Мистецтво – це теж зброя, яка наближає перемогу! В цьому переконані відомі творчі особистості з трьох українських міст: Харкова, Києва та Полтави, які започаткували онлайн-марафони на підтримку тероборони Харкова, Києва та ЗСУ під Маріуполем. В програмі – виступи гуртів “Папа Карло”, “Село і люди”, “Транс-Формер”, “Онейроїд”, “Майор Пронін” та інших популярних колективів і виконавців. Також свої твори читають поети й письменники Сергій Жадан, Іван Сенін, Леонід Логвиненко, Олег Каданов, Анатолій Волик, Юлія Кононенко, Вероніка Завертайлова, Ольга Люта, Яна Патлань, Яна Заварзіна та інші майстри слова.
Під час трьох онлайн-концентів (20, 27 березня і 3 квітня) із трансляцією на каналах Полтави та на Ютубі організатори зібрали понад 130 тис гривень. На ці кошти купують спорядження для тероборони Києва, Харкова та ЗСУ під Маріуполем.
Активну участь у цих мистецьких акціях бере полтавська журналістка, членкиня Національної спілки журналістів України Олена Никифоренко. У робочий час вона виконує професійні обов’язки, а поза ефірами працює волонтерить, а також читає свої вірші у рок-марафонах заради перемоги.
У коментарі прес-службі НСЖУ пані Олена розповіла, що ідея започаткувати мистецькі марафони належить харківським музикантам.
“Гітарист і вокаліст групи “Папа Карло”, а нині волонтер Василь Рябко об’єднав Полтаву, Київ та Харків, і ми провели три марафони. Я до них долучилась як поетеса. Під час першого марафону зібрали 42 тисячі гривень, другого – 50 тисяч, третього – понад 36 тисяч. Літератори читали і патріотичні вірші, і лірику. Поетичні блоки чергувалися з музичними. Під час трансляції було вказано номер картки, на яку глядачі можуть переводити свої пожертви”, – каже вона.
До марафону щоразу долучалися нові й нові учасники, які висловили бажання підтримати Україну в час тяжких випробувань. Волонтери закуповують бронежилети, продукти, спорядження та везуть на передову. Зараз організатори взяли невеличний тайм-аут, щоб обговорити можливість провести подібний марафон спільно з митцями України та країн-партнерів.
“Марафони відбуваються в неділю. Навіть коли я маю цього дня чергування, встигаю провести ефіри і долучитися до концертів”, – розповідає Олена Никифоренко.
Вона зазначає, що за місяць війни дуже змінились і реалії роботи журналістів, і люди, про яких вони розповідають.
“До війни я мала творчі проекти, але зараз лишилися тільки інформаційні. Однак я все одно записую невеличкі бліц-розмови з творчими людьми. Хтось із них організував школу естетичного виховання для дітей-переселенців і займається з ними безкоштовно. Хлопці-музиканти (а я ведуча “Музичного екіпажу”) пишуть і презентують пісні (демо-версії будуть звучати в ефірах). Режисер театру ляльок пішов служити до тероборони кухарем. Головна режисерка Харківського театру Оксана Дмітрієва миє посуд у військовій частині. Долучаємося всі. Волонтери плетуть сітки, актори аматорського театру шиють костюми кікімор, хтось розбирає гуманітарку, плетуть маскувальні сітки. Моя подруга-журналістка організувала майстерню, де шиють розвантажувальні жилети і плитконоски. Долучають швачок, які евакуювалися з навколишніх міст, та всіх охочих”, – пояснює Олена Никифоренко.
Вона не може стримати почуття гордості за людей, які миттєво згуртувалися і почали робити щось, кожен на своєму місці, у різних напрямках. Байдужих і незадіяних немає.
“Я бачу, як наші люди зміцніли, як мобілізувалися, – зазначає вона. – Аби домовитися про щось, вистачає буквально двох слів. Я маю велику мережу знайомих, багатьох знаю особисто, і це також стало в нагоді, коли потрібно скоординувати або сконтактувати людей між собою”.
Дякуючи такій співпраці евакуювали з Харкова музиканта-віртуоза Ніколя Мірошниченка, який має інвалідність. Вивезли його з-під обстрілів разом з родиною і навіть кішку не залишили. Це найтехнічніший молодий піаніст світу, який однією рукою може зіграти 25 нот за секунду, його особистий рекорд увійшов до Книги рекордів Гіннеса! Нині він проводить репетиції в Полтавській філармонії та дає онлайн уроки.
“Також на UA Суспільне. Полтава зняли сюжет про багатодітних волонтерів Ірину та Юрія Лихопоїв, у яких п’ятеро діточок. Поки свої в коридорі сплять на підлозі під час тривог, мати та батько вивозять із Харкова чужих дітей. Такі яскраві історії я передаю колегам-новинникарям, вони відгукуються і знімають сюжети. Про це можна і треба писати! Тож музи під час війни не те що не мовчать – їх не заткнеш! Спільна біда об’єднала українців. Ми відчуваємо навіть не ненависть до ворога, а презирство разом із гидуванням, з якими знищують пацюків та павуків заради інстинкту самозбереження. Тож ні на мить не полишає впевненість, що Україна переможе і все буде добре”, – переконана Олена Никифоренко.
