Коли знімаєш трубку телефону на стенді «Дзвінок із полону», чуєш лише тишу. Це мовчання – символ долі тих, хто залишається в російському полоні та в окупації. І саме через це мовчання медіаспільнота має говорити голосніше.
Національна спілка журналістів України представила стенд із мовчазними телефонами на щорічній конференції «Donbas Media Forum», що відбулася 9-11 жовтня в Києві. Доля цивільних журналістів, які перебувають у російському полоні, стала однією з центральних тем форуму.
Стенд вперше було презентовано на акції партнерів НСЖУ до Міжнародного дня зниклих безвісти 30 серпня 2024 року. Він символізує долю зниклих безвісти, полонених і людей, які залишаються в окупації та яких переслідує Росія.«Ми часто не маємо жодного контакту з тими, хто перебуває в окупації через перешкоди у комунікаціях, глушіння інтернету та неможливість загалом зателефонувати цим людям на окупованих територіях. У нас немає інформації про тих, хто зник безвісти, хто викрадений Росією», – пояснює перша секретар НСЖУ Ліна Кущ.
Ця ініціатива охоплює долю всіх, хто не може самостійно про себе розповісти – військовополонених журналістів, цивільних медійників, викрадених Росією, зниклих безвісти.
Для багатьох медіа тема полонених колег – болюча реальність. На форумі пролунали особисті свідчення редакторів переміщених медіа, які втратили зв’язок зі своїми колегами.
Мелітопольська журналістка Світлана Залізецька, редакторка «РІА Південь», розповіла про найстрашніший тригер для всієї редакції: в 2023 році двох журналістів видання взяли в полон. Адміністратор телеграм-каналу «РІА Мелітополь» (так тоді називалося видання) Георгій Левченко та журналістка сайту Анастасія Глуховська досі перебувають у російському ув’язненні. У вересні Георгію присудили 16 років колонії суворого режиму. Анастасію продовжують тримати без жодних звинувачень, і є свідчення, що її катували.
«Коли їх взяли в полон, я не хотіла ні з ким розмовляти тиждень, не могла спати, не могла їсти. Тоді я зрозуміла – без психологічної допомоги я не зможу працювати, а значить, не зможе працювати весь колектив», – ділиться Світлана Залізецька.
Головна редакторка херсонського видання «Кавун» Євгенія Вірлич також взяла участь у форумі. Її команда має унікальний досвід виживання: 4,5 місяці окупації з переслідуваннями, а потім – продовження роботи під постійними обстрілами. «Ми мали можливість говорити про окупацію. І про те, як говорити про окупацію. Як втримати менталочку редакції, коли навколо літає, свистить, руйнується, окуповує – і все руками недосусідів…» – із сумом зазначила журналістка.
НСЖУ представила на форумі виставку дитячих малюнків «Я – з родини журналістів». Серед авторів – діти полонених журналістів, чиї роботи стали свідченням дитячої мужності й надії.
Особливо зворушливою стала робота Сафіє Асанової, доньки кримського громадянського журналіста Марлена Асанова, який перебуває за ґратами за політично вмотивованим вироком. Малюнок дівчинки має назву «Слово правди сильніше грат» і став символом того, що навіть діти журналістів розуміють: правда завжди перемагає, попри всі перешкоди.
На виставці також показали листівку Стефанії – дочки звільненого фрілансера «Крим.Реалії» Владислава Єсипенка, який відбув у російських місцях неволі понад 4 роки за надуманим звинуваченням. Ця робота – свідчення того, що звільнення можливе, що очікування не марні.
Виставка дитячих малюнків стала ще одним способом говорити про полонених журналістів – через очі їхніх дітей, які чекають батьків додому.
«Ми повинні про них пам’ятати і робити все для того, щоб про них знали, щоб їхньою долею опікувалися, робити все для їхнього звільнення, для того, щоб вони знову повернулися до нас, до підконтрольної українській владі частини України», — підсумовує Ліна Кущ.
Представники НСЖУ наголосили, що правозахисна діяльність Спілки можлива завдяки підтримці партнерів: Civil Rights Defenders (CRD), Fondation Hirondelle, Institute for Regional Media and Information (IRMI) та багатьох інших.
Конференція «Donbas Media Forum» нагадала медіаспільноті: поки журналісти перебувають у полоні, їхні колеги не мають права мовчати. Кожна історія, кожне прізвище, кожне нагадування про полонених – це крок до їхнього звільнення.
Презентуючи стенд «Дзвінок із полону» на «Donbas Media Forum», НСЖУ прагнула привернути увагу до тих, хто не може самостійно про себе розповісти. Як влучно описала значення інсталяції Євгенія Вірлич: «Експонат на виставці промовистий. Кращий за всі слова».
Максим Степанов, інформаційна служба НСЖУ
Читайте також:
Солідарність крізь ґрати: досвід полонених українських журналістів та їхніх родин.
Дискусія з цього приводу: