«Сьогодні ми вже втомлені, дуже виснажені від війни. Але водночас визнаємо, що насправді в цих умовах треба вчитися жити. І тут дуже важлива роль медіа. Дуже важливо, щоб ми не переставали розмовляти з суспільством чесно», – на цьому наголосила журналістка, медіаменеджерка та експертка з питань безпеки й демократії в Східній Європі Мирослава Гонгадзе під час події для журналістів, редакторів, дослідників, філантропів і всіх, хто формує майбутнє українських медіа «Медіадень Премії Ґонґадзе. Луцьк». У бесіді Мирослави Гонгадзе з журналісткою, телеведучою, документалісткою та лауреаткою Премії Ґонґадзе 2021 року Мирославою Барчук йшлося про актуальні питання сьогодення, які стосувалися гострої суспільної проблематики та ролі медіа у процесах, що відбуваються. Також Мирослава Гонгадзе дала коротке інтерв’ю інформаційній службі НСЖУ.
–Нині бачимо певну втому світу від інформації про Україну, про війну. Що, на вашу думку, маємо зробити, щоб посилити, чи повернути, увагу за кордоному до подій в Україні?
–Це дуже непросто, тому що світ дуже великий. І різних криз у світі дуже багато.
Коли почався ізраїльсько-палестинський конфлікт, інтерес, увага до України відразу почала падати. Постійно щось трапляється, і увага журналістів в світі розпорушується. Україна не є центром світу.
Так, в Україні і з нашої,і з геополітичної точок зору відбуваються такі критичні процеси, які вплинуть на майбутнє, на те, як цей світ виглядатиме. Водночас в поточному моменті є дуже багато різних інших речей, які відволікають увагу. Тобто все це закономірна історія.
–Але що можна було б зробити, щоб посилити увагу світу?
Перше. Було б добре, активніше, якщо б в Україні було якісне міжнародне мовлення, якщо б ми якісною англійською мовою розповідали світу, що відбувається. А цього не відбувається.
У нас немає англомовних інформаційних ресурсів. Окрім «Київпост», «Київіндепендент» та «Української правди», яка перекладає свої матеріали англійською мовою, немає ресурсу, де західний читач отримуватиме цю інформацію. І держава не підтримує цю історію. А це дуже треба робити.
Я не кажу, що треба публікувати пропаганду. Ні, треба давати принаймні фактичну інформацію. Просто необхідне певне інформаційне агентство, яке мало б це робити.
Друге. Можна робити проєкти і запрошувати сюди західних журналістів працювати. Тому що в кожній редакції, як і в Україні, так і на Заході, це непросто – приїхати в Україну в кризу під ракети. Це коштує понад 10-20 тисяч доларів – приїхати, привезти сюди команду. І люди так само не мають цих грошей. Тож вони мусять вибирати між однією кризою й іншою. Тому логічно, що воно так відбувається.
Але сприяти такому висвітленню треба. І до цього мала б бути більш причетна українська держава.
– Як ви вважаєте, чи потрібна друкована преса? Бо все ж у нас закривається дуже багато газет. Ми бачимо, що на прифронтових, на деокупованих територіях це мало не єдине джерело інформації. А яке майбутнє може бути у друкованої преси?
–На жаль, локальна друкована преса помирає, мусимо це визнати. І вона помирає не лише в Україні.
Вона помирає і в Сполучених Штатах. Наприклад, є так звані, як ми кажемо, інформаційні пустелі, де немає локальних медіа. Але я вважаю, що вони повинні бути.
Якщо навіть це не друкована преса, мали б бути, принаймні, онлайн ресурси, радіо. Тобто те, що не потребує, наприклад, видатків на сам друк. Тобто нові форми медіа. Але вони обов’язково мусять існувати. Дуже важливо, щоб громадяни отримували інформацію від місцевих медійників.
Адже здоров’я демократії дуже сильно залежить від якості медіа.
Я останні три роки керувала Східноєвропейським бюро «Голосу Америки», і дуже багато їздила по Східній Європі – від Фінляндії до Болгарії. І бачила, наскільки здоровіша, наприклад, демократія в Естонії, Фінляндії, Норвегії, у тих країнах, де читають газети. А от коли приїжджаємо в Угорщину чи в Румунію – бачимо тільки «Тік-ток» і більше нічого. І це контрольована преса, розумієте?
Тому існування фактологічних здорових медіа просто критично важливе.
– А що ви можете сказати про українські медіа? Наскільки вони здорові зараз?
-В Україні є плюралізм. Так, він є. Чи є незалежність – складно сказати, бо важко, бо треба виживати. Але плюралізм є. І поки він існує, поки є не єдине джерело інформації – це вже дуже важливо.
Ще одне запитання, яке ми планували поставити Мирославі Гонгадзе – про інформаційні виклики для суспільства, які виникли через поширення сумнівного контенту у низці соціальних медіа, зокрема, Телеграм-групах. Втім, спікерка відповіла на нього зі сцени, тож подаємо її відповідь.
–Одна з найбільших інформаційних загроз, які сьогодні існують – це телеграм-канали. Думаю, єдиний шлях це подолати– взагалі відключити телеграм на території України.
Вважаю, якісні сильні медіа – це єдиний спосіб подолати фейкові новини, фейкові вкидання, ІПСО тощо. Немає іншого шляху подолати це, як якісна журналістика.
В Україні є достатньо багато інтернет-медіа, яким можна довіряти. І мені здається, що це єдиний шлях і єдиний спосіб боротися з фактично ворожими інформаційними операціями, яких ми бачимо в останні роки дуже-дуже багато.
Мирослава Барчук якраз працює в одному з таких медіа. Це Суспільне мовлення. І мені здається, що останнім часом ми особливо побачили цінність цього медіа. Тому що в суспільстві мусять залишатися барометри, які дають фактологічну інформацію, від яких ми можемо відштовхуватися.
На жаль, в цих умовах нової інформаційної революції, коли соціальних мереж багато – мабуть, нереально це обмежити. Але треба бути відповідальними щодо того, що ми читаємо і як ми читаємо.
Насамперед –навчитися і навчити інших критичному мисленню. Не довіряти одному джерелу, а принаймні шукати інші джерела інформації. Адже ми всі зараз, все суспільство, кожна людина має бути трошки журналістом, якщо хочемо, насправді, бути усвідомленими громадянами, а не просто вживати безкінечний інформаційний фастфуд. Я вже багато разів про це казала.
Ну добре, можна там поскролити трошки якісь сторіз, але треба бути обережним. Особливо коли ми приймаємо якісь важливі рішення, не тільки для нас особисто, а для суспільства.
А щодо телеграма… Постійно кажу, що його треба заборонити. Я розумію, що зараз з телеграма люди отримують оперативну інформацію про ракетні обстріли тощо. Але телеграм – це дуже небезпечна річ. Коли ви відкриваєте телеграм, ви копаєтеся ніби в смітнику. Але це не тільки українська проблема. Це проблема глобальна. Щоб формувати відповідальність – очевидно, треба починати, мабуть з медіаграмотності вже в початковій школі. Тому що просто забороною якихось каналів, зі зрілими людьми проблему не подолати.
Інна Косянчук, фото автора та з відкритих інтернет-рсурсів
Дискусія з цього приводу: