23 дні в окупованому Маріуполі! Журналістка, головна редакторка газети «Приазовский рабочий» Олена Калайтан пішки під обстрілами втікала разом із сином від війни. Їхній будинок розбили, а редакцію захопили окупанти. Спочатку була евакуація до Запоріжжя, згодом — на захід України. Олена не здалася і разом з командою розпочала життя з чистого аркуша: відновила роботу сайту і допомагає своїм землякам, які тимчасово оселилися в Івано-Франківську.
Олена Калайтан в робочому кабінеті редакції «Приазовский рабочий».
Фото: Олена Калайтан
Втратити все — і почати нове життя
Олена Калайтан, директорка і головна редакторка найстарішої газети Маріуполя «Приазовский рабочий», 24 лютого прокинулась о п’ятій ранку. Її телефон просто почервонів від повідомлень, які надходили ледь не щосекунди, і всі були одного змісту – «Олено, почалася війна».
– Це було несподівано. Це було шоком. Але ми все одно не думали, що це буде справді повномасштабне вторгнення. Адже коли у 2014 році місто недовго було окупованим, і наші звільнили його за декілька днів, то ми сподівалися, що й цього разу буде так само. Але того ж дня почалися перші обстріли в мікрорайоні Східний. Тоді постраждали 23 людини, і серед них була дитина, – розповідає Олена.
Попри страшні новини про загибель мирних маріупольців, виїжджати з міста Олена не поспішала. Ба більше, незважаючи на обстріли, вони разом з колегами продовжували працювати — вели соціальні мережі й наповнювали сайт «Донбас 24».
– У нас був готовий номер на 25 лютого, але поштовики казали, що вони його не рознесуть. Тоді ми вирішили зосередити нашу роботу на сайті. Підвантажували якісь новини, фото, наскільки це було можливо… Так було десь до 5 березня. Потім у місті повністю зникла електроенергія, а разом із нею й зв’язок, — веде далі журналістка.
З кожним днем обстріли наближалися до центру міста, тому виїхати вже не було можливості. Майже тиждень Олена із сином, як і всі маріупольці, жили у підвалі. Усе, що мала із собою журналістка — невеличка «тривожна валізка» й декілька дитячих малюнків сина. 13 березня її будинок потрапив під обстріл, а машину розтрощило уламками. Шанси на виїзд були майже нульові. Проте на четвертий тиждень масованих обстрілів Маріуполя заговорили про евакуацію. Але, щоб потрапити до автобусів, Олена мала ризикувати і своїм життям, і долею власного сина.
– 18 березня ми почули, що автобуси стоятимуть біля кінотеатру у Приморському районі. Сусіди зупиняли нас, щоб не йшли під обстрілами, але ми схопили валізу й побігли. Коли побачили, що на автобуси чекають людей зо 200, вирішили далі добиратися самотужки. Добігли до околиці й почали зупиняти автівки. Це було чудо: третя машина зупинилася, довезла нас до російського блокпоста, – каже Олена.
І там Олена пережила ще одне потрясіння. Адже російськи окупанти з автоматами в руках наказали вийти з машини її сину.
– Окупанти намагалися всіх завернути на Росію. Сина, як і всіх хлопців, роздягнули до пояса, шукали татуювання Азову, перевіряли телефони, але ми прорвалися. Так і опинилися в Запоріжжі, – продовжує розповідь журналістка.
«Було нелегко, але ми це зробили!»
У Запоріжжі Олена довго не затрималася. Наприкінці березня разом із сином переїхали до Івано-Франківська. Там вдалося налагодити зв`язок із колегами, але роботу «Приазовского рабочего» довелося зупинити. Втім, колектив швидко переорієнтували, і вже у квітні редакція відновила роботу сайту«Донбас 24», створений незадовго до повномасштабного вторгнення.
– Було складно, бо більшість колег просто не мали змоги взяти свою техніку, а працювати треба було. Доводилося щось купувати в кредит, просити, позичати, але в нас все вийшло. Зараз журналісти працюють віддалено, – розповідає Олена Калайтан. – На нашому сайті ми збираємо багато корисної інформації для переселенців та актуальні новини зі сходу.
Редакційна техніка теж залишилася в окупації, вивезти не вдалося нічого. Будівля редакції в Маріуполі вціліла – пошкоджено лише дах, і зараз окупанти роблять там ремонт і намагаються відновити потужності. Для Олени, яка 30 років присвятила журналістиці, а в 2019-му очолила Донецьку обласну спілку журналістів НСЖУ, говорити про це найболючіше.
– Я знаю, що окупанти на 9 травня підготували випуск нашої газети. Повністю вкрали наш шаблон, дизайн, але ж надають там зовсім іншу інформацію, ніж була в української редакції! Це було те, чого я найбільше й боялася: щоб вони не скористалися довірою наших читачів. Я написала листа до НСЖУ, що ми припинили випуск газети, і якщо впродовж війни вона виходитиме, то ми до цього ніяк не причетні, —додала редакторка.
«Ми маємо допомагати одне одному, бо маріупольці – це велика родина»
У липні Олена очолила Інформаційно-гуманітарний хаб «Я – Маріуполь» в Івано-Франківську, і тепер допомагає своїм землякам не тільки словом, а й ділом.
– У центрі ми надаємо різну допомогу: гуманітарка, юридичні консультації, психологічні тренінги, проводимо багато заходів. Знаєте, це дуже класний проєкт, адже в ньому маріупольці працюють для маріупольців. До нас навіть приходять, щоб просто поговорити, поділитися своїми переживаннями. Для мене це дуже важливо, – зізнається Олена.
Розпочати нове життя за тисячу кілометрів від рідного міста, яке майже вщент зруйнували російськи загарбники, було непросто. Але сьогодні Олена сповнена надії та віри в майбутнє. І понад усе вона мріє повернутися до Маріуполя.
– Війна показала, що може забрати дім, та не зможе забрати досвід. Я вірю, що незабаром ми таки повернемося додому і відбудуємо наше багатостраждальне місто. І зробимо його ще кращим, ніж воно було. Перемога обов`язково буде за нами! — впевнена журналістка.
“ЖУРНАЛІСТИ ВАЖЛИВІ. Історії життя та роботи в умовах війни” – цикл матеріалів, які готує команда Національної спілки журналістів України за підтримки шведської правозахисної організації Civil Rights Defenders.
