Кримський колаборант і російський «глава Криму» Сергій Аксьонов після анексії 2014 року, погрожуючи журналістам, українським і кримськотатарським активістам, говорив: «Тепер у нас є Сибір!» Видно, іншого способу використання багатств Сибіру Росія не знає ще з часів царської «тюрми народів»…
Ремзі Бекіров народився 20 лютого 1985 року в Узбекистані, у місті Бекабаді. Семирічним приїхав з батьками, що повернулися з депортації, до Криму. Закінчив школу. 2002 року вступив на факультет історії Таврійського національного університету. Брав участь у багатьох конкурсах і олімпіадах з історії, займав призові місця. Закінчив курси екскурсоводів, курси гри на гітарі. Ремзі не працював за фахом: після тимчасової окупації Криму Росією викладання «старої» історії стало геть неможливим. Натомість працював будівельником. 2011 року одружився з Халіде. У них троє дітей.
Після анексії Криму став громадянським журналістом «Кримської солідарності», а згодом кореспондентом «Grani.ru». Він знімав усі резонансні справи на півострові: висвітлював порушення прав людини в Криму, вів стрім-трансляції у справах «Веджіє Кашка» та «Хізб ут-Тахрір», обшук у Кам’янці. А ще він є автором ідеї про колективну допомогу родинам кримських політв’язнів. Після його заклику люди зібралися, щоб виручити родину Теймура Абдуллаєва. У кримських татар це називається – талак’а, тобто толока по-українському. Сам Теймур опинився у в’язниці, а його дружина і п’ятеро дітей залишилася жити в одній кімнаті — тут і готували, і їли, і спали, і робили уроки. Решту приміщень добудувала група небайдужих кримських татар з усього Криму. Сам Ремзі жив в набагато гірших умовах. Але для нього було важливо не залишити друга в біді.
28 березня 2019 року Ремзі Бекірова заарештували на другий день після того, як у домівці провели обшук. 27 березня його не було вдома, він разом з друзями поїхав в Ростовську область передавати допомогу заарештованим кримським татарам. Його обвинуватили не в тому, що він був громадянським журналістом, бо ніде в світі, крім Криму, це не злочин. Тому окупанти підступно фальсифікували «дєло» про «тероризм» за справою «Хізб ут-Тахріру». Йому висунули сфабриковане обвинувачення в організації діяльності терористичної організації та в приготуванні до захоплення влади. 10 березня 2022 року його було засуджено до 19 років ув’язнення. Сам Ремзі сказав про це так: «Росія переслідує кримських татар, кримських мусульман за їхнє інакодумство. За нехіть думати так, як говорить влада, за нехіть бути рабами на своїй землі. А ще плюс до цього, за версією слідства, мій злочин у тому, що я насмілився висвітлювати це беззаконня, ставши спершу громадянським журналістом, а згодом професійним кореспондентом».
Справа «другої сімферопольської групи «Хізб ут-Тахрір» або «справа 25», як її називають журналісти – це найбільший кримінальний процес над політв’язнями в окупованому Криму. Серед фігурантів справи – кримськотатарські активісти, журналісти, правозахисники. Їх звинувачують у причетності до організації «Хізб ут-Тахрір», забороненої в Росії, але, по суті, переслідують за журналістську діяльність, активізм, громадянську позицію і нелояльність до окупаційної влади. За даними правозахисних організацій, сьогодні за політичними мотивами у слідчих ізоляторах і тюрмах Росії та окупованого Криму перебувають понад сотня громадян України, з них 84 – це кримські татари, яких безпідставно країна-терорист звинувачує… в тероризмі. Парадокс!
Нагадаємо, ісламську політичну партію «Хізб ут-Тахрір» Верховний суд РФ визнав терористичною 14 лютого 2003 року на закритому судовому засіданні. Ця релігійна організація легально діє в Україні, зокрема у тимчасово окупованій Автономній Республіці Крим, в багатьох інших державах. Росія всупереч міжнародному гуманітарному праву використовує у Криму своє кримінальне законодавство. Правозахисники вважають, що рішення Верховного суду РФ ухвалено необґрунтовано з порушенням гласності та рівності сторін, оскільки у закритому процесі брала участь лише сторона звинувачення, а саме ФСБ. Представники організації не мали змоги донести свою позицію до суду. У той самий час, в більшості країн світу організація діє без обмежень на рівні національних законодавств. В Україні діяльність партії не заборонена, активісти організації займалися випуском газети, могли відкрито розмовляти зі ЗМІ та проводити масові публічні заходи.
Правозахисний центр «Меморіал» визнав Ремзі Бекірова політв’язнем, а міжнародна неурядова організація «Репортери без кордонів» – журналістом, якого переслідують за професійну діяльність.
***
В червні 2023 року громадянського журналіста Ремзі Бекірова, незаконно затриманого в окупованому Криму, етапували до російського Красноярська, повідомила його дружина Халіде Бекірова. Вона опублікувала фрагмент листа, отриманого від чоловіка. «Зараз я перебуваю в СІЗО м. Челябінська. Днями мій шлях продовжиться в бік м. Красноярська, де я відбуватиму покарання за злочин, якого не скоїв», – повідомив Бекіров.
За його словами, «Те, що відбувалося в дорозі, було схоже на те, що я бачив у кіно: озброєний конвой, що грізно озвучує команди, собаки, ланцюг, до якого наручниками прикуті арештанти, тобто ми, задушливий вагон Столипіна без вікон і з ґратами на дверях, безправне становище арештантів. У потягу, як і в автозаку, було жарко та душно. Наш вагон був забитий під зав’язку», – повідомив Бекіров.
***
Уповноважений з прав людини України Дмитро Лубінець повідомив, що майже місяць після початку етапування з Новочеркаського СІЗО рідним Ремзі Бекірова та адвокатам нічого не було відомо про його місце перебування. «РФ не припиняє цинічну політику депортації українських політв’язнів із тимчасово окупованого Криму на свою територію, намагаючись перервати та ускладнити будь-який зв’язок із їхніми сім’ями, адвокатами, правозахисниками, українською та кримськотатарською спільнотою. Такі дії, згідно з Римським Статутом Міжнародного кримінального суду, мають ознаки військового злочину та злочину проти людяності, – йдеться в заяві Дмитра Лубінця. – Росія зобов’язана негайно припинити політично мотивовані переслідування на тимчасово окупованому Кримському півострові і звільнити всіх громадян України, які нею утримуються». Як відомо, мешканці окупованої території перебувають під захистом Женевських конвенцій, які забороняють, зокрема, їхнє переміщення на територію держави-окупанта або за кордон.
***
Журналістка Марія Семенченко на сайтах ПЕН-Україна та «Читомо» так на прикладі Ремзі Бекірова розповідає про будні громадянських журналістів:
«Маленька Сафіє Бекірова з селища Строганівка, що в Криму, знала, що одного дня до їхнього дому можуть увірватися озброєні чоловіки в масках. Що ці люди, ймовірно, вибиватимуть двері, голосно кричатимуть, чіпатимуть і перекидатимуть речі в будинку, іграшки теж. Що вони можуть бути з собаками. Мама і тато постійно пояснювали Сафіє та двом її старшим братам – Мухаммеду і Салахуддіну, що не варто боятися і плакати, коли це станеться. «Ці люди – боягузи, – говорили їм батьки. – Вони бояться значно більше». Але коли на світанку 27 березня 2019 року чотирирічна Сафіє прокинулася від страшного гуркоту і побачила перед собою чоловіків у масках, вона, настрашена, заплакала. Її брати – 7-річний Салахуддін і 9-річний Мухаммед – не плакали, хоча добре розуміли, що саме відбувається: ці озброєні люди прийшли за їхнім батьком – громадянським журналістом і активістом Ремзі Бекіровим.
«Ми знали, що рано чи пізно до нас прийдуть, – розповідає Халіде Бекірова, дружина Ремзі Бекірова. – Лягали спати одягненими. Я – у довгій сукні, часом навіть у хустці. Готували й дітей до того, що будь-якої ночі або ранку до нас можуть увірватися озброєні люди. Бо якщо ти активний, маєш чітку громадянську позицію, то від цього ніяк не уберегтися. Приходять навіть до тих, хто не проявляє жодної активності. У зоні ризику – всі».
На світанку 27 березня 2019 року силовики увірвалися не лише до оселі Бекірових. У цей день у Криму проходили наймасовіші обшуки у будинках кримських татар за останні роки. «Слідчі дії» проводили в селищах Кам’янка, Строганівка, Біле. Було задіяно десятки співробітників ФСБ, ОМОНА, Росгвардії, місцевої поліції, ДПС. У цей день заарештували 20 кримських татар, їм висунули звинувачення у тероризмі. Наступного дня затримали ще трьох кримських татар, а згодом – ще двох…»
***
До арешту в березні 2019 року Ремзі тричі попадав під адміністративний арешт. Він знав, що це попередження: не припинить свою активну діяльність – за ним прийдуть. «Але він не збирався покидати Крим і залишати свій народ, він хотів і далі знімати, транслювати, висвітлювати те, що відбувається на півострові», – говорить Халіде.
Суддя «Сімферопольського райсуду» Світлана Бєлік винесла ухвалу про адмінарешт на три доби кримськотатарського стрімера Ремзі Бекірова. Приводом стала публікація «Вконтактє» відео про «приморських партизан». Затримання відбулося цинічним та підступним способом. Вранці Ремзі Бекіров вирушив до Центру протидії екстремізму — співробітники вимагали з’явитися, щоб забрати свою шапку. Її вилучили під час масового затримання у Кам’янці 21 лютого, де він стрімив дії «правоохоронців». Опинившись у приміщенні, він дізнався, що його звинувачують у поширенні екстремістських матеріалів за статтею 20.29 Кодексу про адміністративні правопорушення. При цьому співробітники «Центру Е» на деякий час затримали і людей, які прийшли підтримати Ремзі Бекірова. Серед них був журналіст Тарас Ібрагімов, якого без складання протоколу доставили до будівлі підрозділу, взяли пояснення та оглянули особисті речі. Через дві години Ремзі Бекірова доставили до Сімферопольського райсуду. Близькі та друзі Бекірова до зали засідань потрапити не змогли – місця попередньо вже були зайняті молодими людьми, ймовірно, працівниками суду. Оперативний співробітник «Центру Е» Руслан Шамбазов, який склав адміністративний протокол, у суді пояснив, яким технічним чином було встановлено, що публікація належить Бекірову. Той факт, що сторінку давно видалили, суд до уваги не взяв. Через три години після початку засідання суддя винесла ухвалу заарештувати Ремзі Бекірова на три доби.
***
Халіде Бекірова: «В 2014 році до нас у Крим непрохано прийшла Росія, і почалися репресії проти корінного кримськотатарського народу: обшуки, суди, викрадення, катування. Ремзі не міг стояти осторонь, коли з його співвітчизниками трапляється біда. Він просто брав смартфон і біг знімати все це на відео і потім викладав в інтернет…
У нас були розмови про те, що Ремзі можуть арештувати. Особливо переживали його батьки, говорили, що, може, варто припинити журналістську діяльність чи виїхати з Криму. Ми ж вирішили, що виїжджати не будемо, але водночас готувалися до того, що одного дня до нас прийдуть. Ремзі наполіг, щоб я навчилася водити машину і отримала права. Він казав: «Якщо мене заберуть, тобі треба буде якось далі жити з трьома дітьми». Коли я була за кермом, то часто запитувала його – а що зараз мені робити, а як тут діяти? А він відповідав: «Уяви, що мене поряд немає, ти повинна бути готовою до того, що незабаром ухвалюватимеш усі рішення самостійно». Це дуже допомогло мені. Зараз я вже спокійно сама можу розібратися з документами, з адвокатами, судами, з посилками. Справляюсь з побутовими проблемами, забезпечую себе і дітей фінансово – заробляю репетиторством. Але відчуття, що мене розрізали навпіл і забрали половину, не зникає. Настільки сильний біль від розлуки з Ремзі».
На світанку 27 березня 2019 року Халіде прокинулася від того, що силовики виламували двері їхнього будинку. Ремзі того дня вдома не було – разом з іншими активістами він повіз у російський Ростов-на-Дону допомогу заарештованим кримським татарам. 28 березня Ремзі Бекіров, Осман Арифмеметов і Владлен Абдулкадиров вечеряли в кафе в місті Аксай, що в Ростовській області, коли туди увірвався десяток озброєних силовиків. Як згодом розповів своєму адвокату Ремзі, їх трьох одразу повалили на землю і почали бити. Потім вивезли у ліс, де продовжили побиття. «Вони думали, що це кінець, що вони не повернуться додому живими, а просто зникнуть», – говорить Халіде Бекірова. Потім їх терміново доставили в Сімферопольський суд, де обрали запобіжний захід – тримання під вартою. Два роки, поки тривало слідство, Халіде Бекірова не бачила свого чоловіка – їй відмовляли у побаченнях без жодних пояснень. Так само вона не змогла добитися коротких телефонних розмов, зазвичай дозволених у СІЗО. «Ми розцінюємо це як моральний тиск, який мав би зламати дух наших чоловіків, змусити погодитися на співпрацю», – розповідає Халіде Бекірова.
Лутфіє Зудієва, правозахисниця й активістка «Кримської солідарності» познайомилася з Ремзі Бекіровим на початку 2016 року:
«Ми познайомилися під судом, Ремзі складно було не помітити – він дуже високий. Згодом постійно бачилися біля судів, біля будинків, де проходили обшуки. Розробляли різні проєкти у рамках «Кримської солідарності» і думали, як посилити роботу нашого правозахисного руху в Криму.
Він настільки детально і ретельно описував судові процеси, що навіть у найбільш прискіпливих редакцій не залишалося питань до тексту. Завжди звертав увагу не лише на події і факти, а й на реакції учасників, ділився власними рефлексіями тощо. Ще одна визначальна риса Ремзі – відсутність будь-яких конфліктів у колективі. Він – надзвичайно конструктивний і комунікабельний. Зовні він часом справляє враження великої суворої людини, але коли ти ближче з ним знайомишся, то бачиш поєднання дивовижно м’якого серця, людського такту й делікатності…
***
Журналіст Тарас Ібрагімов розповідає колезі Марії Семенченко: «Я мав унікальну можливість спостерігати за тим, як формується журналістська спільнота серед кримських татар саме після окупації. Цей процес відбувався в абсолютному вакуумі журналістики професійної – регіональної, загальноукраїнської чи міжнародної. Незалежні ЗМІ були витіснені з півострова, натомість сюди зайшли російські пропагандистські медіа. По суті, після 2014 року журналістика в окупованому Криму обнулилася. І кримські татари почали оперативно освоювати цю професію, бо розуміли, що ніхто, крім них самих, не розкаже світові про репресії і переслідування на півострові».
Тарас Ібрагімов вважає, що зараз вже недоречно називати журналістів «Кримської солідарності» громадянськими. Важливо підкреслювати, що вони такі самі журналісти, як і інші, що вони – частина журналістської спільноти. Тарас не може відвідувати Крим, адже Росія винесла йому заборону на в’їзд на 35 років, але продовжує працювати над кримською темою. Разом із колегою Альоною Савчук вони випускали подкаст «Справа 25» – саме про «другу сімферопольську групу в справі «Хізб ут-Тахрір», одним з фігурантів якої є і Ремзі Бекіров. Журналіст наголошує, що коли йдеться про організацію «Хізб ут-Тахрір», яку Росія з 2003 року переслідує як терористичну, варто розуміти, що це «абсолютно нормальна, ненасильницька організація, яка не сповідує насильницькі методи боротьби, пропаганди чи завоювання уваги».
«Найближчий приклад, зрозумілий читачам наших широт, який би я привів, – це Свідки Єгови. Чи можемо ми собі уявити насильницькі дії з боку Свідків Єгови? Навряд. Але вони так само визнані в Росії екстремістською організацією і масово сидять по тюрмах, як і члени «Хізб ут-Тахрір». Чи заборонена «Хізб ут-Тахрір» в Україні? Ні, вона діє легально. Чи має право Росія розповсюджувати своє законодавство на територію окупованого півострова і притягувати людей до відповідальності? Ні, це порушення норм міжнародного права. Тому не варто оминати чи якось розмивати причетність тих чи інших політв’язнів до «Хізб ут-Тахрір». Це не злочин. Їх переслідують за громадянську позицію, активізм, нелояльне ставлення до окупаційної влади тощо, а причетність до організації «Хізб ут-Тахрір» – зручний привід для переслідування», – підсумовує Тарас Ібрагімов.
***
«Справа 25-ти». В’язні за віру. Сайт Крим.Реалії (проєкт «Радіо Свобода») опублікував детальний опис суду, зроблений Ремзі Бекіровим. Так звана «Справа 25-ти» – це найрезонансніша справа переслідування кримських мусульман у Криму, коли водночаз 25 мирних кримських татар було оголошено терористами, звинувачено у спробі захоплення влади в Російській Федерації! Каменем спотикання для суддів стала рідна мова. Ще на попередньому слуханні всім було відмовлено у перекладачі з російської на кримськотатарську. Клопоталися про перекладача 15 фігурантів. На першому судовому засіданні по суті видалили із зали всіх, хто не говорив російською. Обвинувачені подають клопотання, заяву, заперечення кримськотатарською. Судді відмовляються приймати документи, складені не мовою судочинства. У цьому частина 4 статті 47 КПК України говорить: обвинувачені вправі: 6) давати свідчення і говорити рідною мовою чи мовою, якою вони володіють; 7) користуватися допомогою перекладача безкоштовно.
Сторона звинувачення представляє як речові докази телефони, рукописні тексти та ісламську літературу, серед якої і загальновживана. В одного з обвинувачених у речових доказах фігурують блокнот з його записами. За змістом запису – вислови пророка Мухаммада та тексти Корану про боротьбу з гнівом!
Два стовпи кримінальної справи: приховані свідки та експертизи. Приховані свідки відкрито заявляють, що погроз з боку обвинувачених на їхню адресу не надходило. Рішення про засекречування ґрунтується лише на бажанні самих свідків, відповідно, законних підстав немає.
Приховані свідки, описуючи одного, називають прізвище іншого обвинуваченого. Найчастіше, в ході допиту прокурором останній виявляє суперечність між показаннями даних на попередньому слідстві та даними у судовому засіданні, подається клопотання про відкладення показань свідків. Адвокати заперечують, а судді підтримують.
Комплексну лінгвістико-релігієзнавчу судову експертизу проведено автономною некомерційною організацією «Казанський міжрегіональний центр експертиз», Республіка Татарстан. Експертиза призначена для визначення наявності в переговорах, зафіксованих в аудіофайлах, висловлювань, що містять негативну оцінку або виражають неприязне, вороже ставлення до інших націй або представників інших конфесій та закликів до боротьби з ними, а також висловлювань, спрямованих на діяльність. По суті, предметом дослідження є записані нелегально розмови про мужність, про правильний розподіл часу, про політичне становище курдського народу, про міжнародну політичну кон’юнктуру. Незалежна експертиза у багатьох аспектах спростувала висновки, яких дійшли підвідомчі ФСБ експерти.
Основними доказами вини є зберігання (! – не поширення) заборонених книг, багато з яких було підкинуто, а також розмови на релігійні та політичні теми. Ні зброї, ні вибухівки, нічого, що свідчить про тероризм чи спробу насильницького захоплення влади, обвинувачені не знайшли. Але все це не заважає владі звинувачувати людей у подібних тяжких злочинах та відправляти їх на довгі терміни у в’язницю.
Обвинувачені постійно нагадують суду норми міжнародного права, зокрема про IV Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час війни. Відповідно до конвенції, на окупованій території, якою підсудні (і вся світова спільнота) вважають Крим, має застосовуватись законодавство України, в якій діяльність «Хізб ут-Тахрір» легальна.
На судах в’язні Кремля заявляють про те, що «група 25-ти» уособлює весь кримськотатарський народ: «Серед нас є і молоді і старі, імами, будівельники, журналісти, підприємці та багато інших. Таким чином, садячи нас, ви переслідуєте весь кримськотатарський народ! Депортуючи нас до російських в’язниць, ви нагадуєте всім, що радянські методи боротьби з інакодумством нікуди не поділися».
Нам дали можливість висловити своє ставлення до звинувачення. Ремзі Бекіров: «Підійшовши до мікрофона, я озвучив свою позицію, що мені багато чого незрозуміло в обвинувальному висновку. «Не зрозуміло, як я робив нібито злочин, коли, за яких обставин?! Які «традиційні поняття» я замінював? Як і коли я залучив до «Хізб-ут-Тахрір» Базарова та інших фігурантів справи? Як 25 людей можуть захопити владу у Російській Федерації? Чому слідство постійно порушувало КПК Росії, міжнародні законодавства, зокрема, ІХ Женевську конвенцію?»
***
«Не здавайтесь». З останнього слова Ремзі Бекірова в суді: «…Сталінські репресії теж колись вважалися цілком «законними діями правоохоронних органів», але потім їм було дано зовсім інші оцінки. НКВС фантазували, складали і фабрикували справи на неіснуючі «антирадянські та змовницькі організації»… Сьогодні спадкоємці НКВС працюють не лише на історію, а й на високі звання, посади, на величезний бюджет, який виділяється для боротьби з міфічними екстремістами та терористами. Багато в чому причина боротьби з інакодумцями криється у відсутності ідеології в Росії. Влада не знає, що запропонувати своїм громадянам, як об’єднати країну. Ось вони й змушені шукати всюди ворогів. А мусульмани, які мають ясні уявлення про життя, якраз для цієї ролі підходять.
Ми сьогодні вкотре стали розмінною монетою в геополітиці, а також вкотре бачимо, що Крим хочуть бачити без кримських татар! Адже трагічна історія мого народу почалася не в 2014 році і навіть не в 1944. Все почалося в далекому 1783-му, коли, порушуючи всі договори та обіцянки, Катерина II анексувала Крим… Боротьба за своє право зберегти свою ідентичність, за те, щоб не бути рабами у себе на Батьківщині й привела мене та 24 моїх друзів сюди — на лаву підсудних. Річ у тім, що РФ сильно боїться активних, непідконтрольних владі людей, нехай вони навіть не порушують закони…
О мій багатостраждальний, непокірний, волелюбний народе. Не здавайтесь! Продовжуйте мирну боротьбу з несправедливістю, яку ми вели. Збережіть свою ісламську ідентичність — основу, на якій утворився наш народ. Вивчайте ті цінності, які передали нам наші предки з глибини віків — те, що не дало нам асимілюватись і допомогло вижити у скрутні часи. Не бійтеся тиранів та їхніх прислужників. Наш народ пережив багатьох із них і зберігся…»
Лист з неволі. Політв’язень Ремзі Бекіров відповів на листа Римми Зюбіної: «Добрий день, Риммо. Не так давно я дізнався, що Ви взяли участь в акції «Порожні стільці», де зачитали лист, адресований мені. Зізнаюсь, мені було дуже приємно дізнатись, що за тисячі кілометрів від того місця, де я знаходжусь сьогодні, є люди небайдужі до моєї (нашої) біди, є серця, що переживають за нас. Солідарність, співчуття, співпереживання – це ті поняття, почуття, які дуже рідко проявляються в людей. У споживацькому, егоцентричному світі про це часто забувають. На жаль. Дуже приємно, що такі активісти, як Ви і Ваші колеги проявляють солідарність з нами, в’язнями Кремля. Ви частина нашої Кримської Солідарності – майданчика небайдужих людей, що відстоюють справедливість!
Мене дуже вразили ваші метафори про осінь, дерева, краплі, Океан. Дійсно, краще саджати дерева, ніж людей; дійсно Океан складається з крапель, так само як і перемога потребує багато зусиль (крапель). Почувши Вашу історію про краплі води, мені мимоволі пригадалась одна ісламська історія. Одного разу невіруючі багатобожники вирішили спалити на кострі Посланника Господа Ібрагіма (Авраама). Їм не сподобався заклик цього Пророка до єдинобожжя, до чистоти і правди. Вони (вороги Ібрагіма) зібрали багато дров і розклали велике багаття. В цей момент на допомогу Пророкові прийшла маленька мураха, яка несла краплю води. Птахи, що пролітали згори, дивувались вчинку мурахи. Вони її спитали: «Ти ж знаєш, що твоя крапля не допоможе загасити багаття, чому ти не зупиняєшся? Навіщо ти це робиш?». Мураха відповіла: «Так, можливо, моя крапля не врятує Пророка, зате мені буде що відповісти своєму Господеві в Судний день. Я робила те, що було в моїх силах». Підсумком цієї історії стало те, що Господь Світів скасував вогневі властивість спалювати і Пророк Ібрагім залишився цілим і неушкодженим на подив своїм ворогам. Я вважаю, що Ви, Риммо, як і Ваші друзі, колеги – це ті краплі, які допоможуть нам у звільненні за волею Всевишнього. Велике вам дякую за вашу роботу, за вашу солідарність! Я, як і мої брати, продовжимо свою боротьбу. Ми не зневірюємось і не сумуємо через величезні терміни, які нам загрожують. Ми стійко перенесемо все, що нам належить пройти, адже у нас є віра, є правда і ваша підтримка! До зустрічі на волі! З повагою, політичний в’язень за віру Бекіров Ремзі». (Організатори акції: PEN Ukraine і Центр Громадянських Свобод).
Інформаційна служба НСЖУ
В публікації використано матеріали сайтів «Кримська солідарність», Крим,Реалії (проєкт Радіо Свобода), Центру прав людини ZMINA, Товариства «Мемеріал», сайтів ПЕН-Україна та «Читомо», Кримської правозахисної групи. Інформаційна служба НСЖУ висловлює глибоку подяку колегам за люб’язно надану можливість.
