Член НСЖУ з 1988 року Сергій Іванченко, журналіст і засновник запорізької телекомпанії ТОВ «СІЧ-ТВ», подав заяви до органів прокуратури, ДБР та інших правоохоронних інстанцій про перешкоджання законній журналістській діяльності (ст.171 Кримінального кодексу України).
Журналіст Сергій Іванченко розповідає передісторію подій, що передували поданню цих заяв:
–12.02.2026 я подав до Запорізького районного суду клопотання щодо відеозйомки відкритого судового засідання стосовно чергового земельного скандалу у Запорізькому районі, які там трапляються регулярно. В день засідання 16.02.2026 секретарка судді І.Громової не дозволила пройти до зали, сказавши – треба почекати запрошення. Але так і не запросили, все пройшло без мене. Суддя за кілька днів прислала листа про те, що їй було не зрозуміле вказане у клопотанні редакційне завдання: «відзняти відео судового засідання, виступів учасників процесу», і потрібна додаткова інформація, яку вона, до речі, могла отримати у засіданні, поставивши запитання журналісту замість залишити його за дверима.
Відповідь на цей лист була надана до канцелярії суду 03.03.2026, я прибув на чергове засідання 04.03.2026. Секретарка знову намагалася не пустити мене до зали засідання. Змушений був пояснити, що проходжу до зали засідання, яке офіційно є відкритим, на ньому може бути присутнім будь-який громадянин України, і що я безпосередньо у залі чекатиму дозволу чи відмови судді у відеозйомці, і безумовно виконаю його. За кілька хвилин у залі з’явився судовий охоронець, вимагаючи від мене вийти за двері, оскільки так сказала суддя, інакше він застосує силу на підставі повноважень, наданих йому ст.162 Закону «Про судову систему та судоустрій».
Зазначена стаття дає право обмежити доступ особи до судового приміщення «за наявності обґрунтованих підстав вважати, що перебування особи у приміщенні суду, органу, установи системи правосуддя створює загрозу безпеці суддів, працівників апарату суду, органів і установ системи правосуддя, порушення громадського порядку». Жодної з цих загроз я очевидно не створював, і мені їх не назвали. Натомість я вказав судовому охоронцю, що ст.171 Кримінального Кодексу встановлює відповідальність за перешкоджання діяльності журналіста. Є ще стаття 345-1 Кримінального кодексу, яка встановлює відповідальність за погрозу насильством щодо журналіста в зв’язку із здійсненням ним законної професійної діяльності.
Та інцидент розвивався. Аби я не міг взяти участь у засіданні, його учасників запросили перейти до іншої зали, вхід до якої мені перекрив тілом судовий охоронець після консультацій із секретаркою. Потім учасників знову запросили до попередньої зали, вхід до якої мені знову перекрив охоронець. Невдовзі у суді з’явилася патрульна поліція, за нею слідчо-оперативна група поліції, викликані працівниками суду. Поліцейським я заявив, що подаватиму заяву про злочин щодо перешкоджання законній журналістській діяльності згідно ст.171 ККУ. Керівник групи відлучився. І невдовзі мене запросили до судової зали, де суддя І.Громова дала дозвіл на зйомку.
У зв’язку з цими подіями я надав пояснення поліцейським, що наразі утримуюся від подачі заяви за ст.171, однак подам її в разі продовження протиправних дій щодо мене. Ознаки продовження не забарилося. Після засідання суддя І.Громова заявила: дозвіл на зйомку дала тільки на це засідання. А судовий охоронець телефоном доповідав керівництву про події, що сталися, і говорив – на наступне засідання потрібне підсилення судової охорони. Протиправні дії могли продовжитися і надалі. Тому я вирішив подати заяви до правоохоронних органів.
Пізніше з ’ясував: підстави для стурбованості були. На наступне засідання 18.03.2026, у якому я не планував брати участі, але дізнався подробиці з власних джерел, до суду справді прибуло підсилення судової охорони. В суді вивісили наказ №6-о/р-2023 від 23.05.2023, підписаний головою суду І.Громовою, про те, що в суді в зв’язку з війною – особливий режим, з формулюванням «заборонити пропуск та самостійне переміщення учасників судового процесу та відвідувачів у приміщенні суду». А один із мотивованих правоохоронців посадив у холі чоловіка, що виконував його вказівки і вірогідно мав виступити свідком моїх очікуваних «злочинів» у суді.
Далі буде.
Ситуацію коментує юрист Даніл Сербін, IBC Legal Services.
–У цій ситуації були порушені фундаментальні принципи гласності та відкритості судового процесу, які закріплені як на рівні спеціального закону, так і у всіх процесуальних кодексах України.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові засідання є відкритими, а будь-яка особа має право бути присутньою у відкритому судовому засіданні. Зазначена норма закону має імперативний характер і означає, що доступ до суду є загальним правилом, а не винятком. Більше того, ця ж норма гарантує право представників медіа здійснювати фото-, відео- та аудіофіксацію судового процесу без отримання окремого дозволу суду, якщо це не створює перешкод для розгляду справи. Таким чином, журналіст, який прибув для висвітлення судового засідання, діє в межах закону і реалізує своє професійне право.
Додатково ці гарантії закріплені у статті 25 Закону України «Про інформацію», яка прямо передбачає, що журналіст має право безперешкодно відвідувати приміщення суб’єктів владних повноважень та відкриті заходи, які вони проводять. Судове засідання, якщо воно не оголошене закритим, є саме таким відкритим заходом, а тому недопуск журналіста без законних підстав є прямим порушенням цієї норми.
Водночас закон передбачає виключні випадки, коли розгляд справи може відбуватися у закритому судовому засіданні, і лише тоді доступ сторонніх осіб, у тому числі журналістів, може бути обмежений. Так, відповідно до статті 10 Кодексу адміністративного судочинства України, закритий розгляд допускається, якщо відкритий розгляд може призвести до розголошення таємної або іншої інформації, що охороняється законом, або з метою захисту приватного чи сімейного життя особи. Аналогічні положення містяться у статті 7 Цивільного процесуального кодексу України, яка додатково передбачає можливість закритого розгляду для забезпечення таємниці усиновлення, запобігання розголошенню інтимних обставин життя або відомостей, що принижують честь і гідність особи. Стаття 8 Господарського процесуального кодексу України також встановлює, що закрите засідання можливе у випадках необхідності захисту інформації з обмеженим доступом або приватного життя.
Найбільш деталізовано ці підстави визначені у статті 27 Кримінального процесуального кодексу України, де зазначено, що кримінальне провадження здійснюється відкрито, однак суд може ухвалити рішення про закритий розгляд, зокрема, якщо обвинуваченим є неповнолітній, якщо справа стосується злочинів проти статевої свободи та недоторканості, якщо необхідно запобігти розголошенню відомостей про особисте чи сімейне життя, якщо існує ризик розголошення таємниці, що охороняється законом, або якщо це потрібно для забезпечення безпеки учасників процесу. Важливо підкреслити, що у всіх цих випадках закритий режим можливий лише за наявності відповідної мотивованої ухвали суду, а не за рішенням працівників суду чи судової охорони.
Окремо слід звернути увагу на повноваження Служби судової охорони, визначені статтею 162 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Вони дійсно мають право здійснювати пропускний режим, перевіряти документи, проводити поверхневий огляд речей, а також обмежувати доступ осіб до приміщення суду у разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що перебування особи у приміщенні суду, органу, установи системи правосуддя створює загрозу безпеці суддів, працівників апарату суду, органів і установ системи правосуддя, порушення громадського порядку. Крім того, працівники Служби судової охорони також мають право не допускати осіб до окремих приміщень або вимагати залишити їх у разі порушення порядку, водночас такі обмеження можуть застосовуватись також, якщо це необхідно для забезпечення громадського порядку в суді, забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду, безпеки учасників судового процесу. Тобто зазначені повноваження представників Служби судової охорони не є абсолютними і не можуть застосовуватися довільно: вони повинні бути обґрунтованими, пропорційними і відповідати закону. Сам факт того, що особа є журналістом, або представником медіа і має намір бути присутньою на відкритому засіданні, не може бути підставою для недопуску.
Більше того, стаття 11 того ж Закону прямо передбачає, у відкритому судовому засіданні мають право бути присутніми будь-які особи, та особа може бути видалена із зали судового засідання лише за вмотивованим рішенням суду і лише у випадку, якщо вона вчиняє дії, що свідчать про неповагу до суду або порушує порядок. Тобто питання видалення вирішує виключно суд, а не охорона.
У разі ж безпідставного недопуску журналіста до відкритого судового засідання такі дії можуть кваліфікуватися як кримінальне правопорушення, передбачене статтею 171 Кримінального кодексу України – перешкоджання законній професійній діяльності журналістів. Зокрема, незаконна відмова у доступі до інформації або до заходу, що є відкритим, прямо підпадає під ознаки цього складу злочину. Якщо такі дії вчинені службовими особами з використанням свого становища, відповідальність посилюється.
Таким чином, якщо судове засідання не було оголошене закритим у встановленому законом порядку, журналіст мав повне право бути присутнім у суді, а його недопуск є незаконним і таким, що порушує як принцип гласності судочинства, так і гарантії професійної діяльності журналістів. Для уникнення подібних ситуацій журналістам варто мати при собі посвідчення, дотримуватися правил поведінки у суді, попередньо перевіряти статус засідання, а у випадку порушення їхніх прав – фіксувати такі дії та звертатися до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
Дискусія з цього приводу: