У прифронтовому Запоріжжі, в Центрі журналістської солідарності НСЖУ, відбулася зустріч із італійським журналістом-фрілансером Крістіаном Еccher – людиною, яка свідомо обрала складний шлях: розповідати Європі правду про війну в Україні без редакційних бюджетів, захисту і навіть без гарантій безпеки.
Випадкова зустріч, що стала історією
Знайомство із гостем сталося майже випадково – після концерту органної музики у філармонії. Італієць, який захоплено шукав директора закладу, щоб подякувати за виставу, виявився журналістом. Уже за кілька хвилин розмови стало зрозуміло: перед українськими колегами — не турист, а людина, яка системно працює з темою війни.
Він залишився у Запоріжжі на кілька днів – не через комфорт чи програму, а через інтерес до роботи журналістів у прифронтовому місті.
Центр, що об’єднав медійників із прифронтових та окупованих міст
На початку зустрічі голова ЗОО НСЖУ, співко ординаторка центру Наталія Кузьменко розповіла, що Центр журналістської солідарності в Запоріжжі з перших місяців повномасштабної війни став місцем опори для журналістів, які були змушені залишити окуповані та прифронтові території. Саме сюди переїхали медійники з Оріхова, Гуляйполя, Енергодара, Маріуполя, Михайлівки та інших міст, втративши редакції, техніку і стабільну роботу. За її словами, центр об’єднав досвідчених редакторів і журналістів, які не лише відновили свою діяльність у нових умовах, а й сформували спільноту взаємопідтримки — простір, де можна працювати, навчатися, реалізовувати нові проєкти і водночас відчувати себе серед своїх. Для багатьох це місце стало другою домівкою, яка допомогла втриматися в професії і продовжити інформаційну боротьбу.
Журналіст без зарплати — але з принципами
Він народився в Римі, але вже 20 років живе в Сербії. Крістіан Росс – викладач італійської мови в університеті сербського Нового Саду. Журналістика для нього – не основна робота, а покликання. Він співпрацює з сербським виданням Danas, а також із італійськими медіа та радіостанціями.
Його статус – фрілансер. Це означає відсутність стабільного доходу, фінансування відряджень і навіть фіксера (локального помічника журналіста). В Україну він приїжджає власним коштом або фактично як волонтер.
Попри це, він регулярно повертається – кожні два-три місяці. Причина проста: «Не можна писати про війну, сидячи вдома і читаючи новини. Треба приїхати і побачити», – говорить італієць.
Не лише про війну — про життя
На відміну від багатьох західних медіа, Росс принципово не обмежується описом бойових дій. Його тексти — це репортажі про людей, міста, культурне життя. Він свідомо руйнує стереотипи: «В Італії думають, що тут люди тільки сидять і бояться. А я пишу, що вони ходять на концерти, живуть. Є війна — але є і життя».
Журналіст називає свої тексти «геопоетичними репортажами» — поєднанням аналітики, спостережень і літературного опису.
Ціна правди: погрози і ізоляція
Робота з українською темою має для нього наслідки. У Сербії, де російська пропаганда залишається впливовою, його тексти викликають агресію.
Він отримує образи, погрози і навіть стикається з тиском у професійному середовищі: анонімні листи із закликами «відправити до ГУЛАГу»; погрози на вулиці; ізоляція в сербськом університеті Новий Сад, де віг викладає італійську.
Втім, редакція підтримує журналіста, адже його матеріали читають сотні тисяч людей.
«Я не за Україну і не за Росію. Я – за правду», — підкреслює він.
Свобода слова: ілюзія і реальність
Під час зустрічі багато говорили про стан медіа у Європі. І тут позиція італійця виявилася несподівано критичною.
За його словами: у Західній Європі формально є свобода слова, але думки часто «губляться» в інформаційному шумі: у Сербії існує тиск і цензура, але сказане може викликати реальну реакцію; незалежні медіа найбільше страждають не від заборон, а від нестачі фінансування.
«Газети закриваються не тому, що їм забороняють. А тому, що вони не можуть вижити», – говорить журналіст. В Італії, навпаки, цензури немає, але суспільство байдуже ставиться навіть до сенсацій.
Пропаганда як система
Окремо журналіст зупинився на темі російської пропаганди в Сербії. За його словами, вона працює через: фінансування медіа; історичні міфи про «братні народи»; маніпуляції темою територій (Косово — Донбас); контроль телебачення.
Особливо вразливими є невеликі міста і сільські території, де люди мають обмежений доступ до альтернативної інформації.
Український досвід: біль і гідність
Найсильніше враження на журналіста справили зустрічі з людьми, які пережили окупацію. Позитив – у їхній позиції: «Ми раді, що ми тут, в Україні, а не там». Найболючіше – історії про втрачені домівки: «Коли людина знає, що в її домі тепер живе хтось інший – це найгірше». Медійник проводить паралелі з війнами в Югославії, де подібний досвід уже пережили тисячі людей.
Журналістика на лінії фронту
Українські колеги на прохання Крістіана розповіли свої історії – про роботу редакцій після окупації, втрату майна, евакуацію і відновлення медіа з нуля.
Особливе місце займають друковані газети, які доставляють у прифронтові громади та розповсюджуються серед ВПО.
Для місцевих жителів газета стала більше, ніж джерелом інформації – це символ надії і віри.
Зустріч у Запорізькому Центрі журналістської солідарності показала головне: попри різні країни, мови і досвіди, журналісти залишаються спільнотою, об’єднаною принципом відповідальності за правду.
Крістіан Екшер (Eccher) – приклад того, як одна людина може протистояти пропаганді, байдужості і страху. Його робота – це не лише тексти, а й міст між Україною та Європою. І, можливо, саме такі мости дружби сьогодні важливіші за будь-які політичні заяви.
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти Центру журналістської солідарності в Запоріжжі – 096 277 53 52 (Наталя Кузьменко, Валентина Манжура, співкоординатори Запорізького центру), адреса: пр. Соборний, 15.
Світлана Карпенко, фото Дар’ї Зирянової
