Одною з численних небезпек воєнного періоду стала загроза втрати локальної преси. За період, коли через непереборні обставини деякі місцеві газети не виходили, частина читачів відвикла від багаторічної звички читати свою «районку», надсилати улюбленій газети листи, оголошення й вітати через друковані шпальти своїх близьких.
Про це в коментарі пресслужбі НСЖУ сказала головна редакторка місцевої газети з 83-річною історією «Нові рубежі» (смт Кринички Дніпропетровської області) Галина Литовченко.
– У березні газета не друкувалася, матеріали ми розміщували на інтернет-сайті та на фейсбук-сторінці газети, – розповіла редакторка. – Зарплату за березень четверо працівників, які наразі залишилися в редакції, отримали. З квітня газета виходить, але… працюємо практично безкоштовно. Вдалося лише заплатити колективу аванс за квітень. Надходжень від реклами практично немає. Хіба що одна громада розрахувалася за публікації минулого року про діяльність органів місцевого самоврядування.
У квітні-травні газета виходила на 4 сторінках, зараз вдалося повернутися до довоєнного формату – 8 сторінок.
Редакція газети розуміє, що зараз дуже важливо, щоб читачі, незважаючи на війну й економічну кризу, не відвикали від своєї газети, продовжували сподіватися отримувати звичну інформацію через пресу.
– Раніше значна частина доходів видання складалася із надходжень від публікації оголошень і вітань. Зараз, на жаль, люди вже трохи відвикли від цього, – каже редакторка видання.
У «Нових рубежах» дуже сподіваються на надходження від передплати на друге півріччя. Проте політика Укрпошти підриває й ці надії.
– Раніше Дніпропетровщину перехід на «пересувні відділення» не торкався. Тепер же, без жодних попереджень місцевих громад, пошта закриває маленькі відділення, – каже Галина Литовченко. – Втім, ми вже давно спостерігаємо, що поштові працівники мусять займатися чим завгодно (продають ковбасу, торгують пральними порошками тощо), тільки не своєю роботою, за яку ми їм платимо, – організацією передплати. Доставка стає дедалі гіршою: всеукраїнські газети позакривалися, і пошта мусить розповсюджувати самі регіональні та місцеві газети. Відчувається, що робити цього пошта не хоче. Через це люди відмовляються передплачувати.
Галина Литовченко бачить перспективу видання у набутті працівниками нових навичок, залученні молодих фахівців та в активнішому використанні можливостей Інтернету.
– Ясна річ, інтернет інтернетом, але реалії села такі, що старші люди звикли до газети, – каже редакторка. – Саме на доходи від газети ми завжди орієнтувалися, хоч і створили півтора року тому свій сайт. Рекламну інформацію на сайті ми тривалий час розглядали як своєрідний бонус до тої інформації, яка публікувалася в друкованому виданні. Вочевидь, тепер доведеться старатися заробляти й на Інтернеті.
За словами Галини Литовченко, яка вже понад 40 років працює у місцевому виданні, багато чого було втрачено в ході реформування місцевої преси.
– Ми мали велике приміщення і, відповідно, доходи від оренди його частини. Тепер не маємо права здавати площі в суборенду. Отже, кошти йдуть хтозна кому, а ми не можемо назбирати навіть на зарплату, – зітхає редакторка. – Але опускати руки не слід. Загубити локальну пресу – не можна. Адже ми зараз – найближчі до людей.
