Не відразу взялась я за цю розповідь… Бо йдеться ж не про звичний, скажімо, бібліотечний звіт, а про людину, до того ж – іншої професії. Журналістської. Але ж вона, як і я, залюблена в книгу, відвідувала нашу чималу бібліотеку ще підлітком. І саме в ній з 2012 року діє Школа молодого журналіста (медіашкола) «На крило!», очолювана заслуженим журналістом України Володимиром Штельмахом, про якого моя розповідь.Причому, за ці роки я долучилась до журналістики й сама, тому – пишу!
Він – корінний мешканець Кривого Рогу. Розповідав, що своє журналістське покликання відчув ще юнаком. Старшокласником прийшов у редакцію нашої міської газети «Червоний гірник», сказав – давайте писатиму про спорт, ваші репортажі не дуже цікаві.Там здивувались, але пропозицію прийняли – і не прогадали! Пройде зо двадцять років, Штельмах закінчить факультет журналістики Шевченківського університету у Києві, очолить той самий «Червоний гірник» (це ж треба!), і казатиме своїм кореспондентам «Будьте сміливими, ставте високу планку!».
Гадаю, одного журфаківського диплому недосить, аби ота висока професійна планка стала твоїм принципом. Не лише покликання, а і школа великих його вчителів знаменитого нарисовця Анатолія Аграновського і кращого декана факультету журналістики Дмитра Прилюка – професійне щастя Володимира Штельмаха. У Прилюка навчався, по творчості Аграновського писав диплом. Цікаво, що оцінка була «відмінно з відзнакою»,а сама робота немало років слугувала на факультеті за учбовий посібник з творчості Аграновського. Коли у 2018 – му в Києві відзначали 100 – річчя з дня народження Дмитра Прилюка, мій герой побував на тій конференції, згодом написав про неї у «Дзеркалі тижня» (головна ідея – журналістика то творчість, а не ремесло). Але ж міг обрати газету й меншого калібру? Ні, не міг – планка повинна бути високою! А ще тому так вчинив, бо ніколи не відчував себе провінціалом. Мовляв, провінція – то не кілометри від столиці, а застій думки. Йому належить афоризм, який добре знають учні медіашколи: «Ногами слід бути в рідному місті, а головою – в столиці!». Це при тому, що 38 років (!) він віддав «не столичній» газеті «Червоний гірник». Яку, за редакторства Штельмаха (1990 – 2010 роки) офіційно привітав Президент України Леонід Кучма, а три працівники отримали почесне звання заслужених. Такою була планка його газети. То де тут, спитаю, провінція? До речі, тоді, у 1994 – му, головний редактор залучив відомого історика і журналіста Тетяну Воронову. Штельмах розповідав мені, що він хотів довести: газета може жити не один день. При умові, якщо приділяти увагу фаховому рівню журналістів і хорошому психологічному клімату в редакції. І довів це – була створена книга «Газета і місто» про історію Кривого Рогу і «Червоного гірника». Книгу відзначено премією Національної Спілки журналістів України. Її автор-упорядник і ведуча рубрики «Ріднокрай» Тетяна Воронова стала Почесним громадянином Кривого Рогу, згодом наша бібліотека почала влаштовувати «Вороновські читання». Сама книга досі служить криворіжцям – частину тиражу редакція «ЧГ» безоплатно передала бібліотекам міста. У нашій ця книга – ще й основний посібник медіашколи. Коли Штельмах облишив редакцію, якось природно вийшло, що почав допомагати молоді, що, як і сам колись, мріяла про журфак ( що таке пенсія він не знає). Причому, серед книжок. Адже саме читання, якого молоді бракує, привчає думати. А яка творчість – без думки?
Я люблю учнів медіашколи, які ростуть у мене на очах. Беруть участь у наших заходах, запрошують мене на спільний чай… А ще Штельмах напівжартома призначив діяльну бібліотекарку Ларису Данилюк їх завучем. І займається з ними він не лише журналістикою. Майже на рівних – психологія й шахи. Для того, щоб швидше ставали амбітними. Йому, доктору філософії в галузі психології, а також першорозряднику з шахів – як не вірити?
Результат – учні вільно виступають у місцевій і республіканській пресі,на ТБ , стають студентами і випускниками журфаків України. І хоч сам Штельмах самокритично каже, що іноді перехвалює молодих, ось факт: кращих його вихованців Лесю Сухомлин, Машу Матяж і Ангеліну Симакову визнано на республіканському рівні. Перші двоє удостоїлись участі в Літній школі журналістики Всеукраїнської газети «День», обидві вже дипломовані журналістки. Причому, диплом у Матяж, випускниці Франківського університету у Львові – творчий, з власних класних публікацій. Окраса його Машине інтерв’ю з людиною-легендою публіцистом Степаном Колесником. Дипломів і грамот у нього, відома річ, вистачає. На жаль, вистачає і проблем на шкоду медіашколі – природних, як коронавірус, і неприродних – відмова університетів від творчих конкурсів при вступі на факультети журналістики. Але він ще який оптиміст («Адже народився весною!» – сміється сам).
Допомагає становленню нової спеціальності «Соціологія масової комунікації, журналістики і реклами» в Криворізькому державному педагогічному університеті, є публіцистом газети «День». А оце дізналась – йому 75.
Цифра та для мене дивна і смішна. Боюсь, що для Штельмаха – так само. Бо ж він повторює не одній мені: «Людина залишається молодою, двадцять років їй чи вісімдесят, поки вона продовжує вчитися».
Ось така моя розповідь про легку і гарну долю – не працювати, а жити в своїйпрофесії. До речі, у словнику така доля має назву – талан. Хороша назва!
Ганна Бовдуй, завідуюча бібліотекою № 10 міста Кривий Ріг.
На знімку Володимир Штельмах
Фото Андрія Трубіцина.
