До Дня захисників та захисниць України рівненські журналісти видали книжку «Рядові неоголошеної війни», яку презентували в обласній науковій бібліотеці. Це збірник матеріалів, уміщених у періодичних виданнях — від районних газет до «Урядового кур’єра». До речі, відкривають книжку саме наші нариси про Героя України Ігоря Гордійчука («Червоні яблука від мами» — «УК», 27 листопада 2014 року), нині начальника Київського військового ліцею імені Івана Богуна, і «кіборга» Федора Мисюру («Вижити допомогла любов» — «УК», 13 жовтня 2015 року), нині начальника управління інфраструктури та промисловості Рівненської ОДА.
Систематизувати публікації та знайти кошти на видання взялась обласна організація НСЖУ.
«На наше прохання про фінансову підтримку видання відгукнулися три народні депутати від Рівненщини Олександр Аліксійчук, Олександр Салійчук та Віктор М’ялик та підприємці Мар’ян Года і Мирон Чернецький. Завдяки їхнім пожертвам змогли видати 350 сторінок накладом 500 примірників. Це четверта книжка в серії «Золоті імена Рівненщини», колективний портрет нашого земляка-захисника. Завдяки їм ми вже восьмий рік зустрічаємо мирні світанки, тому насамперед передамо видання в родину кожного героя, чиє ім’я тут згадано. І звісно, всім бібліотекам області», — каже голова обласної організації НСЖУ заслужений журналіст України Дмитро Тарасюк.
Знак вдячності військовим
Захисниця України, нині працівниця облвійськкомату Тетяна Камерістова теж не стримує емоцій: «Поїхала на передову, коли мої діти були ще зовсім маленькими. Сказати, що вони сумували, — нічого не сказати. На теми війни ми в родині не спілкуємося — табу. А ось відкриті уроки у школах маємо проводити саме на таких книжках. У нас багато героїв: частина з них, на жаль, навіки залишилася в небесному війську, а є ті, хто оберігає нас тут, на землі. Зазвичай це скромні люди, які живуть поряд, — у сусідній квартирі чи будинку. Завдяки їм можемо милуватися золотою осінню, зустрічати Різдво та Великдень. Тому коли назустріч іде військовий, просто прикладіть руку до серця, і він зрозуміє, що це жест вашої вдячності».
До свого сорому, досі не знала про такий загальноприйнятий ритуал. Тепер роблю саме так. Мене дуже тривожить, щоб не втратили ми ні вдячності, ні пам’яті, щоб не покрилися корозією байдужості наші душі. Бо ця корозія, на жаль, уже підкрадається дедалі ближче.
Коли в Рівному демонстрували фільм «Останній медик термінала» з вільним входом у літньому кінотеатрі парку ім. Т. Шевченка, на перегляд прийшли переважно самі захисники донецького аеропорту з родинами. На День Незалежності, 24 серпня, стрічку демонстрували в кінотеатрі «Україна». Федір Мисюра знову запрошував на перегляд, зокрема через соцмережі. Уподобань під тим його дописом було багато. А наступного дня Федір написав: «Дякую тим 13 глядачам, які прийшли переглянути фільм». Нині з легкої руки волонтерів стрічка крокує по юнацьких аудиторіях та будинках ветеранів.
«Навіть не знаю, як це назвати, — дивується мама першого рівнянина, який загинув на неоголошеній війні Ігоря Волошина пані Наталія, яка прийшла на презентацію з іншими матерями, що втратили синів і об’єдналися в громадську організацію «Єдина родина Рівненщини». — Мене теж найбільше лякає байдужість суспільства. Тому моя вдячність журналістам безмежна за те, що поклали на папір найцінніше — правду. Ми вже не раз були свідками того, як переписують історію під ту чи іншу епоху, як відбувається інструменталізація історії політиками. І саме такі книжки, сподіваюся, більше нікому й ніколи не дозволять цього зробити. Принаймні зі своїми студентами про це говоритиму».
З нами Бог і правда!
Голова «Єдиної родини Рівненщини» Наталія Борисенко, яка теж втратила на війні єдиного сина Олександра, каже: «У нас, матерів, тверда й незламна позиція: чужого нам не треба, але й своєї землі не віддамо. Маємо повернути свої території, але не ціною поступок російським окупантам, а перемогою».
«Ми неодмінно переможемо, бо з нами Бог і правда», — міцно обіймає матерів один із героїв книжки «кіборг» Василь Гриник із поліського Клесова. І нехай у нас буде ще більше героїв — живих. Він щиро дякує журналістам, що підносять захисників на гідний рівень. Ми ж просимо його про спільне фото. Коли поруч такі люди, нам на своїй землі надійніше і комфортніше.
«Кіборг із поліського хутора», «Ангел світла», «Вибач, матусю, за чорну хустину», «Долі поєднала війна», «Не плач за мною, мамо, я у Бога», «Тричі рятувала молитва», «Чоловіки не плачуть» — це лише окремі назви розповідей, які увійшли у книжку. Пам’ятаймо: в цій підступній неоголошеній війні Україна вже втратила понад 13 тисяч кращих синів і дочок.
Джерело сайт “Урядовий кур’єр” https://ukurier.gov.ua/uk/articles/zazvichaj-ce-skromni-lyudi-yaki-zhivut-poryad/
