«Дружківка на долонях+» з’явилася на світ наприкінці 90-х років минулого століття і швидко увійшла в своє коло читачів, стала затребуваною. До повномаштабного вторгнення виходив тижневик тиражем 2000 примірників, що для міста з населенням близько 70000 осіб і де видавалися ще кілька газет, не так і мало.
Газета мала 24 шпальти А3, де поряд з журналістськими матеріалами публікували рекламу й телепрограму (були ж добрі часи, коли людям потрібно було знати не про обстріли, а про те, що й коли можна подивитися по телевізору). І тут є одна цікавинка: рекламою та оголошеннями були зайняті вісім газетних сторінок, що засвідчувало про популярність видання і давало непоганий дохід до редакційної каси.
Поряд з журналістами активно працювали двоє менеджерів з реклами, що останніми роками в локальних виданнях можна було побачити не так часто.
Сайт «ДнЛ+» та соцмережі інформують і допомагають зберегти видання
Не один рік поспіль друковане видання доповнювали сайт «ДнЛ+» та сторінки в соціальних мережах, і так забезпечували залучення до свого видання читачів різного віку, різних уподобань. А з початком в Україні широкомасштабної війни, коли від випуску друкованої газети довелося відмовитися, редакція повністю зосередилася на сайті й роботі в соціальних мережах.
І саме інтернет ресурси допомогли зберегти видання і не залишили читача без інформації. Наскільки це важливо, засвідчує той факт, що наразі «Дружківка на долонях+» – єдине видання в цьому місті на півночі Донецької області.
Перейшли на українську практично без проблем
Слід, мабуть, сказати, що, враховуючи російськомовність регіону, і друкована газета, й інтернет платформи «Дружківки на долонях» були російськомовними. Тепер, з початком широкомасштабної агресії, журналісти не лише слідуючи букві закону, а більше через небажання працювати мовою ворога, перейшли на українську. Відповідно журналістам і їхній читач, який у прифронтовій зоні, під обстрілами мирних людей повною мірою відчув всю «радість руського міра», сприйняв такий перехід доволі спокійно.
– Такого, щоб люди приходили, телефонували, писали нам, що їм не подобається перехід на українську, немає. Але попервах ми бачили, що відвідуваність сайту і сторінок соцмереж певний час дещо знижувалася, – розповідає редактор. – Можливо, давалося взнаки й те, що Google поки що не проіндексував український варіант і його пошуковик на український запит поки що реагує недостатньо активно.
Тож виданню доводиться застосовувати в логотипі колишню російську – щоб не тільки в Дружківці, а й далеко за її межами, куди вимушені були виїхати земляки, люди могли знайти сайт і отримували звістку і з рідного міста, і всього прифронтового регіону Донеччини. Але поруч з «ДнЛ+» зазначається: «Дружківка на долонях – сайт міста Дружківка».
Сайт як посібник для виживання дружківців
Сайт – традиційний: активна новинна стрічка, рубрики, які чітко орієнтують людей, де шукати потрібні відомості. На розлогі краєзнавчі, культурологічні матеріали , як це було в газеті й на сайті до великої війни, зараз не вистачає ні тем, ні часу.
Дружківка розташована за 30 кілометрів від лінії фронту, отже великі підприємства виїхали чи призупинили роботу, багато людей виїхали у безпечніші регіони України, більшість творчих і спортивних колективів призупинили роботу, краєзнавство в умовах обстрілів також не зовсім на часі.
Та й людей більше цікавить аналітика поточних справ – як працює місцева влада, куди витрачаються кошти громади, де є перспектива появи робочих місць, як працюють лікарні та поліклініки і як готуються до зими комунальні служби, на яких заправках є пальне і т.д.
– Сьогодні наше видання стало фактично посібником для виживання дружківчан, – невесело жартує редактор.
Поряд з сайтом активізувалися в соціальних мережах
А поряд з сайтом, за словами Антона Зайцева, за півтора воєнних роки значно виросли Телеграм, Вайбер, Інстаграм, Ютуб, нещодавно з’явився в переліку платформ «Дружківки на долонях» Тік-Ток. Вони мають доволі широке коло споживачів інформації і не дають людям забувати, що «Дружківка на долонях+» живе і працює для них.
Щоправда, в журналістів роботи додалося: щоб важливий матеріал потрапив до якомога більшої кількості людей, важливу інформацію оперативно адаптують до кожного інтернет ресурсу окремо: щось – для старшого покоління, щось – для молоді, десь – гостріше, десь – спокійніше.
Якщо, наприклад, у Телеграмі йде суто журналістська оперативна інформація, то у Фейсбуці часто можна побачити матеріали, що запропоновані користувачами, а в Ютубі дають, наприклад, відомості про перейменування вулиць, розповідають про роботу пожежних і рятувальників, про інші події, які не втратять актуальності тривалий час.
– Фейсбук у нас – більше як майданчик для спілкування між читачами, – кажуть у редакції. – Часто за день може пройти і до десяти матеріалів, запропонованих людьми. Вони діляться інформацією про події, свідками яких стали, думками, переживаннями, талановиті земляки публікують тут свої вірші. Також Фейсбук подеколи стає майданчиком для оголошень.
Звичайно, що яскравим акцентом стають зібрані буквально на ходу і прокоментовані журналістським текстом відео. Відеооператор ніколи не пройде повз роботу комунальників, які лагодять міські мережі або прибирають вулиці, не пропустить волонтерської роботи і наслідків обстрілів. І найважливіше, що інформація не залежується в очікуванні свого часу на полиці, а відразу, «з коліс» стає доступною для широкого кола читачів.
В умовах практично безперервного сигналу про повітряну тривогу
Уся робота в Дружківці – в умовах практично безперервного сигналу сповіщення про повітряну тривогу. Ніхто не може сказати, чи обійдеться цього разу без потужного обстрілу, чи не буде руйнувань і постраждалих, скільки треба буде переховуватися в укритті.
– Ми нічим не відрізняємось від сусідів з прифронтової території, – каже Антон Зайцев. – Найбільше дістається в наших краях Костянтинівці, не минає тижня, щоб не обстріляли Краматорськ, Слов’янськ, нашу Дружківку. Були в нас прильоти і в багатоповерхівки, і в приватний сектор, і по підприємствам та закладах освіти, культури, лікарням, є загиблі і поранені.
І навіть у таких умовах сайт «ДнЛ+» наповнюється безперервно: журналісти, пересиливши емоції, розповідають людям про все, що стосується життя міста – про обстріли, як працюють лікарні, де і яка сталася пригода, як викривають і затримують колаборантів тощо.
Зараз, як кажуть у редакції, більше зосереджені на висвітлені подій у Дружківці, але коли трапляється щось неординарне в сусідніх містах, в області, в Україні, обов’язково розповідають і про це. Вважають: людям в умовах ворожих фейків потрібно якомога більше всебічної і перевіреної інформації.
Не журналістикою єдиною…
Ось уже півтора року в приміщенні редакції «Дружківки на долонях» працює гуманітарний штаб. Працівники редакції активно долучаються до видачі гуманітарної допомоги, яку привозять у Дружківку волонтери, коли потрібно, можуть розвантажити пакунки з продуктами, медпрепаратами і засобами гігієни, одягом, дитячими речами тощо.
До того ж, редакція забезпечує комунікацію волонтерів з жителями міста, готує звітну інформацію для донорів, які надають допомогу. Трапляється, що в редакцію приходять люди і, наприклад, приносять дитячі речі: їхня дитина підросла і вони просять співробітників газети передати речі тим, кому вони потрібні. Тож редакція «Дружківки на долонях+» живе сьогодні не тільки журналістикою.
Друкована газета, як уже сказано, мала непогану рекламу, а отже і заробіток. Що тепер?
Антон Зайцев розповів:
– Навіть в нинішніх умовах реклама на сайті є, але це зовсім не ті обсяги, що були до активних бойових дій. Здебільшого зараз публікуємо приватні оголошення, бо ж бізнес перебуває в не найкращому стані і йому не до реклами.
Живемо, як усі навколо, стараємося пережити фінансову скруту, віримо в кращі часи, коли все повернеться на свої місця. А коли знову почнуть працювати підприємства і малий бізнес, ми зможемо рекламувати їхню роботу, давати людям інформацію про них.
Перші спроби заявок на ґранти. Допомога від НСЖУ
До великої війни «Дружківка на долонях» достатньо добре заробляла і грошей на солідний штат, друк, оплату комунальних послуг вистачало. З початком великої війни, як прозвучало під час розмови з редактором, фінансова скрута дається взнаки і в цьому виданні.
І хоча досвіду написання грантових заявок Антон Зайцев не мав, він поряд з журналістською і волонтерською працею почав писати заявки до деяких донорських організацій. На жаль, поки що позитивної відповіді на отримання грантів не отримано, але тут рук не опускають, бо з практики інших знають, що отримання гранту – справа копітка і не одного дня. Тож роботу продовжує.
Тим часом у січні відеооператору за підтримки Академії української преси було передано ноутбук.
А днями прийшла допомога від Національної спілки журналістів України – виданню «Дружківка на долонях+» було передано ноутбук, отриманий за підтримки Ukrainian Media Fund.
Антон Зайцев каже:
– Завдяки ноутбуку, який ми отримали від Національної спілки журналістів України, зможемо ще оперативніше інформувати жителів міста про події в громаді, області та Україні.
Працюємо на Перемогу!
Ольга Войцехівська, «Журналіст України»
