Напередодні Дня Незалежності голова Запорізької обласної організації НСЖУ Наталія Кузьменко та оглядач газети «МІГ» Світлана Шкарупа побували з дружнім візитом на Волині, поєднавши професійний інтерес із емоційним перевантаженням, яке зараз так потрібне медійникам.
Наше знайомство з чудовим Поліським краєм розпочалося з його візитівки – унікальної споруди ХІV ст., пам’ятки архітектури та історії національного значення – Замку Любарта, в’їзна вежа зображена на двохсотгривневій купюрі. Серед артефактів нашу увагу привернув старовинний лінотип – прапращур тих машин, які журналістам доводилось ще бачити у 90-х роках ХХ сторіччя. Часу для детальнішої екскурсії було замало, бо ми поспішали до редакції однієї з популярних регіональних газет «Вісник+К».
Очолює видання заслужений журналіст України Євген Хотимчук, який свого часу (1996 – 2003 рр.) був головою Волинської обласної організації НСЖУ. До цього десять років працював в обласній газеті «Радянська Волинь». У пошуках цікавих матеріалів об’їздив автобусами, машинами і навіть літаками-«кукурузниками» усю Волинь, написав сотні розповідей про простих колгоспників, відомих людей області.
Високі тиражі волинських видань
У 1996 році Євген Якович заснував газету «Вісник+К», згодом став її шеф-редактором, а керівницьку естафету передав старшому синові. За ці роки Хотимчук-батько створив видавництво «Вісника+К», серію «Бібліотечка «Вісника+К», де друкувалися твори волинських журналістів та письменників. З 2002 року виходить газета «Програма-Панорама», з 2012 року — журнал «Люди і долі», з 2019-го — газета «Між нами бабами», з 2020-го — газета «Від села до села». До війни всі ці видання мали високі тиражі, сьогодні ж показники, звісно, зменшились, але ще досить високі – 30 тисяч екземплярів: постійні передплатники читають історії життя земляків та волинські новини.
Журналіст, видавець, меценат, ініціатор та виконавець багатьох благодійних проектів Євген Хотимчук – ще й письменник. У його творчому доробку 14 книг: романи «Суд», «Іду до тебе», «Калиновий щем», «Лід на пательні», повісті «Спокута», «Байструк», «Коли дуби плачуть», «Прощання», «Таля», «Недоля», оповідання, новели, публіцистичні роздуми «Слово гаряче та щире». Багато творів автор присвятив своїй матері — Афанасії Іовні Хотимчук, адже своїми успіхами завдячує їй.
Євген Якович товаришував з багатьма запорізькими журналістами – Анатолієм Півненком, Маєю Мурзіною, навчався разом з Володимиром Дупаком, про них говорить як про професіоналів, які прославлені на всю Україну і мають значний авторитет в вітчизняній журналістиці.
Увесь журналістський колектив видання – учні Євгена Яковича, у нього вони навчилися писати актуальні матеріали доступною мовою, зрозумілою для читачів. А саме це, вважає шеф-редактор, і є запорука популярності всіх видань. Після гостинного прийому у «Віснику» на нас чекали нові зустрічі, не менш цікаві та корисні.
База відпочинку «Журналіст»
Із Луцька ми помчали через ліси з корабельними соснами на Шацькі озера, які називають очами Волині. Дорогою Михайло Савчак – голова Волинської обласної організації НСЖУ – розказував нам про цей щедрий унікальний край. Територія, на якій розташовано 30 озер, називається Шацьким поозер’ям. Для охорони рідкісних природних комплексів у 1983 році тут створено національний природний парк. Найбільше озеро Світязь (27,5 кв. км), на березі якого ще за радянських часів було побудовано багато санаторіїв і пансіонатів, а вісім років тому – і базу відпочинку «Журналіст» НСЖУ.
В оригінальному дерев’яному двоповерховому будинку, складеному з соснових стовбурів, у літні місяці відпочивають наші колеги з різних видань. Ми зі Світланою Шкарупою були першими з Запоріжжя, хто завітав до бази відпочинку. І тут нас чекали нові зустрічі.
Знайомство з Віталієм Клімчуком – волинським журналістом, письменником, кінематографістом, народознавцем – стало приємною несподіванкою. Автор сценаріїв та режисер майже ста документальних фільмів, народознавчих видань «Празники в гості», «Ярмарок», «Зимові свята», «Сором» (народна сороміцька творчість), збірника сатири «Іменини у Горпини», книги драматичних творів для дітей «Рукавичка невеличка». Засновник першого в Україні Фестивалю приймаків, один із засновників творчої фірми «Ідея». Нині він – заступник директора Волинського обласного науково-методичного центру культури та редактор Волинської єпархіальної газети.
Під час нагоди взяти інтерв’ю у колеги ми довго спілкувалися на різні теми. Віталій Платонович просто вразив широким кругозором та талантом. Він подарував одну з своїх філософських книжок «Подвійний стандарт» – роман у віршах, що оформлені в особисті «моно-ложні» сповіді. Ця книга істотно відрізняється від сучасних українських новинок в літературі: самобутній текст дає змогу зрозуміти витоки людської лицемірності, народженої законами сучасного суспільства.
Випадковостей не буває, вважають філософи, але здивувались, коли зустріли в пансіонаті «Шацькі озера» нашу добру знайому Людмилу Приймачук, яка побувала в гостях у Запорізькому Центрі журналістської солідарності і плідно співпрацює з нашими медійниками. Тоді Людмила, як гід, супроводжувала групу запорізьких туристів у подорожі по Шацьких озерах. До того ж, як з’ясувалось, Людмила Приймачук і Віталій Клімчук багато років працювали разом у редакції газети «Сім’я і дім»! Ось такі несподіванки приготувало нам чарівне озеро Світязь!
Наступного дня Людмила запросила нас на екскурсію у невеличке містечко Шацьк. Нині воно нагадує перевалочну станцію, через яку натовпи відпочивальників плинуть до заповітного Світязя. Дивно, бо в Шацьку є своє озеро – Люцимер, не таке велике, але теж з серії карстових озер. На березі у цей день було не багато людей, бо Люцимер хмурився, по його поверхні ходили хвилі, які збирав сильний вітер. Оглянувши місцеві пам’ятки, ми повернулись у пансіонат.
На його території знаходиться невеличкий храм Різдва Іоанна Хрестителя. Ми домовились з настоятелем ієреем Леонідом про проведення панахиди за загиблими на війні журналістах. На сьогодні вже 64 наших колег віддали своє життя за свободу України. Серед них і запоріжці – Олег Якунін і Тарас Воротний, які пішли добровольцями на фронт. Наступного дня молебень відбувся, і молитовні слова піднялися до небес, де зараз перебувають душі журналістів-воїнів. Вічна пам’ять Героям…
Також зустрілися із запорізьким поетом Володимиром Голянчуком, який зараз – у селі неподалік від Шацька. Володя читав нам свої нові вірші, пригощав тушкованими грибами, які назбирав власноруч, і з задоволенням забрав з собою волинські газети і журнали, які ми йому привезли, щоб передати їх селянам: вони дуже поважають друковані видання і передають їх із рук у руки.
–Зараз газети також важливі, як і зброя, проти ворожої пропаганди та фєйків, -– і прості люди це прекрасно розуміють, – каже Володимир.
База відпочинку на березі озера Пісочне
Михайло Савчак показав нам ще одну базу відпочинку волинських журналістів, яку збудував, свого часу Євгєн Хотимчук – на березі озера Пісочне, серед лісу, у прекрасному місці для риболовлі, грибного та ягідного полювання та відпочинку від міського шуму.
– Наступного року всіх запорізьких журналістів чекаємо на відпочинок на обох базах, – каже Михайло Іванович.
Ми покидали Шацькі озера з прихованою жалем: за час нашого перебування тут не пролунало жодного сигналу «Повітряна тривога!», що дало нам можливість відпочити від шалених буднів. Але ми знали, нас чекає робота, часом важка, а часом приємна, бо місія, яку ми виконуємо у Запоріжжі, а наші колеги – в багатьох містах України, потрібна людям. Журналісти важливі!
Нагадаємо, Центри журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, що реалізується за підтримки Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, а також ЮНЕСКО. Вона покликана допомагати представникам медіа, що працюють в Україні під час війни. Центри діють у Києві, Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Запоріжжі, Дніпрі та надають журналістам організаційну, технічну, юридичну, психологічну й інші види допомоги.
Контакти Центру журналістської солідарності в Запоріжжі – 096 277 53 52 (Наталя Кузьменко, Валентина Манжура, співкоординатори Запорізького центру), адреса: пр. Соборний, 152.
Про ЮНЕСКО.
ЮНЕСКО є спеціалізованою установою ООН з питань освіти, науки і культури. Вона робить внесок у мир та безпеку, сприяючи міжнародній співпраці в освіті, науці, культурі, комунікації та інформації. ЮНЕСКО сприяє обміну знаннями та вільному потоку ідей для прискорення взаєморозуміння. Вона є координатором Плану дій ООН щодо безпеки журналістів і проблеми безкарності, який спрямований на створення вільного та безпечного середовища для журналістів і працівників ЗМІ, зміцнюючи таким чином мир, демократію та сталий розвиток у всьому світі. ЮНЕСКО тісно співпрацює зі своїми партнерськими організаціями в Україні для надання підтримки журналістам на місцях.
Використані терміни та подання матеріалу в цій публікації не є висловленням будь-якої думки з боку ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району або їхніх органів влади, так само як і ліній розмежування й кордонів.
Наталія Кузьменко. Фото Світлани Шкарупи та Михайла Савчака
Автори висловлюють особисту подяку голові Національної Спілки журналістів Сергію Томіленку за допомогу в організації подорожі.
