У час війни журналісти-розслідувачі навчилися ідентифікувати російських військових, що скоїли злочини в Україні. Надалі такі дані стануть доказами для притягнення до відповідальності Росії у Гаазі. Про те як працювати з реєстрами, про етапи роботи над розслідуванням та труднощі в діяльності говоримо з Віталієм Мікулою, журналістом «Слідство.Інфо».
– Війна змінила підхід до роботи і внесла в неї корективи. Як змінилися теми розслідувань від початку вторгнення? На що наразі найбільше акцентуєте увагу?
–У «Слідство.Інфо» я застав журналістику під час повномасштабки. Втім, загалом, окрім корупційної тематики, з’явилась тематика воєнних злочинів, особливо після того, як росіян вигнали з Київщини. Журналісти редакції на початку війни ідентифікували росіян, вони їздили по селах, збирали документи, комунікували з військовими і готувли матеріали.
Саме з початком війни зʼвилось розуміння, що мало хто вміє займатися ідентифікацією. Нові інструменти, зокрема OSINT, досі майже були невідомі в медіа. Ними лише деякі розслідувачі користувалися, тому цьому навчали, саме так я і потрапив у розслідування. Влітку 2022 року «Слідство.Інфо» організувало першу школу ідентифікації зла, де вчили журналістів ідентифікувати військових росіян. Тоді робота змістилася в бік воєнних злочинів, бо це боліло. Зараз все трошки змінилось і кут уваги знову переводиться більше на корупцію та різні зловживання.
–Російські військові здійснили і продовжують здійснювати жахливі воєнні злочини. Які особливості розслідування таких тем?
–По-перше, там фігурують росіяни, іноді українці, зрадники, які перейшли на бік ворога ще в 2014 році. Наприклад, я робив розслідування про чоловіка, який брав участь в окупації Маріуполя. У минулі роки його судили, потім випустили під заставу, він втік. Повернувся на початку повномасштабки і захоплював Київщину.
Тут ти працюєш з росіянами, з російськими реєстрами, соціальними мережами, інформаційним простором. Коли робиш звичайні корупційні розслідування – це інший підхід та абсолютно інші інструменти, наприклад судовий реєстр, YouControl, якісь власні джерела, це більше історія про те, що сталося і чому тут не нормально.. Для розслідування воєнних злочинів включається OSINT – це дуже складна штука, де підтягуються закордонні реєстри, особливі інструменти, які дозволяють відстежити місце, де зробили фотографію. Це теж частково присутнє в корупційних розслідуваннях, але щоб ідентифікувати свого фігуранта, а у воєнному – це визначення особи людини, про яку буде розповідь.
–А як щодо етичної сторони? Особливо у питаннях конфіденційності, коли громадяни перебувають на окупованій території?
–Є розслідування, що базуються на повідомленнях від Офісу Генерального прокурора, які публікуються в них на сайті. Як це працює? Усіх воєнних злочинців судять і заочно виносять вирок. Коли йде такий судовий процес, то потрібно повідомити людині, навіть якщо це росіянин, що проти нього почався суд. У повідомленні йдеться про підозру, де розписана фабула історії, що він зробив, інформація, яка про нього є, іноді навіть дані про потерпілих та інші деталі. Тож зазвичай ти працюєш в полі, яке безпечне через те, що його показали правоохоронці.
Є випадки, коли ти працюєш з інформацією від військових, яку вони віддають журналістам: наприклад, зловили російський дрон, на якому дуже багато відео. І зазвичай, кут історії, під яким ти це все подаєш, зводиться до людини – тобто є якийсь власник дрона, який щось знімав, ти про нього розповідаєш, а не про те, які пейзажі він зафільмував. Воєнні злочини – це вже постфактум, коли щось сталося і це зафіксували.
–Нещодавно ви працювали з Юлією Беган над розслідуванням, поділіться, будь ласка, деталями роботи.
–Юлія – учениця 11 класу. Вона вирішила писати роботу для конкурсу МАН про журналістику розслідувань. Матеріали про воєнні злочини може робити майже будь-хто через те, що там використовуються дуже прості інструменти. Маючи ВКонтакті, можна подивитись сторінку росіянина, просто треба знати, що шукати і де. Саме з цим міг допомогти я, треба було бажання і завзятість Юлі.
Вона написала мені вперше в грудні, тоді ми з нею розпочали розслідування. Це більше називається новиною, але по факту матеріал був побудований на розслідувальних елементах, і ми зробили його десь за 2-3 місяці.
–Які були етапи роботи?
–Ми з нею зустрілися кілька разів, я їй розповів, які інструменти треба використовувати, де що шукати. На сайті Офісу Генерального прокурора вона шукала підозри і формувала табличку. Потім я дивився детальніше, робив попереднє дослідження і скеровував Юлю далі. Вона дуже добре шукала. Я ознайомлював її з усіма частинами роботи поетапно. Загалом їй вдалося ідентифікувати всіх росіян і розслідування можна було б публікувати, якби нас не випередили журналісти «Bihus.info».
–Віталію, з чого зазвичай починається робота над розслідуванням?
–Усі розслідування починаються з гіпотези. Умовно, якщо говорити про воєнні злочини, то ти побачив у новинах, що звільнили територію, дізнався, чи там були звірства, чутки, що там скоїли злочини, тоді формуєш гіпотезу і перевіряєш її. Далі їдеш на місце, збираєш інформацію, опитуєш людей, шукаєш, свідчення. У процесі або твоя підозра підтверджується, або ти її спростовуєш. Зазвичай, спростування підозри означає «смерть» матеріалу, а підтвердження – це вже тема. Це загальна практика розслідувань, вони так працюють.
–Журналістське розслідування передбачає вагому та обʼємну дослідницьку роботу. Які навички потрібні сучасному журналістові для проведення розслідування?
–Мені здається, що розслідування – це вже наступний етап в журналістиці. Тобто, попередньо треба мати досвід і розуміти банальні жанри: як писати новини, як брати інтерв’ю, як робити репортажі. Здебільшого ти починаєш робити розслідування, коли вже не отримуєш потрібну інформацію за допомогою відомих інструментів. Власне розслідуванню може передувати аналітика.
Щодо інструментів, то потрібно володіти базовими реєстрами. Треба розуміти, як працює судовий реєстр, як працює пошуковик, що можна знайти, чим відрізняється кримінальна справа від господарської, що таке постанова. Тобто, ти маєш бачити в реєстрі інформацію і розуміти її. Є й додаткові інструменти.
Зазвичай, щодо корупційної тематики – журналістів-початківців учать працювати з інформацією про тендери, переплати, порушення тендерного законодавства, якісь змови. Треба розуміти як працює простір Prozorro: замовники, підрядники, які документи, які є правила, в яких випадках щось можна робити, а в яких ні. Також треба вміти користуватись BI Prozorro. Це інструмент, який перетворює саме Prozorro в інтерактивну Excel-таблицю, де можна сортувати інформацію за роками, регіонами. Також треба вміти користуватись YouControl, він безкоштовний для журналістів. YouControl – це сукупність різних українських реєстрів. Інформація про компанію, її заснування, дату, хто нею володіє, знаходиться в одному реєстрі – це спрощує всю роботу. Я вважаю, що це базові інструменти, а далі вже можна ускладнювати їх додатковими, які залежать від того, в якому напрямку ти рухаєшся.
–Які можуть виникати перешкоди під час розслідування?
–Насамперед – треба аналізувати багато інформації. І, наприклад, коли ти ідентифікуєш когось, дані не з’являються за першим посиланням. Тоді ти продовжуєш пошуки, гуглиш, потрапляєш на різну інформацію, яка просто плавить мозок.
Мені особисто складно, коли формую якусь гіпотезу, щось досліджую, і буває таке, що нічого не підтверджується, не знаходиться… Це дуже ламає, бо ти вкладаєш багато ресурсу, а результату немає. Також банально якийсь страх. Я доволі молодий журналіст-розслідувач і завжди є страх, що ти щось не так зрозумів чи помилився, а це вже судовий позов. А ще коли розбираєшся у певній тематиці, а потім заходиш в нову тему, потрібно багато чого опановувати з азів.
Нагадаємо, Центри журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, що реалізується за підтримки Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, а також ЮНЕСКО. Вона покликана допомагати представникам медіа, що працюють в Україні під час війни. Центри діють у Києві, Львові, Івано-Франківську, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі та надають журналістам організаційну, технічну, юридичну, психологічну й інші види допомоги.
Контакти об’єднаного Західноукраїнського Центру журналістської солідарності Львів-Чернівці – 097 907 97 02 (Наталія Войтович, координатор Львівського центру, Володимир Бобер – асистент), адреса: вул. Соломії Крушельницької, 5.
Про ЮНЕСКО.
ЮНЕСКО є спеціалізованою установою ООН з питань освіти, науки і культури. Вона робить внесок у мир та безпеку, сприяючи міжнародній співпраці в освіті, науці, культурі, комунікації та інформації. ЮНЕСКО сприяє обміну знаннями та вільному потоку ідей для прискорення взаєморозуміння. Вона є координатором Плану дій ООН щодо безпеки журналістів і проблеми безкарності, який спрямований на створення вільного та безпечного середовища для журналістів і працівників ЗМІ, зміцнюючи таким чином мир, демократію та сталий розвиток у всьому світі. ЮНЕСКО тісно співпрацює зі своїми партнерськими організаціями в Україні для надання підтримки журналістам на місцях.
Використані терміни та подання матеріалу в цій публікації не є висловленням будь-якої думки з боку ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району або їхніх органів влади, так само як і ліній розмежування й кордонів.
Автор несе відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені в ній думки, які не обов’язково відповідають позиції ЮНЕСКО та не покладають зобов’язань на Організацію.
Дар’я Маркова
