«Цивільний фронт Київщини» – так називається друковане видання, перший номер котрого віддрукований 28 грудня надзвичайно тяжкого для України 2022 року. Це інформаційний бюлетень, в котрому надалі постійно розповідатиметься про те, як долає наслідки війни столичний регіон, як наближають Перемогу над російським агресором мешканці області.
Доручено редагувати й випускати тижневик мені.
«Мета цього періодичного видання – зазначає у своєму слові до читачів голова Київської обласної військової адміністрації Володимир Кулеба, – надавати об’єктивну та актуальну інформацію про безпекову ситуацію в області, розповідати про головні події в житті регіону, а також публікувати матеріали, що допомагатимуть кожному в критичній ситуації».
Символічно, що інша програмна публікація очільника КОВА, також вміщена тут, називається «Вистоїмо та переможемо!». Такий його обґрунтований оптимізм перегукується з впевненістю в цьому президента України Володимира Зеленського, резонансний у світі виступ якого на спільному засіданні обох палат Конгресу США 22 грудня 2022 року теж публікується в цьому номері бюлетеня.
Перша й четверта сторінки «Цивільного фронту Київщини» – повнокольорові. Видання оперативно розповсюджуватиметься у всіх громадах області: питання логістики вже продумані й відпрацьовуватимуться. І це буде сприйнято мешканцями столичного регіону однозначно «на ура». Адже впродовж кількох останніх років Київщина не мала своєї обласної газети, як десятиліттями раніше, а тому інформування населення та комунікація з ним обласної влади були, якщо можна так сказати, неповними.
Прикметно: серед основних рубрик, під якими публікуватимуться матеріали, обов’язковою в кожному номері стане «Область героїв». Це будуть розповіді про наших сучасників – захисників України, неординарні особисті історії жителів області та ін.
Першу таку публікацію я вмістив про молоду матір трьох неповнолітніх дітей з Іванкова – 5, 7 і 8 років. Наталія Синиця зі своїм чоловіком Олександром Мінаєвим у небезпечних умовах рашистської окупації купували на місцевому хлібозаводі єдиний тоді вид його продукції і ночами розносили ті буханці жителям багатьох вулиць селища. У мішках. На плечах. Не зважаючи на всі ризики комендантської години. А потім ще й налагодили доставку продуктів, медикаментів і товарів першої необхідності у сусіднє село Шпилі, що за річкою Тетерів… Й це робило подружжя три перші березневі тижні!..
Прикметно й інше: такий бюлетень – уже друге періодичне видання в нашій області, започатковане під час війни. Кілька місяців тому мені запропонували в КОВА створити й редагувати інформаційну листівку Гостомельської громади «Вісник Гостомеля» Бучанського району. Оперативно було випущено чотири його номери форматом А3 на 4-х сторінках. Реакція читачів засвідчила: жителям цієї багатостраждальної території – та й не тільки їм! – вкрай потрібне нині постійне і доступне друковане джерело актуальної і правдивої інформації.
Ці приклади – свідчення того, що в керівників столичної області є розуміння важливості друкованого слова для людей, особливо – середнього і старшого віку. Зокрема, нині, під час війни.
Чого, на жаль, не скажеш про Іванківську громаду, де без підтримки її керівників і депутатів селищної ради з 1 липня ц. р. через фінансові проблеми перестала виходити «Трибуна праці» – газета з 90-річною біографією, редакцію котрої я очолював останні 37 років. Хочеться сподіватися, що перерва ця – тимчасова. Постійні передплатники скаржаться на таку ситуацію, збирають підписи під колективними листами до керівників Іванківської ОТГ, в котрих прямо таки вимагають посприяти відновленню випуску газети. Але очікуваної реакції поки що люди не бачать.
Приємно, що Національна спілка журналістів України з її очільником Сергієм Томіленком нині багато робить для того, аби місцева преса продовжувала бути надійним, стабільним джерелом правдивої інформації для жителів усіх регіонів нашої країни. А також підтримує фінансово і матеріально редакції та журналістів. Це не менш важливо сьогодні. На це спілка спрямовує й деякі фінансові програми за участю зарубіжних благодійних організацій. І вже 15 газет у прифронтових регіонах України – насамперед, на деокупованих від ворога територіях – відновили з участю й допомогою НСЖУ свій вихід.
Проте зусиль однієї спілки журналістів у цьому плані мало: потрібна зацікавленість влади на всіх рівнях. Тобто, розуміння кожним її представником надзвичайної важливості такого питання.
Саме з цією метою я ще в березні нинішнього року сформулював свої думки і направив у НСЖУ з пропозицією подати їх «нагору». Аби вжити дієвих заходів для недопущення скорочення мережі місцевих газет. Що стає нині все більш масовим явищем.
Одним із шляхів досягнення цього бачу невідкладне внесення змін у закон про роздержавлення друкованих видань. Які б передбачили (на час воєнних дій та якийсь період після їх закінчення) тимчасову можливість для громад і районних рад напряму підтримувати місцеві ЗМІ фінансово.
Адже без такої підтримки преса сьогодні не може залишатися активним бійцем інформаційного фронту. Бо видання газет під час війни – це не бізнес, а насамперед ефективний засіб патріотично-інформаційної та виховної роботи з населенням.
Хочеться вірити, що спільні зусилля в цьому плані дадуть позитивний результат.
Павло Смовж, член НСЖУ
