3 травня, коли ЮНЕСКО відзначала 30-ту річницю Всесвітнього дня свободи преси, близько 60 журналістів, делегатів ООН, донорів і експертів із розвитку ЗМІ зібралися, щоб обговорити виклики, з якими стикаються журналісти-переміщені особи та журналісти у вигнанні, а також те, як найкраще реагувати на них.
Про це інформують в ЮНЕСКО.
Організована Міжнародною програмою ЮНЕСКО з розвитку комунікацій (IPDC), Постійним представництвом Федеративної Республіки Німеччини при ООН і Постійним представництвом Швеції при ООН, зустріч «Журналістика в русі: переміщені працівники ЗМІ на передовій захисту прав людини» висвітлила загрози, з якими стикаються журналісти в таких ситуаціях. Спікерами стали ті, хто їх знає найкраще. Троє журналістів, які працюють у мінливих і небезпечних умовах, разом із експертами в цій галузі обговорили виклики на місцях, інноваційні відповіді та те, що можуть зробити уряди та міжурядові органи, щоб краще захистити працівників ЗМІ на передовій. Модератором панелі виступила Енн Нельсон, дослідниця і колишня директорка Комітету захисту журналістів.
Картографування та боротьба з навколишнім середовищем
«Після державного перевороту, який стався у М’янмі в 2021 році, журналісти, які були змушені втекти з країни та продовжувати свою роботу у вигнанні, були майже нормою», — сказала Кхін Вай, директорка Центру підтримки вимушених переселенців і програми «За критичні голоси» Товариства «Медіа у співпраці та перехідному періоді» (М’янма). Але повсякденна ситуація для незалежних журналістів і «критичних голосів», які зараз шукають притулку, зовсім не нормальна.
Багато хто стикається з кількома ордерами на арешт і юридичними та матеріально-технічними перешкодами, такими як дозволи на в’їзд, робочі візи та мовні бар’єри. Часто, за її словами, вартість переїзду може в два-три рази перевищувати зарплату журналіста, а для тих, хто переїжджає з родиною, навіть більше. Тим не менш, члени сімей і залишене майно стикаються з прямими погрозами з боку військових і урядових органів, які намагаються обмежувати можливості робити репортажі навіть тими журналістами, які втекли з країни.
Її виступ супроводжувався виставкою серії фотографій «Повернення загиблих [Retrieving the Dead]» Маука Кхама Ва, співробітника програми «За критичні голоси» Товариства «Медіа у співпраці та перехідному періоді» і переможця категорії Південно-Східної Азії та Океанії на World Press Photo Award 2023.
В Україні журналісти опинилися на передовій війни та окупації протягом останнього року, і багато хто зараз переміщений всередині країни. Сергій Томіленко, голова Національної спілки журналістів України (НСЖУ), розповів про масове надходження запитів журналістів про допомогу в умовах ескалації конфлікту – їх кількість значно перевищувала можливості та ресурси НСЖУ на той час.
За підтримки ЮНЕСКО та Міжнародної федерації журналістів НСЖУ створила мережу з шести Центрів журналістської солідарності для задоволення найнагальніших потреб журналістів. Спочатку центри допомагали знайти житло в безпечних місцях та надавали рекомендації щодо евакуації журналістів із небезпечних територій. Тепер центри використовуються як редакції для переміщених журналістів, які там мають доступ до можливостей навчатися, отримувати фінансову та юридичну допомогу, психологічну підтримку.
Підтримка Міжнародної програми розвитку комунікації (IPDC) уможливить подібну ініціативу щодо безпечних місць у Пакистані (для афганських журналістів) і в Латинській Америці.
Погрози журналістам також виходять за межі активних конфліктних зон, як свідчить досвід Хосе Луїса Санса та сальвадорського цифрового новинного видання El Faro. Там розслідування та погрози проти журналістів, у тому числі звинувачення у відмиванні грошей, в останній рік кілька разів спонукали журналістів до тимчасової втечі з країни. У квітні 2023 року El Faro вирішило перенести свою фінансову та юридичну структуру до Коста-Ріки, незважаючи на те, що більшість персоналу залишилася в Сальвадорі.
«Напади на журналістів є частиною ширшої стратегії послаблення демократії – це не реакція. Це частина стратегії послаблення одного з ключових стовпів демократії».
Хосе Луїс Санс
Кожен із трьох представлених досвідів – від М’янми до України та Сальвадору – висвітлював унікальні потреби та виклики. Проте, як підкреслила репортерка Селесте Катц Марстон у своїй статті «Вимушені втекти: як журналісти-вигнанці притягують до відповідальності можновладців» і розповіла на дискусії, між журналістами-вигнанцями і переміщеними журналістами у всьому світі є багато спільного. Вони турбуються про безпеку своїх друзів і сімей удома, які часто перебувають під загрозою, і водночас намагаються підтримувати зв’язок зі своїми джерелами. Перевірка інформації на місцях стає набагато складнішою для тих, хто пішов, і ЗМІ повинні знайти інноваційні способи доступу як до фінансової підтримки, так і до своєї аудиторії.
І, що важливо, «журналісти не хочуть говорити про себе», — зауважила Кац Марстон. «Вони не хочуть бути історією, тому вони схильні применшувати власні проблеми».
Схожий менталітет створює стрес і травми, які так важко подолати навіть за наявності психологічної підтримки, підкреслив Томіленко. Але для більшості журналістів у таких умовах, додав Томіленко, надавати потенційно рятівну інформацію навіть найбільш уразливим і важкодоступним спільнотам – «це не бізнес, це місія».
Вжиття заходів
Визнаючи численні різноманітні загрози, з якими стикаються журналісти, зміцнення їхньої безпеки залишається фундаментальним для будь-якої підтримки вільних, плюралістичних і незалежних ЗМІ. Як зазначила у своєму вступному слові представниця голови Міжнародної програми розвитку комунікації Анна Брандт, «ми маємо продовжувати захищати журналістів, кисень нашого суспільства, їхні права людини та основні свободи, особливо тих, хто є переміщеними та вигнаними».
У кожному випадку доповідачі окреслили поточні мережі підтримки та механізми подолання разом із довгим списком викликів: створення центрів підтримки для журналістів, які тікають із М’янми, та тих, кого переміщено в Україні, переміщення інституційних структур, щоб краще захистити ЗМІ від правових загроз і, таким чином, забезпечити здатність редакцій продовжувати платити своїм журналістам тощо.
Анна Люрманн, державна міністерка в справах Європи та клімату Федеративної Республіки Німеччини, підкреслила, що уряди зобов’язані допомогти задовольнити ці нагальні потреби через такі ініціативи як Ініціатива Ганни Арендт, яку підтримує Німеччина. Вона також підкреслила необхідність активізації політичних зусиль, наприклад, для полегшення візових вимог і сприяння безпеці журналістів.
Модераторка Енн Нельсон влучно резюмувала: оскільки атаки на журналістів продовжують бути швидкими, такою ж має бути й наша відповідь на ці атаки.
