Нещодавно дружина громадського журналіста, першого заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу Нарімана Джелялова з дітьми відвідали чоловіка у в’язниці Мінусинська в Росії. Левіза Джелялова розповіла про це на своєму акаунті в фейсбук.
«Напередодні свята Курбан-байрам ми з дітьми змогли побачитися з Наріманом на тривалому побаченні. Зустрітися вдалося не відразу, адже побачення, яке мало відбутися у березні, було скасоване адміністрацією без пояснення причин. І ось у середині травня я отримала довгоочікуваний лист із повідомленням про те, що нам вдасться побачитися. І ми почали збиратися в дорогу.
Від Сімферополя до Мінусинська, де перебуває Наріман, 5300 км. Дорога мала бути нелегкою, спочатку потрібно було поїздом дістатися Москви, звідти літаком до Абакана і далі машиною до Мінусинська. Подолавши велику відстань, до Мінусинська ми приїхали за два дні до побачення. Насамперед я поїхала до в’язниці залагодити питання організаційного характеру. Тут-таки мені спало на думку зробити сюрприз Наріману, скориставшись своїм правом на короткострокове побачення. Побачивши на короткостроковому побаченні мене, він був приємно здивований і заспокоївся, дізнавшись про те, що ми благополучно дісталися Мінусинська.
Наступного дня ми з дітьми після проходження офіційних і малоприємних процедур прийому та оглядів вперше з моменту його арешту зустрілися без ґрат, камер, спостерігачів, що розділяють нас, нехай і в замкнутому просторі в кімнаті побачень у в’язниці. На короткі 3 дні більшість нашої сім’ї возз’єдналася. Тьмяна, незатишна кімната для побачень із ґратами на вікнах спочатку нас злякала, але з приходом Нарімана вона одразу наповнилася світлом та теплом. І почалося… запахи свіжозвареної кави, їжі, розмови, бесіди, обговорення, настільні ігри з дітьми, спільні перегляди програм тощо. І настільки потім ці стіни здалися близькими, що не хотілося залишати їх та знову розлучатися з Наріманом.
Було таке відчуття, що ніби все сталося уві сні. Від побачення залишилися змішані почуття, з одного боку радість від того, що нам вдалося побачитися і пожити з ним поряд, з іншого боку, сумно від того, що нам довелося розлучитися так швидко, не насолодившись спілкуванням з ним.
Зізнатися чесно, переживала за зустріч, припускаючи, що за цей час і він міг змінитися (і це нормально після того, що йому довелося пережити), і діти, які за три роки виросли без батька, помінятися, і нам доведеться заново пізнавати один одного. Але всі мої переживання були даремними. Наріман зовсім не змінився, навіть став більш уважним, мудрішим, розважливішим (хоча куди ще?)) Мені як простій людині складно зрозуміти, як, опинившись у такій важкій ситуації, не відчувати злість і ненависть. Але ті духовні та моральні цінності, які притаманні Наріману, підносять його вище, ніж усе це зло, яке було заподіяне йому. Я горда і вдячна Наріманові за це! Тому що таке його ставлення є для мене орієнтиром у житті та допомагає долати всі труднощі. Нескінченно вдячна Аллаху за те, що він є у нашому житті.
Для дітей це були особливі та щасливі дні, яких так їм бракує. Зі мною поїхали Еміне з Джемілем. Складні переживання були пов’язані з перспективою зустрічі Джеміля з Наріманом, адже коли батька забрали з дому, йому було лише 4 роки, а зараз йому вже 7 років, і він уже досить усвідомлено і різко все сприймає, тож, я думала, він довго звикатиме. Але Наріман і тут своєю поведінкою і ставленням з перших секунд так привернув його до себе, що нам потім довелося боротися за його увагу. Ну, а дівчаткам бракує його уваги та впевненості, яку може вселити тільки батько.
Радості Нарімана не було меж усі три дні, навіть у день розлучення, як би ми з Еміне себе не стримували, не змогли стримати сліз від розставання, але в мене перед очима залишилася та сама його щаслива усмішка.
Тяжкою для мене стала розповідь Нарімана про етап у в’язницю, про те, з якими труднощами та жахами довелося йому зіткнутися в дорозі. Від розказаного стає страшно, не уявляю, як можна це пережити. Наскільки сильною духом треба бути людині, щоб при цьому не зламатися, знайти сили для боротьби та не втратити здатність бачити прекрасне в житті.
Головною причиною мого побоюванням є здоров’я Нарімана. Однією із гострих проблем залишається стан зубів. Одного разу йому вдалося потрапити до стоматолога та полікувати зуб. Однак через пародонтоз йому потрібна набагато серйозніша допомога, в т. ч. протезування, яке у в’язниці не здійснюється. А до найближчого доступного медичного закладу для засуджених черга розписана на місяці вперед. Також актуальними залишаються періодичні проблеми з хребтом у ділянці попереку та розвиток варикозу у підколінній ділянці. На цей раз поскаржився також на погіршення зору.
На мої розпитування щодо умов утримання він відповідав, що розуміє, де він перебуває, і не в його характері скаржитися на дрібні проблеми. Але найголовнішим є свідоме переконане небажання вимагати дотримання законодавства щодо норм у виправних установах, яке випливає з усієї відомої політичної позиції Нарімана. Звичайно, якщо справа не торкнеться кричущих порушень, яких щодо нього в стінах цієї в’язниці поки що не було.
Він все ще відстоює ті самі цінності та переконання, за які став жертвою політичних репресій. Я припускаю, що деякі люди очікують реакції Нарімана на поточні події, проте це неможливо через цензуру всіх комунікацій. І хоч для Нарімана зараз обмежений доступ до новин, незважаючи на відсутність об’єктивної інформації, його журналістські навички дозволяють аналізувати та відфільтровувати факти, щоб скласти уявлення про реальний стан речей. І морально здоровим людям, які перебувають у в’язницях, достатньо і цього, щоб зберігати стійкість, переконаність і віру. І він не один.
Під час свого ув’язнення він зустрічав і далі зустрічає людей, які думають, як він, та відчувають теж саме, що й він. У Мінусинській в’язниці перебувають кримські політв’язні – Сейран Муртаза, Бекір Муртаза, Білял Пділов, Осман Аріфмеметов, а також Різа Омеров, який нещодавно переведений до колонії для подальшого відбування терміну. Там же Наріман познайомився із Юрієм Доманчуком із Херсонської області та Артемом Крикуновим з Луганської області. Усі вони підтримують один одного і передають усім рідним, друзям та всьому народу найгарячіші вітання.
Усі спроби ізолювати Нарімана від суспільства, від близьких людей за духом завдяки його власному характеру, завдяки листам, які він отримує, завдяки зустрічам та знайомствам з іншими політв’язні виявляються марними, бо його внутрішню свободу не закувати нічим.
***
Від Нарімана та всієї нашої сім’ї висловлюємо щирі слова подяки всім людям, які допомогли нам побачитися: допомогли з організацією поїздки, дзвонили та передавали привіти, побажання, гостинці, пропонували всіляку допомогу тощо. Багато наших друзів зголосилися супроводжувати мене з дітьми у цій важкій поїздці, але свого часу першою запропонувала допомогу безпосередньо у поїздці давній друг Нарімана Хатідже-тата, яка надала суттєву підтримку та допомогу.
Вже після приїзду я отримала лист Нарімана зі словами подяки всім, хто переживав, допомагав, молився для того, щоб ми зустрілися».
«Дорогі друзі! Мої сірі (у буквальному та переносному сенсі) рутинні будні на три дні осяяло світло радості: до мене на побачення приїхала сім’я. Не вся, але більша її частина вперше з 4 вересня 2021 року возз’єдналася. Це стало можливим завдяки у тому числі й вам! Ви допомогли стерти тисячі кілометрів, що поділяли нас, і нехай на коротку мить побачити, почути, обійняти кохану дружину та дітей.
Я отримав усі привітання та побажання, слова підтримки. Отримав гостинці! Але найважливішою залишається для мене ваша підтримка для моєї родини. Ця щира, благородна і необхідна допомога зміцнює мою віру в ті цінності, які я відстоював і далі це роблю, посилюють у мені почуття любові та подяки до вас, моїх друзів. І тим, кого я знаю особисто, і тим, з ким буду радий ще познайомитися! Спасибі вам! Незмінно той самий, незмінно ваш Наріман Д.»
Підготовлено Інформаційною службою НСЖУ
