Чотири роки тому, на початку повномасштабного вторгнення, російські окупанти викрали журналіста УНІАН Дмитра Хилюка разом із батьком прямо з їхнього дому. Батька відпустили за дев’ять днів, а для Дмитра почався довгий шлях російськими в’язницями, що тривав три з половиною роки. Сьогодні, перебуваючи на волі вже понад пів року, журналіст ділиться роздумами про інформаційний вакуум у полоні та пояснює, чому тиша – це головний союзник ката.
3 березня для журналіста Дмитра Хилюка – дата, що розділила життя на «до» та «після». Саме цього дня чотири роки тому окупанти вдерлися до його оселі. Попереду були 42 місяці неволі, які завершилися лише минулого року на День Незалежності. Проте навіть вдома Дмитро не припиняє думати про тих, хто залишився за ґратами.
У своєму дописі на Фейсбук-сторінці журналіст описує російську репресивну машину як механізм, покликаний знищити в людині особистість, перетворивши її на істоту, керовану лише базовими інстинктами.
«Рашка в традиції ще царської імперської репресивної машини намагається максимально притлумити, придушити психологічно полоненого, заручника, перетворити його на залякану тварину, яка думає лише про одне – наїстися!» – пише Дмитро.
Одним із найважчих випробувань у полоні журналіст називає інформаційну порожнечу. За його словами, окупанти свідомо тримають людей у невідомості, не даючи жодної звістки від рідних роками.
«Інформаційний вакуум – це один з інструментів досягнення цієї мети. Не так страшні голод і приниження, як порожнеча. Ми в полоні підрахували, що більша вірогідність поїхати додому, аніж отримати звістку від рідних», – згадує він.
Після звільнення Дмитро Хилюк об’їздив декілька країн із місіями, розповідаючи світу про злочини Росії. Журналіст зізнається: його часто мучило сумління через те, що він уже на волі, а його побратими – досі в пеклі. Проте нещодавно він отримав підтвердження, що його боротьба має сенс. Колишні в’язні, які повернулися під час обміну 4 лютого, розповіли: умови у в’язниці, де тримали Дмитра, дещо полегшилися. Там вимкнули музику, якою катували людей, і припинили деякі принизливі «перевірки».
Дмитро переконаний: це результат того, що про долі полонених говорять на весь світ.
«Злочинці люблять темряву і тишу. Світло їх лякає. Розголос на весь світ – єдине, що працює в таких випадках», – наголошує журналіст.
Попри те, що тисячі цивільних і військових досі залишаються в заручниках ворога, Дмитро закликає родини не здаватися і вірити в повернення близьких, адже кожен голос на підтримку полонених реально знижує пресинг російських катів.
Раніше ми повідомляли про те, що Дмитро Хилюк знову тримає в руках диктофон і готовий говорити правду світу про методи, якими росіяни намагаються зламати людину.
Також ми розповідали про. те, що у серпні 2025 року під час обміну полоненими були звільнені журналіст ІА «УНІАН» Дмитро Хилюк.
Дискусія з цього приводу: