Торік у березні-квітні на захід України їхало багато журналістів, які були вимушені рятуватися від російського агресора. Здебільшого це були розгублені люди, які не знали, перед чим стоять, як бути далі. Нам у Чернівцях доводилося бути і психологами, і юристами, і навіть екскурсоводами. І все це задля однієї мети – підтримати наших колег, дати їм розраду.
Та й усі ми були не в кращому стані. Щоб якось зарадити біді, треба було з людьми спілкуватися, розмовляти, щоб вони не втратили гідність і віру, що все налагодиться, щоб і надалі вони хотіли залишатися в журналістиці.
Зараз говоримо більш як п’ятнадцять напрямків, за якими працюють Центри журналістської солідарності. Але варто згадати, що тоді, в квітні 2022 року, в Чернівцях ми разом з головою НСЖУ Сергієм Томіленком і першою секретарем Ліною Кущ вдень і вночі працювали над тим, щоби запустити рух Центрів журналістської солідарності. Ми робили це, щоб підтримати і не втратити членів Спілки, щоби зберегти організацію.
Сьогодні бачимо, що, наприклад, у Чернівецькій області Спілка журналістів є тією організацією, яка була й до широкомасштабної війни. Можемо цим пишатися, адже багато громадських організацій в області, які до війни позиціонувалися як потужні, наразі завмерли, ніби вичікують, що буде далі.
Дуже важливо, що сьогодні у нас працюють напрямки фінансової, матеріальної, технічної допомоги журналістам. Не менш важлива також допомога в справі відновлення випуску газет.
Я особисто брав участь в організації допомоги газеті «Народна трибуна» з селища Березнегувате на Миколаївщині. Коли Спілка допомогла відновити випуск цієї газети, редакторка Світлана Лукашенко сказала: «Я не вірила, що це буде. Тепер завдяки Спілці я знову почуваюся людиною!». Через місяць після того, як був виданий перший відновлений випуск «Народної трибуни», територіальна громада на позачерговій сесії виділа редакції сто тисяч гривень, і зараз випуск газети продовжується.
Сьогодні, думаю, треба подумати про ще один напрямок діяльності, що стосуватиметься не тільки окупованих і прифронтових, а відносно спокійних у воєнному значенні територій. Це питання пошти, з якою в редакцій складаються дуже непрості відносини по всій Україні.
Ні всеукраїнські наради, ні звернення у всі інстанції якихось позитивних наслідків у співпраці (чи не співпраці) з «Укрпоштою» не дали. Можливо, зараз потрібно створити робочу групу не для того, щоб десь нагнути пошту, щоб вона робила те, що вона повинна робити. Можливо, потрібно глянути ширше і створювати робочу групу, щоб говорити про те, як далі працюватиме інформаційний простір в Україні.
Сьогодні в Чернівецькій області, якщо їхати автомобілем і увімкнути радіо, то почуєте більше румунських станцій, ніж українських. Отже, маємо більше говорити про захист інформаційного простору!
Також згоден з колегами, які кажуть, що гранти від закордонних організацій колись закінчаться, а НСЖУ не має таких коштів, щоб постійно нашим медіа допомагати фінансово. Підтримую думку керівника «Обріїв Ізюмщини» секретаря НСЖУ Костянтина Григоренка, який наполягає: повинна бути державна політика підтримки вітчизняних ЗМІ, як це відбувається у всьому світі.
Володимир Бобер, голова Чернівецької обласної організації НСЖУ
