Дослідження, яке виявляє системні проблеми родин цивільних полонених і пропонує шляхи посилення їхнього захисту, провела Національна спілка журналістів України за підтримки Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії тисячі цивільних українців були незаконно затримані, викрадені або ізольовані. Ця кризa супроводжується системними порушеннями міжнародного гуманітарного права, але залишається в тіні проблеми військовополонених, отримуючи недостатню увагу як на національному, так і на міжнародному рівнях.
У червні–липні 2025 року НСЖУ провела опитування серед 94 родин цивільних полонених. Результати виявили тривожну картину:
- 75% родин не знають, де перебувають їхні рідні,
- 60% взагалі не отримують офіційної інформації про стан справ,
- 45% не відчувають підтримки з боку держави,
- 89% випадків викрадення підтверджено українською стороною, але лише 33% — російською.
«Мій чоловік має пухлину головного мозку, потребує постійно приймати ліки. В полоні йому при тортурах вибили праве око, яке не вдалося врятувати, і його ампутували. Хочу, щоб міжнародні правозахисники допомогли у звільненні таких людей», — ділиться одна з учасниць дослідження.
Як свідчать родини, цивільні полонені мають значно менше шансів потрапити на обмін порівняно з військовополоненими. Вони існують у правовому вакуумі, без чіткого статусу, без гарантій, які мають військові.
Родичі наголошують на відсутності єдиного координаційного центру, який би надавав інформацію, підтримку та консультації. Особливо гостро бракує юридичних порад та психологічної підтримки — 37% респондентів взагалі не отримують правової допомоги.
Україна приєдналася до Міжнародної конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень ще у 2015 році. Було введено кримінальну відповідальність за насильницьке зникнення, створено Єдиний реєстр зниклих безвісти.
Однак на практиці існують серйозні проблеми. Росія не приєдналася до Конвенції, що унеможливлює застосування багатьох механізмів. Спостерігається недостатня координація між українськими органами та термінологічна неузгодженість у законодавстві. Крім того, існує дисбаланс у правах між зниклими військовослужбовцями та цивільними особами.
Дослідження НСЖУ містить рекомендації для покращення ситуації. По-перше, необхідні законодавчі зміни для уніфікації термінології та зрівняння прав цивільних полонених з військовополоненими. По-друге, критично важливим є створення єдиного координаційного центру для збору інформації та надання комплексної підтримки родинам.
Також потрібне посилення міжнародного тиску на Росію через міжнародні організації та систематична прозора комунікація з громадськістю. Окрему увагу слід приділити адресній допомозі полоненим, у яких немає родин або чиї сім’ї не мають достатніх ресурсів для боротьби за їхнє звільнення.
Міжнародна комісія з питань зниклих безвісти (ICMP) надає підтримку Україні з 2014 року, використовуючи експертів з судової археології, антропології, ДНК-аналізу та інтегровану систему управління даними. У рамках дослідження МКЗБ також запустила ініціативу LegalVox для надання правових рекомендацій родинам зниклих безвісти.
Правовий аналіз підготовлений командою НСЖУ: Данілом Сербіним (радник голови НСЖУ з юридичних питань), Ліною Кущ (перша секретар НСЖУ) та Валерією Пархоменко (кураторка проєкту). Дослідження реалізоване в рамках проєкту «Сприяння дотриманню прав цивільних полонених осіб та їхніх рідних через комунікацію особистих історій та правовий аналіз проблем» за підтримки МКЗБ.
Цей проєкт став можливим завдяки фінансовій підтримці Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб (МКЗБ) коштом NORAD – Норвезького агентства з питань співробітництва у сфері розвитку для Програми ICMP в Україні. Думки, висловлені в цьому матеріалі, є думками авторів і не повинні приписуватися Міжнародній комісії з питань зниклих безвісти осіб (МКЗБ), її донорам або державам-учасницям.
Дискусія з цього приводу: