Писати про Вінстона Черчілля водночас приємно, цікаво і складно, бо протягом свого довгого яскравого життя він встиг стільки всього зробити, що вистачило б на сотню іншу небезталанних людей. Погодьтеся, у підсумку важливо те, що ти зробив, а не які в тебе були добрі наміри чи цікаві думки, бо залік у небесній канцелярії та і в людській пам’яті йде по вчинках, а не по намірах.
Та ще й ніхто не відміняв генетику. Те, з чим легко впорається хтось один, буде не під силу комусь іншому, бо не отримав у спадок від батьків певні здібності та риси характеру.
Саме від матері – леді Рендольф Черчілль (блискучої світської левиці, сліпуче красивої, впевненої в собі та честолюбної жінки, яка завжди обирала амбітні цілі і завжди домагалася їх досягнення) Вінстон успадкував найхарактерніші свої риси – гострий та гнучкий розум, амбіційність, безмежну енергію, здоровий авантюризм, вміння ризикувати, хоробрість та невичерпну життєлюбність.
Свого часу її небезпідставно наназивали найвпливовішою жінкою англосаксонського світу. Леді Рендольф Черчілль видавала розкішний міжнародний журнал «The Anglo-Saxon Review», де була водночас видавцем, головним редактором і автором деяких матеріалів, а під час англо-бурської війни спорядила плавучій шпиталь і особисто відправилася з ним на театр бойових дій. Вона мала неабиякі зв’язки у найвищих ешелонах влади імперії і значно посприяла політичним кар’єрам чоловіка і сина. Допомогла своєму першому чоловіку, світському франту з аристократичної родини, перетворитися на одного зі столпів Британської імперії. Але батько Вінстона, лорд Рендольф Черчілль, молодший син 7-го герцога Мальборо, помер у 45 років, коли сину було лише 21, так і не встигнувши спробувати себе в якості претендента на прем’єрське крісло. Тоді леді Черчіль спрямувала свої зусилля на кар’єрне зростання старшого сина.
У юнацькому віці Вінстон Черчіль вже досконало володів англійською мовою, як усною так і письмовою. Він не просто засвоїв певні правила, а навчився досконало користуватися словами, любив їх, за допомогою слів заробляв гроші та робив кар’єру. Мова стала головним джерелом його доходів з 21 року. І відразу ж він почав заробляти цілком пристойні, навіть завеликі для молодого автора гроші. З часом його твори стали приносити величезний прибуток і йому самому, а згодом і його нащадкам. Він написав тисячі статей для газет і журналів та понад сорок книг.
За короткий проміжок часу Вінстон Черчілль взяв участь у п’яти військових конфліктах, одержав безліч нагород, став ветераном бойових дій, а також одним з самих відомих, досвідчених та високооплачуваних військових кореспондентів у світі. Його гонорари за репортажі з Індії, Судану та Куби, перевищували його ж офіцерську зарплатню у півтора рази. Британські газети платили Черчиллю за один матеріал суму, еквівалентну півторамісячному утримуванню британського лейтенанта в колоніях.
До Лондона він повертається героєм. Його фото часто з’являється у ЗМІ. Протягом короткого часу він видає одна за одною дві книги, постійно виступає з публічними лекціями в Англії, Канаді та США.
1898 року виходить друком перший його бестселер “Річкова війна”. На гонорари від книги “Мальборо: його життя і час” та мемуари про Першу, а потім і Другу світову війну, Вінстон повернув та відбудував свій маєток.
Ми звикли уявляти Черчілля важким та малорухливим, втім в молоді роки він активно займався фехтуванням, а згодом дуже результативно грав у поло за команду свого полку.
Повернувшись додому, він робить свої перші кроки у політиці, які виявляються досить вдалими, і його кар’єра стрімко іде вгору. Вже у лютому 1901 року він посідає місце в Палаті громад і виголошує там свою першу промову.
Вінстон Черчілль жадав влади і отримав її. Він бажав стати прем’єр-міністром не заради посади, а для досягнення великих цілей. Працював протягом шістнадцяти годин на добу і завжди ніс відповідальність за прийняття важливих та інколи небезпечних рішень. Працюючи над кожною промовою, він намагався досягти досконалості. Мабуть ніхто не докладав стільки зусиль, щоб стати чудовим оратором. І йому це вдалося.
Втім не тільки це. Якимось дивним чином йому вдалося реалізувати себе в багатьох іпостасях – в Парламенті, на посаді прем’єра, в якості журналіста, літератора, художника, створюючи власний ідеальний будинок та ідеальний сад.
З дев’яноста років свого життя п’ятдесят п’ять Черчілль провів у Парламенті, тридцять один у Кабінеті міністрів і майже девять років був прем’єр-міністром. Він брав участь у 19 битвах і отримав 14 військових нагород. Він був помітною постаттю під час Першої світової війни та центральною – під час Другої світової. Протягом життя Черчілль майже 50 разів перебував під обстрілом і жодного разу не був поранений. До речі, Вінстон Черчілль, полковник 4-го Королівського гусарського полку був єдиним професійним військовим з «Великої трійки» вождів Антигітлерівської коаліції. Пройшовши навчання в Королівській військовій академії в Сандхерсті, він вступив на службу до цього полку в чині молодшого лейтенанта.
Він опубліковав більше статей і книг, ніж значна кількість професійних журналістів і письменників. Написав понад п’ятисот картин і став членом Королевської академії мистецтв. Побудував будинок і створив чудовий сад. У нього була дружна любляча сім’я і багато друзів.
Черчілль цінував життя як таке в усіх його проявах – смачну їжу, цікаву бесіду, благородні напої, гарні жарти. На запитання журналіста, яка природа його успіху, він блискавично відповів: «Збереження енергії. Николи не стій, якщо можеш присісти, и николи не сиди, якщо можеш прилягти».
У листопаді 1964 Вінстон Черчілль відсвяткував свій дев’яностий день народження і помер 24 січня 1965 року. Останні його слова: «Я від усього втомився». Але потім додав, обвівши поглядом людей, які зібралися навколо його ліжка: «Подорож була приємною, і це варто було зробити один раз».
Під час прощання у Вестмінстер-холі понад 320 тисяч людей прийшли віддати шану серу Вінстону Черчіллю. У жалобній церемонії в соборі Св.Павла взяли участь королева Єлизавета II, представники 112 держав, а загалом 3500 осіб. В день похорону – 30-го січня була дуже холодна погода. Втім на вулицях Лондона зібрався несчисленний натовп, а мільйони дивилися телетрансляцію.
«Ніколи не здавайтесь!», – сказав Вінстон, адресуючи це послання своїй нації. Але відтоді воно було почуте кожним, хто брався боронити власну свободу.
Узагалі-то, коли читаєш його твори, складається враження, що сер Вінстон по життю був передусім літератором, а політика – то лише захопливе хобі цього симпатичного чоловіка з сигарою в руці.
У 1953 році на здобуття Нобелівської премії в галузі літератури було висунуто дві кандидатури – Вінстон Черчілль та Ернест Хемінгуей. Нобелівський комітет віддав перевагу британському політику («за неперевершеність історичного й біографічного опису, за блискуче ораторське мистецтво, з допомогою якого відстоювалися найвищі людські цінності»). Хемінгуей отримав премію роком пізніше.
Автор: Олена Букраба
Дискусія з цього приводу: