Виставка «Герої і діти героїв» відкрилась днями в Музеї шістдесятництва – філії Музею міста Києва. Це пошанування і реквієм. Пошанування учасників українського руху опору 1970-х – 1980-х років і водночас реквієм за їхніми дітьми, які полягли у війні 2022 і 2023 року в боротьбі з російським ворогом.
На стендах – розповіді про старше покоління борців за свободу України й покоління нинішнє. Це той гіркий поворот долі, коли ще живі батьки ховають своїх дітей… Ідуть у пекло війни наші сучасники – золоті душі, полум’яні серця… Який страшний урожай збирає смерть!
Батько Андрій Мороз, краєзнавець, активіст товариств «Спадщина», «Меморіал», УКК, Української Гельсінської Спілки – і його син Юрій, який навчався в духовній семінарії, був наймолодшим активістом Спілки незалежної української молоді… Поліг у квітні в боях під Соледаром.
Батько Володимир Мармус, який у 1970-ті роки створив на Тернопільщині підпільну організацію «Росохацька група» – і син Василь, талановитий музикант, педагог, який загинув минулоріч на Харківщині у віці 30 років.
Батько Петро Вітів, також член підпільної Росохацької групи та учасник її повстання – і син Володимир, водій автотранспорту, добровольцем пішов на фронт у перші ж дні війни. Убитий нинішнього року на Луганщині.
Батько Станіслав Чернілевський, відрахований свого часу з Київського університету «за український націоналізм», кінорежисер, поет, учасник перепоховання Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого – і його син Ілля, у якому втілилися й примножились батькові таланти, а до режисури й поезії додалися авторські пісні. Загинув внаслідок ворожого мінометного обстрілу на Донеччині, теж тридцятилітнім.
Названий батько Микола Матусевич, один із засновників Української Гельсінської групи, відсидів у пермських і читинських таборах – і його названий син Володимир Герасим, який мав технічну освіту, але знайшов себе у блогерстві, допомагав розвивати сайти, створив свій канал… Життя віддав на Донеччині, навіки залишився 27-літнім…
І ще одна родина – це свіжа рана нашої Спілки. Родина Богдана Чорномаза, відомого історика, дисидента і в’язня сумління, який, на жаль, нещодавно покинув цей світ, та його дружини Тетяни, з якою вони свого часу створили на Черкащині філію Української Гельсінської Спілки. Прапор батьків (а разом і діда Данила, котрий був вояком УПА) підхопив син Роман, журналіст, талановитий фотокореспондент. Багатолітній український активіст, учасник усіх українських акцій у столиці, Мовного майдану, Помаранчевої революції та Революції Гідності. Мав хворобу, за якою не брали до війська, але це його не зупинило, з перших днів російського нападу наполегливо йшов то в одну, то в іншу територіальну оборону. Після спеціальної підготовки потрапив під Бахмут. Загинув нещодавно внаслідок артобстрілу росіян.
Саме світлини Романа експонуються на цій же виставці, що й матеріали про захисників України. Національна спілка журналістів України активно долучилась до підготовки цієї експозиції, допомогла музею матеріалами, надала знімки, сприяла інформаційно. За це щиро подякувала гостям від спілки – голові НСЖУ Сергію Томіленку й секретарям спілки Миколі Семені та Зої Шариковій – завідувачка Музею шістдесятництва Олена Лодзинська у своєму виступі, відкриваючи виставку.
Розповідаючи про сина Іллю, Станіслав Чернілевський прочитав свої вірші, про які сказав, що ці рядки приходили йому наче нізвідки, з підсвідомості, але вони були наповнені дивовижним пророцтвом, таким незбагненним «спогадом про майбутнє». Вірші, які були написані до війни, за рік до загибелі сина…
Ця війна ще тільки почалася, нам ще познайомитися з днем,
Де доба, що миру присяглася, спалахне небаченим вогнем…
…Поки ще відлунює квиління після ран Цусім та Хіросім,
Вже страшне неближнє покоління виросло, де всі байдужі всім.
…За отим чи й дальшим перелогом – хто нам скаже, що таке життя?
Те, що ми відкрили поза Богом, буде і вбивати з відкриття…
Так, нас поки що вбивають – ті, хто поза Богом. Немає у нас поки що іншої заповітної мрії, аніж перемога над підступним російським ворогом. Кожен прагне робити задля її наближення, що йому по силі й можливостях. Ці сини України зробили найбільше – поклали за неї життя.
Відвідати виставку і вклонитися їм за це можна в Музеї шістдесятників на вулиці Олеся Гончара, 33.
