Понад два роки мовчання, листи з чайних пакетиків та незламна солідарність – у Нью-Йорку обговорили долі українських медійниць, яких Росія незаконно утримує у своїх застінках. Світ має почути голоси тих, кого Кремль намагається змусити замовкнути. Під час 70-ї сесії Комісії ООН зі становища жінок відбувся захід, присвячений свавільним затриманням та насильницьким зникненням українських медійниць на окупованих територіях. Організаторами виступили НСЖУ у партнерстві з CPJ, PEN America та Представництвом ЄС при ООН. Про це повідомляється на сайті Pen America.
Особливу увагу під час обговорення було приділено безпековим викликам, з якими стикаються жінки-репортерки. Перша секретар Національної спілки журналістів України (НСЖУ) Ліна Кущ навела результати опитувань, які демонструють реальність роботи під окупацією.
«Коли ми запитували українських журналісток про їхні найбільші побоювання під час репортажів з передової та окупованих територій, найпоширенішою відповіддю була “можливість потрапити у полон до російської влади”», – наголосила Ліна Кущ.
Ці слова підтверджують статистику: на сьогодні щонайменше 12 українських журналістів перебувають у російському полоні. Серед них – чотири жінки: Ірина Данилович, Ірина Левченко, Анастасія Глуховська та Яна Суворова. Всі вони були позбавлені волі за свою професійну діяльність та висвітлення правди про життя під російським чоботом.
Родина Ірини Левченко не мала зв’язку з нею протягом 27 місяців. Тільки в серпні 2025 року, завдяки волонтерам, вдалося встановити контакт. Зараз Ірина передає короткі листи, а минулого Різдва вона навіть зуміла створити святкові прикраси… з використаних чайних пакетиків.
Світлана Залізецька, редакторка «РІА Південь», розповіла про свій шлях виживання. Аби вирватися з окупованого Мелітополя, їй довелося маскуватися під лікаря, адже вона була у «розстрільних списках» окупантів. Коли Світлана втекла, росіяни взяли в заручники її батька, намагаючись змусити журналістку повернутися.
Колишні полонені – журналіст Владислав Єсипенко та правозахисниця Людмила Гусейнова – поділилися жахливими деталями перебування в російському полоні:
- Систематичні катування та знущання.
- Сексуальне насильство та повна ізоляція від світу.
- Відсутність медичної допомоги та заборона на спілкування з рідними.
Людмила Гусейнова згадує, що за три роки за гратами вона майже не бачила неба.
Учасники заходу вшанували пам’ять загиблих колег. Вікторія Рощина померла в російському полоні у 2024 році після ймовірних катувань. Письменниця та розслідувачка Вікторія Амеліна загинула внаслідок російського ракетного удару у липні 2023-го.
Голова Нацради України з питань телебачення і радіомовлення Ольга Герасим’юк підсумувала: «Безкарність заразна». Тому притягнення Росії до відповідальності за ці воєнні злочини є питанням виживання свободи слова у всьому світі.
Раніше ми розповідали про те, що у Стокгольмі, на одному з головних громадських майданчиків міста – в ABF-huset – 28 квітня відбувся вечір солідарності з Україною «En kväll för Ukraina»
Дискусія з цього приводу: