31 березня 2023 року набрав чинності Закон України «Про медіа» № 2849-IX, який викликає неоднозначне сприйняття в медійному співтоваристві.
Своїми думками щодо цього закону ділиться секретар НСЖУ, головний редактор газети «Обрії Ізюмщини» Костянтин Григоренко:
– Особисто я був послідовним противником прийняття Закону «Про медіа» в такому вигляді, як його прийняли. І сьогодні я своєї думки не поміняв.
У цьому законі я не бачу друкованих видань. Розробники законопроєкту, коли посилаються на якісь вимоги європейців щодо друкованих видань, кажуть неправду: ніяких нових вимог зараз європейці не ставили. Усі зобов’язання щодо друкованої преси, які ми брали в 2005 році, були виконані ще в 2018 році, коли були прийняті закони про реформування та про роздержавлення друкованих медіа державної та комунальної форми власності.
По-перше, є елементи корупції, тобто розробники лобіювали свої особисті інтереси: там збільшується фінансування, там будуть розвиватися штати і таке все інше. Вважаю, що розробники закону, які пішли в державні органи, повинні піти у відставку.
По-друге, на мій погляд, мовлення громад – це утопія, що придумала Національна асоціація медіа. Як стверджується, сто комунальних телерадіокомпаній перетворяться на мовлення громад. Але тим самим ринок ЗМІ розбалансовується, тому що одні – ТРК – отримують цільове фінансування з місцевих та державних бюджетів, інших – друковані видання – відправляють у вільне плавання. В цивілізованих країнах так не буває, критерії мають бути для всіх однакові.
Думаю, що мовлення громад не спрацює А там, де спрацює, то – згадаєте мої слова – через деякий час це будуть кишенькові телерадіокомпанії мерів та різних інших владних структур. Не можуть медіа, коли їм дозволили фінансування з усіх рівнів бюджетів, бути незалежними.
І третє. У процесі обговорення законопроєкту я абсолютно не підтримував тезу про співрегулювання. Дійсно, такий досвід є в європейських країнах, але ж це країни, які входять до п’ятірки країн з високим рівнем свободи слова, такі, як, наприклад, Данія, Норвегія та інші. В Україні оце співрегулювання насправді буде регулюванням з боку держави. Не хочу наврочити, але все-таки повторюсь – думаю, що це буде жорстке регулювання.
Ми мало приділяємо уваги саморегулюванню нашої галузі. А цю тему треба продовжувати, бо саморегулювання – це досвід багатьох європейських країн, досвід США, це та стежка, якою треба йти й нам в Україні.
І на завершення. Коли читаєш текст законопроєкту «Про медіа» і бачиш, скільки місця в ньому присвячено Національній раді телебачення і радіомовлення і скільки статей поряд з цим присвячено друкованим засобам масової інформації, виникає думка: це не закон про медіа, це закон про Нацраду телебачення і радіомовлення. Принаймні, у мене склалося таке враження.
Думаю, сьогодні мало хто з медійників встиг ознайомитися з оригіналом тексту Закону «Про медіа», який був прийнятий Верховною Радою України. Отже, в Національній спілці журналістів України варто провести дискусію і навчання щодо впровадження закону. Тільки до обговорення треба запрошувати не розробників, а незалежних експертів і медіа юристів.
На мій погляд, розробники Закону «Про медіа» цинічно продовжують опановувати гранти, як опановували їх під час написання закону. Тепер вони просувають свої ідеї впровадження цього закону під час тренінгів та семінарів. У цьому законі не було враховано і не реалізовано жодної пропозиції, що ми вносили під час обговорення на різних майданчиках.
Слід звернути увагу!
Головний редактор газети «Вісник Ч» Сергій Народенко зауважує:
– Згідно із Законом «Про медіа», після 1 квітня в нас є два місяці, щоб зареєструватися в на Національній раді телебачення і радіомовлення, але за умови, якщо Національна рада встигне розробити відповідну форму реєстрації. За цим процесом треба уважно слідкувати, бо закриття видання може бути проведене без рішення суду.
Перша секретар НСЖУ Ліна Кущ привертає увагу редакторів:
– У Законі «Про медіа» є суперечності: в одній частині зазначено, що друковані ЗМІ мають рік, щоб перереєструватися А в іншій частині написано, що друковані ЗМІ мають зареєструватися впродовж двох місяців після оголошення воєнного стану.
Ольга Войцехівська, «Журналіст України»
