Тепло родини на правому плечі, або історія Дня української хустки

У 2019 році Людмила Станіславенко з Вінниці започаткувала в Україні День української хустки, який сьогодні об‘єднує жінок різних поколінь, статусів і навіть континентів. Пані Людмила – громадська діячка, волонтерка, членкиня Національної спілки журналістів України, психологиня, яка багато працює з військовими задля їхньої підтримки, веде медійні інтернет проєкти.

За роки роботи реалізувала понад тисячу проєктів, розповідає у розмові для Інформаційної служби НСЖУ. Але саме ініціативу зі збереження і популяризації української хустки вона називає не просто задумом, а своєю місією.

Пов'язанітеми

Газети під обстрілами і центри солідарності НСЖУ: великий ефір Андрія Куликова на «Громадському радіо»

«Союз тих, хто рятує демократію, треба берегти», – журналіст і військовий Павло Казарін

Як з`явилася ідея, що набула національного звучання і яку підхопили у багатьох країнах, з чим асоціюється хустка, про традиції родин та меседж свята 2025 року і говоримо з авторкою ініціативи.

– Пані Людмило, розкажіть, про ідею проведення Дня української хустки. Чи пам‘ятаєте момент, коли вона народилася, від кого мали першу підтримку?

Тепло родини на правому плечі, або історія Дня української хустки 1 — Людмила Станіславенко

– У 2019 році мене запросили у Вінницю на захід, присвячений Всесвітньому дню хіджабу. Там дівчата намотували хіджаб, і саме під час цього заходу виникло питання: чому б не започаткувати День української хустки? Коли ми говоримо про символи, що об’єднують українців, то хустка , мабуть, один із найсильніших. Вона супроводжує людину від народження і до останньої дороги. Дитину повивали в хустку. Голову нареченій покривали хусткою. Коли чоловіки йшли на війну, мами, дружини, кохані давали хустки «на щасливу дорогу». І, на жаль, що дуже боляче, в останні роки ми бачимо чорні хустки на жінках, які втратили найдорожче…Вважаю, що саме хустка передає тепло родини, пам’ять предків, силу жіночого роду, українську ідентичність, є невід`ємним символом ритуальних подій.

Коли вперше проводили свято, до нього відразу долучилося багато людей. Було дуже приємно і навіть несподівано, як швидко і активно його підтримали заклади культури, школи, садочки. Ініціатива майже стала народною. Для першого заходу обрали 7-грудня, день святої Катерини, зимову дату, коли без головного убору ніяк не обійтися. Дата «прижилась». У 2020 році День української хустки набув уже міжнародного розмаху, мали підтримку у 23 країнах світу! І з кожним роком географія розширюється. Адже українки є на всіх континентах, і завжди беруть із собою щось на згадку з рідної землі – рушник, вишиванку чи хустку.

Відчуваю, наскільки свято полюбилося людям! Неймовірні світлини публікуються звідусіль. Сподіваємось, що День української хустки перетвориться на міжнародний культурний феномен.

– Бо хустка це – стійкість, краса, жіночність, пам’ять, сила, ідентичність чи щось інше, про яке не згадала?

– Насправді – усе, що назвали. Але водночас вона стала і дуже сучасним модним аксесуаром. Особливо серед молоді. Зараз багато студентів підходять, цікавляться, запитують своїх бабусь про хустки. І мені це страшенно подобається, бо молодь звертає увагу на спадщину. Ми навіть часто говоримо жінкам і дівчатам: знайдіть свою хустку. Ту, в яку ви закохаєтесь. Оберіть свою, нехай стане вашою традицією, створіть символ для родини.

Тепло родини на правому плечі, або історія Дня української хустки 2 — Людмила з мамою і донею

Підготували фотопроєкт «Об’єднані хусткою», де хустки передаються від матері до доньки, від бабусі до онучки, стають символом єдності поколінь. Ми створили картини з родинних фотографій у хустках. Є два покоління, є три і навіть п’ять!

– Чи маєте свої родинні історії про особливий зв`язок жіноцтва з головним убором? Є якась особлива манера носити хустку?

– О, так! У мене була бабуся Антоніна, їй доля відміряла поважного віку – 94 роки, жила у Хмільнику. Бабуся мала багато хусток, пам’ятаю, як вони всі були акуратно складені, вона розповідала, що одні – для церкви, другі –для двору, а треті – на город…Я попросила маму зберегти їх. Коли організовувала вперше День хустки, взяла бабусину. І ніби відчула її підтримку, силу і оберіг нашого роду. Для мене – це не просто тканина, особлива енергетика. А манера… Моя улюблена: накидаю на праве плече, малюнком вгору,

Кожна родина має свої традиції. Вважаю, збереження реліквій надзвичайно важливим. Додам, що це мотивує учасниць флешмобів: передавати хустки наступному поколінню.

– Можете пригадати найзворушливішу подію, що запала у серце?

–Так, маю щемкий і яскравий спогад про один із флешмобів, коли була передача хусток військовим. На сторінці «День української хустки» у Фейсбуці є зворушливе відео, де дитина передає хустку захисникові через капелана. Найбільш запам’яталося!

– Ви із захопленням розповідаєте про успіхи. А були якісь моменти, котрі і не хотілося б згадувати, але варто проговорити?

– Не обійшлося без хейтерів, які доводили, що хустки носять жінки у багатьох країнах, хтось назвав Японію. Звісно, хустка, як елемент одягу, поширена у світі. Але ж я хотіла популяризувати саме українську.

У 2023 році, після повномасштабного вторгнення, я склала мандат депутатки міської ради, мала незгоду з багатьох питань. Після того у медіа, які дотичні до міської влади, мені почали відмовляти у розміщенні матеріалів, навіть на соціальні теми, без жодної політики. Або були пропозиції розміщення таких матеріалів на платній основі. «Заламували» великі гроші. За матеріал про День української хустки в редакції однієї із газет за пів сторінки з двома фото запропонували заплатити 25 тисяч гривень. Кругленька сума! Звісно, я відмовилася. На деякі роботи у нас є спонсори. Але багато хто готовий своєю працею і участю безкоштовно підтримувати проєкт, бо вважає його потрібним та актуальним. Вдячна усім за допомогу.

Тепло родини на правому плечі, або історія Дня української хустки 3 — З відомими українками

– В Україні в числі музейних закладів є й музей української хустки, знаходиться він на Хмельниччині, де зібрано сотні головних уборів. Чи контактує?

– Поки що не доводилося, але буду рада.

Тепло родини на правому плечі, або історія Дня української хустки 4 — Родина, яка брала участь у проєкті до Дня хустки

– Інститут кольорів в Америці (Pantone) як пишуть медіа, знає усе про кольори планети, а наш прапор визначають як «блакить свободи» та «жовть наснаги». Вас, мабуть, можна назвати експерткою кольорів теж, бо кожна хустка має свою насиченість барвами. Які кольори найбільше до вподоби?

– Справді, кожна хустка, то неповторність кольорової гами, особливо якщо це старовинні хустки, які дивом зберігають свіжість фарб. Я люблю всі кольори, їх поєднання і експерименти. Наші майстрині теж на цьому розуміються, тому часто можна бачити вишукані шедеври. Але напевно віддам перевагу бордовому кольору, ближче до коричневого, який має нотки глибини, елегантності, що притаманні українським жінкам.

– Пані Людмило, розкажіть, що цікавого плануєте цього року?

– Меседж 2025 року – «Справжня хустка, справжня ти». Це – про українську справжність, стійкість, силу та незламність, яку демонструють у добу великої боротьби українські жінки. Але і під час війни ми народжуємо нові ідеї, проєкти, дітей і… хустки.

Знайшла і шукаю чудових майстринь для створення нових зразків під брендом «ДУХ», який розшифровується просто: День української хустки. Вони намагаються відтворювати зразки автентичних українських хусток, дизайнерські речі, є й картини на хустках.

Зробили атмосферні відео, за участю відомих українок. Знімання йшло у Києві після важкої ночі обстрілів, але все вдалося. Шкода, що не всі учасниці змогли тоді дістатися на знімальний майданчик. У Вінниці планується великий захід, у межах якого будуть представлені традиційні і сучасні хустки, дизайнерські речі, демонстрація їхнього носіння. Буде багато цікавого! І, звісно, чекаю у мережах велику кількість світлин і відео чудових українських жінок у красивих хустках!

Спілкувалася Людмила Мазнова