Сергій Шевченко, автор публіцистичного двокнижжя про соловецьку трагедію 1937–1938 років, нещодавно презентував у Національній спілці журналістів України свою літературну новинку. Власне, цьогоріч вийшла у світ лише одна Сергієва книжка – «Імперія терору». Але вона має споріднену попередницю – збірку історичних нарисів і статей «Соловецький реквієм», повідомляє «Високий Замок» (https://wz.lviv.ua/article/442409-ukrainskoiu-knyzhkoiu-roku-mozhe-buty-imperiia-teroru).
Основну частину творів цього проєкту письменник оприлюднив ще в переддень Євромайдану. Згодом творча спілка журналістів подала «Соловецький реквієм» на здобуття Шевченківської премії. А в березні 2021-го у столичному видавництві «Фенікс» побачила світ друга збірка С. Шевченка про «розстріляне відродження» України. З огляду на чималу перерву між випусками книжок назва видавництва може здатися символічною (автор неначе «відродив з попелу» ідею свого двокнижжя). Але дуже важливо, що публіцист від початку збройної агресії Кремля не писав «у шухляду», а друкувався в пресі. Причому найактивніше – з нагоди 80-х роковин апогею сталінського терору. Відомо ж, що кремлівського вбивцю (колишнього вусатого більшовицького диктатора) дуже шанує убивця нинішній, який марить «русскім міром». І давні компартійні методи державного терору в поєднанні з промиванням мізків пропагандою залишаються й досі в арсеналі «єдіной і нєдєлімой». Тим-то Сергієва творчість у царині новітньої історії – актуальна, а його зусилля у вихованні національної пам’яті можна сміливо прирівняти до «зброї масового ураження», спрямованої проти ворожої пропаганди в інформаційній війні.
Правда Соловків – показова у вихованні національної пам’яті. На сайті Міжнародної інформаційної агенції «Вектор-ньюз» восени 2016-го С. Шевченко ініціював спецпроєкт «Рік жертв Великого терору», тож левова частка його нарисів, статей, нотаток на злобу дня дійшла до читача без затримки. Ще й видав як пріоритетну в час війни збірку «Наган-країна» (2019) – у ній так само йдеться про «розстріляне відродження». Історичні статті дали змогу глибше розкрити ідею «Наган-країни», що полягає в протидії агресії Москви.
Обидві збірки соловецького двокнижжя мають схожі елементи художнього оформлення й однакову присвяту – усім, кому «трійка» сказала «помри», але Трійцею велено – «бути». Як зазначено в анотації «Імперії…», серед її героїв – репресовані митці Олекса Влизько, Ґро Вакар, Валер’ян Поліщук, Борис Пилипенко, Павло Филипович, Євген Черняк, Михайло Яловий… Автор з перших рядків ступає у слід «Соловецького реквієму» – книжки, що стала magnum opus митця, його значущим внеском у формування та збереження історичної пам’яті.
Проаналізувавши віднайдені документальні джерела, письменник-дослідник уперше видав друком у прикінцевій частині «Імперії…» істотно доповнений «Український «список Сандармоху». Це стислі життєписи 287 земляків з великого соловецького етапу 1937 року (загалом упродовж п’яти ночей тоді розстріляли, як відомо, 1111 осіб). «Список…», який склали історики ще два десятиліття тому, тривалий час залишався неповним і потребував доопрацювання. Сергій виконав цю копітку роботу якнайкраще: перевірив і уточнив архівні дані, доповнив новими фактами, усунув прикрі хиби. І тепер оновлений довідковий матеріал у його свіжій збірці – аж ніяк не конкурент публіцистиці. Це важлива, органічна частина історичної книжки. Як доречні в ній іменний покажчик і список скорочень – про культуру видання автор належно подбав.
Працюючи далі в обраній темі, дослідник свідомий того, що «в утвердженні правди про Соловки ще дуже й дуже багато роботи». Сандармох – лише одне з численних місць нищення опонентів тоталітарного режиму. Стріляли в 1930-х і на островах Білого моря, і в навколосоловецьких краях… І в Ленінградській області пошуковці ще сподіваються віднайти сліди страчених у грудні 1937 року більш як пів тисячі в’язнів-соловчан… З-поміж них були й українці: літературознавець Ананій Лебідь, прозаїк і журналіст Микола Любченко (Кость Котко), поет Віталь Сніжний, наукова працівниця Володимира Крушельницька та інші.
Творчість «на вагу золота»
Серед страчених у карельському урочищі Сандармох є й галичани, чия національна свідомість і волелюбність завжди муляли очі чекістам. Приміром, звинувачений як контрреволюціонер колишній міністр освіти УНР Антін Крушельницький – уродженець Ланьцута, що нині в Підкарпатському воєводстві Польщі. Письменник і кінознавець Євген Черняк народився в селі Чехи (тепер Лугове) на Львівщині. Філософ Петро Демчук і службовець Микола Ерстенюк – з Прикарпаття. Галичан бачимо також у складі міфічних (і не лише міфічних) «контрреволюційних організацій». Як зауважує історик Олег Бажан, «серед соловецьких в’язнів-галичан не бракувало духовних лідерів, довкола яких утворювалися неформальні осередки ідейного спротиву владі, що перетворювалися для багатьох бранців сталінської системи на справжню школу виховання свідомих українців».
З-поміж героїв оповідей в «Імперії терору» бачимо й людей з Черкащини, Вінниччини, Сумщини, Одещини, Волині. Є репресовані полтавці, чернігівці, жителі столиці… З віднайденого в архівах документального «монтажного матеріалу» (це вислів з роману «Місто», автора якого – Валер’яна Підмогильного – розстріляно в урочищі Сандармох) митець створює зримі портрети убієнних синів України. З тієї «невикінченої глини, що формується під пальцями й подихом майстра», він немов оживляє плетиво скупих уривків і натяків, що залишила по собі розсекречена спадщина репресивних органів колишнього СРСР. Крім того, в літературній новинці читач знайде силу цитат з різних джерел. Уривки текстів підтверджують авторські думки, ілюструють його бачення подій і трактування фактів – як Великого терору, так і гібридної війни. Публіцист проводить історичні паралелі й не випускає з уваги тяглість теми народовбивства – нагадує про неї в часи відсічі збройного нападу на Україну. Тому слова про агресію, окупацію, кремлівського «фюрера» зустрічаємо в низці творів збірки.
У письменника яскрава, образна мова. Він пише: «Про замовчувану історію, про факти й події, спотворені московською пропагандою, потрібна людям правда – надто після десанту в український Крим озброєних «зелених чоловічків» і подальших подій в ОРДЛО. Трапляється, що минають роки й десятиліття, перш ніж віднайдуть ключі до іржавих замків, які від часів гаркавого вождя висять на кривавих таємницях червоної імперії. Тієї самої імперії зла, яку в XXI столітті заманулося відродити черговому кремлівському фюрерові. Тож нагадаймо войовничій нечисті: кращі люди України, яких силкувалася нищити чужа їй влада, і на Соловках лишалися національно свідомими аристократами духу. Вони кляли ворога за його лютість і неситість: «Але хоч би що робили, хоч би як лютували, Україна-то – не їхня буде» (остання пряма мова – зі спогадів політв’язня Семена Підгайного, якому дивом пощастило вижити на островах ГУЛАГу)…
Редактор і координатор дайджест-проєкту Solovki Encyclopedia Юрій Сєров (Канада) вважає сильною стороною доробку С. Шевченка «історичні паралелі, асоціації, які дають змогу читачеві зорієнтуватися в сучасних подіях, правильно розставити акценти». Юрій з дозволу автора «Імперії терору» вмістив її вступну статтю на сайті дайджест-проєкту. Свою думку про популярну літературу висловив і рецензент «Соловецького реквієму», знавець політичної історії ХХ століття, голова Національної комісії з реабілітації, заслужений працівник культури України Роман Подкур: кандидат історичних наук наголосив, що такі твори цікаві водночас і широкому загалу, і професійним історикам.
Просвітник в українознавстві
Сергій Шевченко народився 1960 року в Краматорську на Донеччині. Батько родом з передмістя Харкова (Пісочин), мати – з Макарівського району столичної області. Закінчив факультет журналістики Шевченкового університету, працював у пресі, згодом – офіцер. Очолював пресцентр Управління СБУ в м. Києві та Київській області, був відповідальним редактором науково-практичних видань. У званні полковника керував підрозділом Інституту дослідження проблем державної безпеки. Ветеран військової служби.
Тема «соловецької історії України» стала провідною в його творчості після того, як із професором Юрієм Шаповалом, поетом Іваном Драчем та ще деякими відомими людьми попрацював у редколегії науково-документального 3-томника «Остання адреса. До 60-річчя соловецької трагедії» (1997–1999). У той час виїздив як дослідник до Архангельська й Петрозаводська, де гортав розсекречені справи спецслужб. Згодом видав низку власних архівних розвідок і збірників історичної публіцистики. Також робив для національних телеканалів сюжети з Соловків і меморіалу «Сандармох», був консультантом документальних фільмів.
Сергій лавреат Мистецької премії «Київ» ім. Анатолія Москаленка, премій ім. Івана Франка в галузі інформаційної діяльності (двічі) та В’ячеслава Чорновола за кращу публіцистичну роботу в галузі журналістики, а також Київської обласної літературної премії ім. Григорія Косинки. Нагороджений Золотою медаллю української журналістики й відомчими відзнаками («Хрест доблесті» та ін.).
Нарівні з фаховою діяльністю долучається до громадських справ як секретар НСЖУ і член експертної ради Держкомтелерадіо з питань аналізу та оцінки видавничої продукції щодо віднесення її до такої, яка не дозволена до розповсюдження на території України. Обраний до правлінь регіональних організацій творчих спілок письменників і журналістів. У Всеукраїнському благодійному фонді «Журналістська ініціатива» – віцепрезидент. Працює в комітетах і журі з присудження літературних і мистецьких премій ім. Богдана Хмельницького та ім. Григорія Косинки.
Він ініціатор низки доброчинних проєктів: семінари «Культура мови – культура нації», інформаційна кампанія «Здоров’я майбутніх поколінь», культурні акції «Толока Шевченків», «Книжки – захисникам України». За високий професіоналізм і активну громадську діяльність нагороджений 2019 року грамотою Міністерства оборони й Почесною грамотою Верховної Ради України, а 2021-го – почесною грамотою Держкомтелерадіо.
Вправність публіциста цінують партнери з Японії (там друкувався в журналі), по коментарі звертаються дослідники й активісти з сусідніх держав та з-за океану. Пишучи актуальні, соціально значущі твори, які формують знання про країну, її народ та минуле, митець сприяє розвиткові українознавства. І сам автор «Імперії терору», і видавці (від 2006 року Сергій тричі друкував у «Феніксі» свої книжки) роблять значний внесок у популяризацію української літератури.
Частину тематичного двокнижжя письменник передав до бібліотек і подарував колегам-журналістам. Актуальність таких творів про минувшину дедалі зростає – не за горами 85-ті роковини Великого терору! Нещодавно народний художник України, автор видань історичної тематики Микола Сядристий, який дуже високо цінує Сергієву творчість назвав її вершинне досягнення «книгою століття», неймовірною і страшною, яку «кожна людина повинна прочитати – уважно, душею».
Відзначили плюси теми й ідеї нової збірки журналісти Микола Семена, Олександр Клименко (фотокор «Голосу України», автор книжки «Фронтовий альбом») та інші учасники презентації в НСЖУ. Серед них, зокрема, військові кореспонденти й представники преси з різних регіонів країни – Владислав Леошко, власкор парламентської газети на Донеччині, Світлана Шиманська, тележурналістка, що працює в Бахмуті й має змогу спілкуватися з жителями ОРДЛО, які перетинають лінію розмежування (колега розповіла, що непереселені українці називають окуповані райони пеклом).
У часи війни просвітницька література історичної тематики важлива для країни, як важливі й засоби масової інформації, що доносять правду. Недарма під гаслом «Журналісти – важливі!» відбулася й зустріч колег у НСЖУ, й заразом – презентація літературного твору з нагоди 30-річчя незалежності України.
На мою думку, цілком логічно буде, якщо найбільша творча спілка країни цієї осені подасть заявку для участі нового книжкового видання «Імперія терору» в конкурсі на здобуття щорічної премії Президента України «Українська книжка року» – в номінації «За вагомий внесок у розвиток українознавства».
Валерій Макеєв, правозахисник, лауреат Премії ім. Богдана Хмельницького за краще висвітлення військової тематики у творах літератури та мистецтва
Джерело: Високий Замок
Довідково: За два десятиліття з-під пера С. Шевченка вийшли книжки «Українські Соловки», «Архіпелаг особливого призначення, «Розвіяні міфи. Історичні нариси і статті», «Майдан гідності» (фотоальбом, автор-упорядник) та ін. Його публіцистика є у 2-томниках «Екстракт 150» (серія «Бібліотека газети „День“»), «Сльоза пекучої пам’яті». У цьому ряду й публікація в багатотомній Національній книзі пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні (нотатки за архівними матеріалами ГПУ–НКВД про «жнива скорботи» на Київщині). Деякі твори є в книжці «Убієнним синам України. Сандармох» (2006, Карелія) та в антології «Літературні джерела Київщини», презентація якої очікується в столиці у вересні цього року.
Обидва видання двокнижжя С. Шевченка добре ілюстровані й оформлені, зроблені на високому художньо-поліграфічному рівні. Заразом «Імперія терору» цілком самодостатня й довершена за змістом, як і «Соловецький реквієм», що побачив світ за державною програмою випуску соціально значущих видань «Українська книга». Вихід нової збірки привітали відгуками в пресі краєзнавець Олександр Христенко (МІА «Вектор ньюз»), заслужені журналісти України Марина Кривда («Голос України», її стаття «Книжка не лише про минуле, а й про теперішнє») і головний спеціаліст служби зв’язків з громадськістю Командування Повітряних Сил Збройних Сил України Марина Тепленко (стаття в тижневику «Культура і життя» «Імперія терору» – книжка, яку не назвеш мрією окупанта»).
Твори публіциста в різний час відзначені преміями НСЖУ, Українського фонду культури, Держкомтелерадіо, держадміністрацій Києва й області.
