Два роки тому, в Шевченківські дні березня 2021 року, в анексованому Криму було затримано російськими спецслужбами фрілансера Крим.Реалії (проєкт Радіо Свобода), громадянського журналіста Владислава Єсипенка. Як відзначають сьогодні його колеги, журналісти Крим.Реалій, з якими він працював, історія Владислава стала ілюстрацією до політики російської влади щодо викорінення свободи слова та незалежної журналістики на Кримському півострові. Всі, хто працював з Владиславом, запитують: що відбулося в світі і в країні за цей час, як змінилася світова політика, сама Україна, як трансформувалася Росія і які перспективи звільнення незаконно засудженого журналіста?
Автори сайту Крим.Реалії, колеги Владислава Єсипенка, намагаються в ці дні пройти його шляхом дворічної давнини. 10 березня 2021 року Владислав Єсипенко із Кривого Рога, позаштатний журналіст Крим.Реалії, який кілька років допомагав редакції висвітлювати ситуацію на півострові, перестав виходити на зв’язок із рідними. Незабаром у ФСБ показали відеокадри затримання журналіста, звинувативши його у «зв’язках з українськими спецслужбами» та «зберіганні та перевезенні боєприпасів». Майже місяць до Владислава Єсипенка не пускали незалежних адвокатів. А адвокат за призначенням вмовляла його визнати вину і «не помітила» на ньому слідів тортур і не відреагувала на заяви про це. Як тільки незалежним адвокатам вдалося досягти зустрічі з журналістом, він про все їм розповів. Він стверджує, що його жорстоко катували електрострумом і били, щоб він обмовив себе. Проте провину Владислав не визнає.
Тут, зазначають його колеги, ФСБ потерпіла гучний провал, який, однак, постаралася зробити непомітним. Незважаючи на публічне звинувачення журналіста у «зборі інформації на користь спецслужб України», в обвинувальному акті цей епізод відсутній. Ніяких доказів цього ФСБ не здобула, бо їх просто не було. Засудили його лише за зберігання боєприпасів, які були підкинуті в його машину. І вже на початку лютого 2022 року, незадовго до початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, підконтрольний Москві «Сімферопольський районний суд» засудив Владислава Єсипенка до шести років позбавлення волі та штрафу 110 тисяч рублів. Його захисту вдалося досягти пом’якшення покарання до п’яти років позбавлення волі і штрафу 110 тисяч рублів. Адвокати мають намір оскаржити і цей вирок у касаційній інстанції, а також клопотати про умовно-дострокове звільнення журналіста.
«1937 року катували та розстріляли мого діда. Склалося враження, що у тих чекістів, які були тоді, у них зараз є онуки, правнуки, які роблять такі самі дії. Якщо вирок щодо мене буде не виправдальним, то я вважаю, що це вирок системі, бо в Криму править ФСБ. Я вважаю, що це аксіома, яка не зміниться. Якщо так далі буде, то ця країна не має майбутнього», – заявив Владислав Єсипенко у своєму «останньому слові» в суді перед винесенням вироку.
Справа Владислава Єсипенка стала «методичкою» для фальшування справ інших журналістів. Українська влада та правозахисники вважають переслідування Владислава Єсипенка політично вмотивованим. За даними Кримської правозахисної групи, у Криму з 2014 року не менше 16 громадян України засуджено за такими ж звинуваченнями – у «шпигунстві» та «диверсіях». «У цих справах зафіксовано незаконні методи ведення слідства та застосування тортур для отримання неправдивих зізнань, порушення презумпції невинуватості, поширення ФСБ РФ через російські ЗМІ «відеовизнання», яке масою глядачів сприймається як доказ, – стверджують у КПГ. Вирок Владиславу Єсипенко засудили владні органи України, а також представники міжнародної спільноти. Вони вимагають від Росії його звільнити.
Колеги з Крим.Реалій визнають, що за визволення Владислава Єсипенка з першого дня його затримання у Криму активно бореться його дружина Катерина Єсипенко. Вона змушена без чоловіка ростити їхню доньку Стефанію. Семирічна дівчинка разом із мамою бере участь у правозахисних заходах, виходить на публічні акції на підтримку батька, щоб розповісти про нього світові. «Відправляючи таких українців, як Владислав, за ґрати, російська влада забирає шанс у громадянського суспільства на те, щоб стати проти Кремля та його війни. Я нескінченно поважаю Владислава і робитиму все, щоб його робота тривала», – заявила Катерина Єсипенко на міжнародному саміті «Кримська платформа» у Хорватії торік у жовтні.
Катерина Єсипенко зазначає, що після того, як Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, комунікація з Владиславом Єсипенком значно погіршилася. «Немає можливості тепер з ним листуватися, тому що немає можливості оплачувати ці листи на користь Росії. І дзвінки здійснювати також практично неможливо. Адвокат до Владислава їздить, але їхні зустрічі відбуваються за ускладненою процедурою. Владислав зателефонував минулого тижня, вперше за довгий час. Сказав, що почувається нормально. Говорить, що зв’язку з ним не було, бо адміністрація блокує можливість дзвінків. Але треба розуміти, що ми спілкуємося з тюремного зв’язку, який прослуховується, і багато чого Владислав не може сказати», – повідомила Катерина Єсипенко колегам чоловіка з Крим.Реалій.
Вона каже, що не припинить домагатися звільнення чоловіка, попри все. «Мені завжди здається, що я роблю мало, тому що немає кінцевого результату, якого я домагаюся – визволення чоловіка. Вся робота націлена саме на якнайшвидше його звільнення. Бувають періоди, коли відчуваєш сили, щоб усіх перемогти і всього досягти, а іноді здається, що вже нічого не можеш. Але я не маю права опустити руки, бо треба звільняти і мого чоловіка, і всіх наших політв’язнів. Минулого місяця ми втратили двох людей, які померли у російських колоніях. Це та ситуація, коли ми не встигли, десь недопрацювали, десь нас не вистачило, щоби звільнити наших людей до того, як Росія їх убила», – каже дружина журналіста.
Саме російська війна проти України дає Катерині Єсипенко надію на якнайшвидше звільнення чоловіка. «Зараз у країні війна, і в когось більше горя, ніж у мене. Я не маю права говорити, що моя ситуація найгірша чи мені дуже погано. Бо іншим ще гірше. Я розраховую лише на Збройні сили України. Вірю, що з нашою перемогою почнуть активніше розглядатися гуманітарні питання, в рамках яких наших політв’язнів буде повернуто в Україну. На якісь конструктивні розмови та розмови з Росією надії немає. А в те, що ми переможемо у війні та повернемо своїх людей, я вірю більше», – сказала вона.
Поки Владислав Єсипенко ув’язнений, його ім’я стало відомо далеко за межами України. Він одержав кілька журналістських премій. Серед них українські премії за захист свободи слова імені Ігоря Лубченка та імені Василя Стуса, а також відзнака від американського ПЕН-клубу/Barbey Freedom to Write («Свобода писати»). Торік йому також присудили міжнародну премію Free Media Awards, яку вручають журналістам та ЗМІ Східної Європи, які відзначилися «професіоналізмом та громадянською мужністю». Премію для Владислава Єсипенка отримали його дружина та дочка на церемонії у Нобелівському інституті в Осло (Норвегія).
«Отримання вже другої премії для Владислава цього року – це найкраща відповідь тим нелюдам, які піддавали його тортурам і казали, що його робота нічого не варта. Чому Влад вирішив знімати репортажі в окупованому Криму? Тому що він знав, що майже ніхто цим не займається, це ризиковано, і вважає, що люди заслуговують, щоб знати правду, знати, що там відбувається. Тому що в результаті анексії Криму нова влада формувала свій авторитарний режим і лише посилила переслідування українців, які спричинили нові вбивства, тортури та інші форми насильства», – заявила на церемонії Катерина Єсипенко.
Перебуваючи у неволі, Владислав Єсипенко продовжує журналістську діяльність. У лютому минулого року він узяв інтерв’ю у Костянтина Ширінга, який теж опинився в ув’язненні за звинуваченням у «здійсненні шпигунської діяльності» у Криму. Через рік після арешту Костянтин Ширінг помер, не отримавши належної медичної допомоги. Історія про нього, опублікована завдяки Владиславу Єсипенко, стала можливістю для суспільства дізнатися про цю людину як ще один приклад російських репресій.
Інформаційна служба НСЖУ
