Уперше почувши від колеги-журналістки слово «Dattalion», я зацікавився проєктом, назву якого утворено з двох частин англійських слів «data» («дані») і «battalion» («батальйон»). Керує «Датальйоном» група жінок, які через війну мусили виїхати за кордон. Але й там українки вирішили не «складати зброю» перед окупантом. Вони підняли меч проти московської дезінформації.
Цей бойовий волонтерський проєкт – ровесник всенародної відсічі навалі рашистів. Уже майже рік «Dattalion» активний на інформаційному фронті. У лавах об’єднання є і творчі особистості. Приміром, Леся Донець до початку ракетних обстрілів Києва працювала в інтернет-журналі моди. Про те, як прийшла до команди й виконує звичні обов’язки зв’язків з медіа, написала в соцмережі. Далі ми повернемося до розповіді колеги, а зараз скажемо головне: цей інформаційний проєкт – цінний і корисний насамперед працівникам ЗМІ.
«Dattalion» – найбільша безплатна, незалежна, відкрита онлайнова база даних відеозаписів, що стосуються подій війни. Однойменну неурядову організацію зареєстрували торік у травні. Втім, її діяльність розпочалася з кінця лютого. Матеріали інформаційної бази зібрано в електронні теки, їхній вміст поділили на «офіційний», «надійний» та «неперевірений». Колекцію сформували за датами – тож можна легко знайти й переглянути події певної доби, зафіксовані в різних містах і регіонах країни. Є контент з Києва, Бучі, Чернігова, Сум, Харкова, Ізюма, Краматорська, Маріуполя… Зібрано сотні підтверджених історій свідків рашистських воєнних злочинів, тисячі відеозаписів, десятки тисяч світлин…
Свою місію «Dattalion» вбачає в тому, щоб допомогти Україні перемогти ворога, розкривши правду про його звірства й геноцид, пояснивши світові, що Україна має здолати агресора й відбудувати країну.
З власного досвіду
Я вирішив переглянути в базі фото й відео за 25 лютого минулого року, оскільки на власні очі бачив наслідки ракетного обстрілу Києва того ранку. Пам’ятаю потужний спалах у досвітньому небі. За якусь мить з-за дахів сусідніх споруд долетіла оглушлива звукова хвиля – немов різкий удар грому. Враз у дворі «заголосили» автомобільні сирени. З вікна квартири побачив над спальним районом заграву червоно-помаранчевої кулі, утвореної вибухом. Тоді поблизу нашого будинку на Позняках упали уламки ворожої крилатої ракети «Калібр». Смертоносна зброя завдала великої шкоди на вулиці Кошиця – за якихось дві сотні метрів від Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації. Постраждав багатоповерховий житловий будинок…
Більш як 120 сімей довелося відселити, повідомила того дня преса: «Силу вибуху можна оцінити за масштабом вирви, діаметром вона метрів 7–10 і глибиною в людський зріст. Від вибуху будівлю понівечило знизу до верху, кожен поверх. Замість балконів подекуди – величезні дірки. Частина речей побуту повилітала на землю. Але руйнування могли бути значно більшими. Від масштабної трагедії тут врятували якісь кілька метрів, ймовірно, ракета лягла просто впритул під будинок, якби півтора чи два метри ближче – було би пряме влучання» (з новин tsn.ua).
Наочну інформацію про цю подію я переглянув на фото й відео в базі «Dattalion» (знайшов навіть те, чого не знав, оскільки соцмережі раніше не моніторив). Згадалося, як згодом, 1 жовтня 2022-го, знову відвідав те саме місце трагедії. Сфотографував дитячий майданчик із гойдалкою, де бавилася дітвора. На той час зруйновану частину будинку вже активно відбудовували: бачив нові кольори стін, засклені вікна. Щоправда, в сусідній багатоповерхівці подекуди залишалися сліди лютневих пожеж. «Утім, час до зими ще є, – написав я тоді на сайті фонду «Журналістська ініціатива», – а на тамтешньому будмайданчику робота не припиняється, отож у майбутнє можна дивитися з оптимізмом. Тепер відомий будинок на Позняках – символ відродження України в час війни. А ще – це символ неминучої перемоги Добра над злом».
Принагідно вирішив пошукати в базі «Dattalion», що ж потрапило до неї з інших фактів, зафіксованих 1 жовтня. Відео з Бахмута (пожежа), Маріуполя на Донеччині (десятки зруйнованих багатоповерхівок), з Миколаєва (наслідки влучання ворожої ракети), свідчення постраждалих з Харківщини (Куп’янськ) тощо. Розгорнута картина дала цілісніше уявлення про злочини держави-агресорки, коли в столиці на початку жовтня було відносно тихо.
Війна проти дезінформації
«Датальйон» заснували на четвертий день великої навали рашистів – 27 лютого. Ідею втілили Наталія Микольська й Валентина Синенька, які провели «мозковий штурм з багатьма людьми, які працюють у ЗМІ». Так жінки знайшли відповідь на запитання, яке їх хвилювало: «Що ми можемо зробити?» Надалі вміст бази волонтерської організації використовували журналісти, урядовці, розслідувачі воєнних злочинів з усього світу.
«Ми ведемо війну іншого типу, – розповіла 41-річна Наталія виданню Grid News. – Це можна назвати війною проти російської дезінформації. Це дуже важко, як і справжня війна…». Колишня заступниця міністра економічного розвитку й торгівлі України Наталія Микольська – мати двох дітей, яких вона вивезла, коли війська агресора атакували столицю. Сім’я знайшла прихисток у Відні, а чоловік залишився в Україні, щоб допомагати доставляти гуманітарну допомогу й транспортувати техніку на передову.
Повернімося до Лесі Донець, яка розповіла про свій шлях до цієї організації. «Пів року тому я якраз ховалася з батьками в селі на південь від Києва, десь між окупованим Мотижином і постійно атакованим Васильковом, – написала Леся в соцмережі 29 серпня 2022-го. – Це було боляче, бо більше за все в той час я хотіла бути як мої нереальні друзі, як-от Оля Бабенцова й Аня Білоус, які вже на всю включились і допомагали гуманітарно, хтось економічно, хтось мілітарно – я теж хотіла бути корисною, але зовсім-зовсім не знала як. А потім мені написала Наталія Микольська – і я стала частиною нереального проєкту Dattalion, де мої повсякденні робочі навички стали в пригоді. Це насправді благословення – робити те, що можеш, вмієш та любиш, і відчувати при цьому вищу мету. Я ніколи не розуміла, як люди можуть радіти тому, що вони – маленькі гвинтики великої машини. Але тепер розумію. Я маленький гвинтик, що дозволяє Великій Україні рухатися вперед на шляху до Незалежності і до нашого спільного класного майбутнього. І я щаслива».
На початку лютого 2023 року Наталія Микольська вмістила такий текст у соцмережі: «Шукаємо СЕО у Dattalion… Мій лютий триває майже рік і вже майже рік ми з багатьма людьми збираємо базу даних фото та відео про війну в Україні, наповнюємо базу свідків, що готові ділитися своїми історіями та знімаємо інтерв’ю зі свідками та представниками бізнесу про їхнє життя та боротьбу. За цей час з нами було від 4 до 150 волонтерів. Нині нас – 50 осіб в Україні й різних куточках світу. Зараз ми шукаємо енергійну людину зі свіжим поглядом, що зможе операційно управляти проєктом, оновить наші продукти та перезавантажить проєкт. Це оплачувана робота, що передбачає повну зайнятість. Управлінський досвід і знання англійської – обов’язково… Відгукуйтеся на пошту ([email protected]) або пишіть в особисті. За поширення плюс в карму».
Ще раніше команда звернулася до українського бізнесу – до корпорацій і компаній, що постраждали внаслідок рашистських обстрілів чи в тимчасовій окупації: повідомляйте про ушкодження, завдані злочинними діями держави-агресора ([email protected]). Перекладені англійською мовою матеріали доповнять датабазу «Dattalion». Світ не лише має знати правду про злочини, а й нічого не забути. Це допоможе змусити паліїв війни заплатити за все, вірять творці організації. Ініціаторка проєкту дбає про його дальший розвиток, має друзів на Заході та вдячна їм за допомогу – серед таких, зокрема, сенатор Крістофер Кунс (США), якого пані Наталія називає «чемпіоном» у підтримці України.
Другий день обстрілів Києва. Постраждав будинок на Позняках (25.02.2022). 
Горить будинок, пошкоджений ракетою (Київ, Позняки, 25.02.2022) 
Двір ожив після трагедії (Київ, Позняки, 01.10.2022)
Сподіваюся, ця стаття на офіційному сайті Національної спілки журналістів України сприятиме активнішому просуванню в інформаційний простір знань і відомостей про корисний вітчизняний проєкт.
Окрема вдячність Марині Тепленко, заступниці голови Вінницької обласної організації НСЖУ, керівниці представництва ВБФ «Журналістська ініціатива» за поширення інформації, яка допомогла авторові підготувати цю публікацію.
Сергій Шевченко, секретар НСЖУ
Фото з соцмереж, сайту Dattalion та автора
