Група психологічної підтримки для журналістів, яку протягом року організовувала Національна спілка журналістів України за підтримки Офісу Дій, стала простором регулярної турботи про ментальне здоров’я медійників у час війни. Щомісячні зустрічі під фасилітацією психологині Тетяни Кучер допомагали учасникам відновити внутрішні ресурси, осмислити і проговорити складний досвід, повернути собі відчуття опори.
На завершальній зустрічі колеги провели час незвично – мали можливість переключитися від щоденного стресу, помріяти, проживаючи п’ять уявних життів, осмислити ролі, які вони обирають для себе, та відчути передріздвяну радість.
– Якби закінчилась війна і ви мали б 5 різних життів, то які мрії хотіли б утілити? – з таким запитанням звернулась психологиня Тетяна Кучер до постійних учасників зустрічей. А вони, натомість, не обмежували себе у фантазіях, записували на папері свої думки. А потім, об’єднавшись у пари, ділились один із одним таємними бажаннями, помічали, коли очі світяться яскравіше і давали зворотній зв’язок. Були серед мрій і екзотичні – смажити млинці на Сицилії, побувати в Парижі, здійснити круїз Грецькими островами навесні. А хтось, напротивагу, обирав життя тихе, приземлене: саджати квіти у заміському будиночку поблизу Києва, виховувати трьох дітей та доглядати стареньких батьків.
– Хочу надалі розвиватися як у журналістиці, так й у суміжній професії, та отримувати більше радості й задоволення, – говорить Інна, одна із постійних учасниць групи підтримки.
І, звісно, така мрія має право бути.
Мама, донька, дружина, журналістка, подруга… У житті ми втілюємо принаймні 10 різних ролей. І важливе значення мають не ті, які нам нав’язує суспільство, а ті, які ми хочемо виконувати самі. А ще важливо, як вони проявляються, яку цінність несуть і як цю цінність втілюють.
І так біля слова мама учасники прописували “любов”, “турбота”. А біля слів “колега” – “підтримка”.
– Знаєте, що я помітила? – говорить одна із учасниць. – Роботу, кар’єру я поставила насамкінець. На перше місце виписала – стосунки і родину. Раніше було б інакше.
– Війна просіює цінності, – погоджується більшість.
Так, війна стирає багато того, що є для нас дорогим: люди, міста, мрії…
Проте ми маємо плекати в собі ту тиху силу, яка тримає зсередини. Вона здатна зв’язувати травми, повертати цілісність і життя в тіло та думки, наголошує психологиня і зазначає:
– Ми часто чуємо, що ми всі травмовані, бо живемо у війні. Але в нас насправді дуже багато внутрішньої життєстійкості й резильєнтності. Єдине, чого варто навчитися, – плекати радість щодня.
А ще необхідно утримувати ритм. Учасники намагались передавати по колу м’ячики, концентруючись на співі і дивлячись один одному в очі, замість контролю над роботою рук. Передавати м’яч, приймати, знову передавати – і не збитись.
– При стресі ми не можемо утримувати ритм, – пояснює Тетяна. – Будь-який ритм, який ви можете самі повторювати, допомагає організму.
На завершення учасники ділилися своїми враженнями про всі зустрічі в цілому і їх внесок у життя кожного. Перша секретар НСЖУ Ліна Кущ, яка є ініціаторкою програми психологічної підтримки, зазначила, що ці зустрічі – це простір, де можна подумати про себе, бо “Тетяна мудро, дуже обережно і точно спрямовує наші думки у правильне русло.”
– Завдяки цим зустрічам, я відкрила для себе психологію, – коментує одна з постійних учасниць. – Тепер для мене – це не тільки хобі, а й можливість краще пізнати себе.
Журналісти також у ігровій формі (формат – “Таємний Санта”) обмінялись різдвяними подарунками. А ще – контактами. Бо набудували планів, домовились про спільні прогулянки, походи у кіно, театри.
Тетяна Кучер, дякуючи медійникам за участь, підкреслила:
– Дякую, що ви обрали це коло. Четвертий рік війни, а ми його прожили. Ми тримаємося. І це – великий подвиг, який варто визнати. І дякувати собі за це. А також тому, хто поряд.
Як відомо, людині потрібна людина. За словами психолога і психотерапевта Олега Чабана, проживати цю війну легше “кучкуючись”, у гурті. У колі однодумців – світлих людей, які також мріють. Про щось величне і водночас земне. Виконують буденні ролі. Й тримаються одне за одного, долаючи труднощі з вірою у мирне життя.
Лариса Портянко, фото авторки
Дискусія з цього приводу: