначає PEN America, присутність і робота цих жінок свідчать про інше: солідарність також заразна. Автори матеріалу — Еріка Нгуєн і Анна Браха — закликають продовжувати поширювати ці історії, посилювати підтримку журналістам, письменникам і працівникам культури та домагатися міжнародної відповідальності.
