Цього тижня медійна спільнота України зустріла професійне свято – День журналіста. Та замість святкових заходів і вітань, як це було у минулі роки, цьогоріч ми говорили про інше – про небезпеку для професії, мужність журналістів, які працюють на передовій і, на жаль, колег, яких не повернути…
Ранкові вибухи 24 лютого 2022 року змінили життя українського народу й так само – журналістів. Репортери, фотокори й телеоператори, фрилансери, колумністи, верстальники, контент-менеджери сайтів, редактори газет і директори телерадіокомпаній – майже всі медійники стали водночас воїнами інформаційного фронту. Хтось із нашої когорти взяв до рук зброю й пішов воювати з окупантами. Хтось залишився працювати в редакціях – інформувати читача, глядача, слухача. Хтось, втративши все, мусив залишити рідні місця як тимчасово переміщена особа. Хтось став військовим журналістом і працює там, де гаряче від вибухів і пострілів.
Національна спілка журналістів України, яка об’єднує близько 20 000 членів найбільшої медійної спільноти, пишається кожним з колег, які роблять внесок в оборону України. Водночас ми констатуємо: саме журналісти – нині мішені для ворога. Він прагне нищити свідків своїх злочинів. А журналіст – це солдат Правди. Її рашист боїться понад усе.
Війна завдає, на жаль, непоправних втрат. Забирає з наших лав кращих із кращих – відчайдушних сміливців, професіоналів, патріотів. Ми схиляємо голови в пошані перед світлою пам’яттю колег, друзів, однодумців, які загинули від рук окупантів і вже ніколи не повернуться до своїх редакцій. Але в суді проти воєнних злочинців вагомими аргументами стануть світлини, відеозаписи, документальні свідчення наших побратимів.
Ми пам’ятаємо поіменно всіх і кожного вбитого – українських, американських, французьких, ірландських, литовських колег. Їх на сьогодні понад тридцять: полеглих, що виконували професійний обов’язок, і тих, хто став в обороні рідної землі зі зброєю в руках – воїни й добровольці…
Та загибель журналістів на війні – не лише велике горе, а й сигнал суспільству, що журналісти діють правильно й чесно. Це усвідомлення додає нам сил, аби гуртуватися навколо спільної біди. Ми пам’ятаємо, співпереживаємо, допомагаємо колегам, які залишаються на тимчасово непідконтрольних частинах територій Донецької, Луганської, Херсонської, Миколаївської, Запорізької областей. Ми всім серцем уболіваємо за долю кримськотатарських активістів, громадянських журналістів, які зазнають репресій у тимчасово окупованому Криму. Їхні історії свідчать, яка дорога насправді ціна Слова Правди. І Національна спілка журналістів України, і я як її голова ніколи не припинимо нашої боротьби за визволення цих мужніх людей.
У тривожні дні журналісти України дістають неоціненну підтримку партнерів: Європейської та Міжнародної федерацій журналістів, національних спілок і асоціацій журналістів Литви, Греції, Швеції, Фінляндії, Польщі, Німеччини, Косова… І в цей час випробувань висока відзнака українським солдатам Правди – Пулітцерівська премія (США) – свідчення високої ефективності й важливості наших зусиль. І надалі залишатиметься вагомим внесок в інформаційну діяльність найбільшого в Україні об’єднання журналістів.
Творча спілка готувалася до роботи в особливий період, тому-то ворожий напад не заскочив зненацька НСЖУ. А нині в умовах війни завдяки співпраці з міжнародними організаціями ми створили Центри журналістської солідарності у Львові, Чернівцях та Івано-Франківську. Це справжні острівці милосердя, професійної та людської підтримки колег, що стали вигнанцями, погорільцями, біженцями. Десятки українських журналістів дістали професійний захист у Приштині й Берліні, де творчі люди мають змогу й далі працювати за фахом, розповідати світові правду про війну. Нашу українсько-литовську народну газету «Ми з України!» читають нині в Києві, Черкасах, Одесі, Миколаєві, Хмельницькому, в мирних містах і селах та на фронті.
Те, що робить щодня кожний з нас – це справа мегаважлива. На відміну від брехливої московської пропаганди, це та справжня професійна журналістика, яку маємо берегти й підтримувати заради майбутнього України.
Я вірю в нашу Перемогу. Бачу безпрецедентний приклад самовідданої роботи кожного українця в час війни. Бійці захищають свою країну зі зброєю в руках. Волонтери допомагають солдатам, матері – своїм і чужим дітям, органи влади й місцевого самоврядування забезпечують життєдіяльність країни у вкрай важких умовах. Журналісти стоять в обороні Правди на інформаційному фронті, бо Слово – це справді потужна зброя. Упевнений, на нас ще чекає багато складних випробувань і праці до сьомого поту. Але я пишаюся кожним із вас, дорогі колеги, і вірю – спільно ми впораємося!
Тому що Журналісти – важливі! Це та потужна сила, яка змушує ворога тремтіти, а воїна сміливо йти в бій. Бо ми захищаємо своє на своїй землі.
Сергій Томіленко, голова Національної спілки журналістів України
