Головна редакторка газети «Сільська новина» Марина Животкова з Луганщини разом з групою журналістів з України нині перебуває в Косово, куди була вимушена виїхати через російську агресію. В інтерв’ю пресслужбі НСЖУ вона поряд тим, що ділилася враженнями від життя в цій країні, говорила й про ЗМІ Косова.
– Медіа Косова: які вони – центральні, регіональні, місцеві? Які мають перевагу в інформаційному просторі?
– Тут все не так, як у нас в Україні. Коли ми зустрічалися з представниками місцевих ЗМІ, то запитували, як вони заробляють, як розповсюджуються газети, який відсоток реклами? На нас дивилися з подивом і казали: «Нас забезпечує держава за спеціальними програмами. Рекламою ми не переймаємося: якщо вона є, то добре, якщо немає, ніхто не потерпає».
Отже, ЗМІ мають потужну державну підтримку, і це дає можливість журналістським колективам розвивати творчий потенціал, думати про контент. Їм не потрібно думати про розв’язання фінансових проблем редакцій, що, на жаль, стало звичним в українських ЗМІ.
Також, як і в Україні, в Косові діє багато грантових програм від США, Німеччини, інших європейських країн, що дає можливість редакціям розвивати технічну базу медіа.
Журналістські зарплати стоять на рівні зарплат учителів, вони менші, ніж у лікарів цієї країни, значно менші, ніж у будівельників. І при цьому хочу сказати, що зарплати українських журналістів на порядок вищі за зарплати косівських колег.
Ще одне наше здивування – в Косові зовсім немає друкованої преси. Редакції газет залишилися і працюють, вони навіть розширюють свої штати, але всі друковані газети перейшли на роботу онлайн.
– Який вид ЗМІ є провідним у Косово?
– Найбільше косовари люблять місцеве телебачення. У журналістиці працює дуже багато молоді. І вони не сидять у себе в реакціях, а виходять маси: коли проходимо через центральну площу, часто бачимо відразу по кілька груп місцевих журналістів, які працюють серед людей. Радію, коли бачу, як натхненно працюють косоварські колеги, як детально висвітлюють вони резонансні події.
Люди дивляться програми новин, люблять передачі про культуру, спорт, про видатних людей. Також дуже популярні в цій країні опитування серед населення, і людям подобається побачити на екрані телевізора себе або свого знайомого, родича, обговорити тему розмови. Часто опитування стосується суто побутових справ, наприклад – скільки разів на день людина п’є каву, яким сортам кави віддає перевагу.
І який телеканал ти б не увімкнув, обов’язково почуєш обговорення подій в Україні, про бої на Донбасі, на Харківщині та Херсонщині, звучить ім’я Володимира Зеленського. Відчувається небайдужість косоварів до всього, що у нас відбувається, що це топ-тема для медіа.
– Чи виявляють косовари увагу до вас як представників України?
– Ми в міру можливості допомагаємо медійникам Приштини: отримуємо перевірену і достовірну інформацію з Батьківщини від наших колег та оприлюднюємо її, в нас беруть інтерв’ю, нас цитують у ЗМІ. Нам довіряють, бо знають, що це інформація від журналістів, а не з телеграм-каналів чи соцмереж.
Водночас для українських ЗМІ готую матеріали про те, як українець може приїхати Косово, що уряд готовий прийняти людей з нашої країни, що діє програма, яка забезпечує вимушених переселенців житлом, продуктами, одягом і навіть організує навчання на іншу спеціальність.
До речі, зараз тут потрібні лікарі, а також інженери на будівництво, будівельники, бо будівництво в Косові йде шаленими темпами.
– Чи відбуваються у вас якісь цікаві зустрічі? Якщо так, то хто їх організує?
Нам видали посвідчення міжнародного зразка, і ми разом з косівськими колегами можемо брати участь у всіх зустрічах і заходах. А стосовно того, коли і де відбуватиметься захід, нас, як і косівських журналістів, інформують SMS повідомленнями, електронною поштою.
Буквально в перші дні нашого перебування в Приштині ми побували на зустрічі, де в Україну передавали десять автівок для ЗСУ, закуплених урядом Косова за бюджетні кошти. Зустрічаємося з місцевими волонтерами, які збирають гуманітарну допомогу для України – ліки, обладнання для шпиталів, продукти, одяг тощо.
Разом з косоварами брали участь у прес-сніданку з прем’єр-міністром Республіки Косово Альбіном Курті, з віце-президенткою країни Яхьяга Атіфете. Приємно було почути практично в кожному виступі косівських високопосадовців про те, що тут раді прихистити українських журналістів, раді допомагати наближати мир в Україні, щоб ми могли повернутися додому в мирне життя.
Є й спеціальні зустрічі, які влаштовують лише для українських журналістів. Наприклад, на День Незалежності ми були з візитом у президентки Республіки Косово Вйоси Османі-Садріу.
– Як долаєте мовний бар’єр?
– Повсюдно поряд з албанською звучить англійська мова. Всі косовари змалечку добре володіють англійською, вона для більшості з них – як друга рідна поряд з албанською. Але місцеве телебачення, всі місцеві сайти звучать албанською, адже косовари дуже поважають і цінують свої традиції, свою мову. І знов-таки Асоціація журналістів Косова за підтримки свого Міністерства організувала для нас курси албанської мови.
Вчити албанську непросто, вона, зокрема, має дуже складну для нас вимову звуків. Але якщо ти тут живеш, почуваєшся дуже незручно, коли не знаєш як привітатися албанською, як сказати «дякую». Це неправильно – жити в країні і не знати її мови. І дуже приємно бачити, як радіють місцеві жителі, коли ти звертаєшся до них не англійською, а албанською.
Мотивація вивчати мову дуже велика і з професійної точки зору. Наразі уже чотирьом нашим журналістам запропоновано роботу на місцевому телебаченні, коли вони володітимуть албанською.
