27 січня в Празі мала відбутися лекція Алєксєя Венедиктова, головного редактора російського «Эхо Москвы». Він мав розповідати аудиторії щось про «колонізацію Сибіру», — пише в своєму фейсбук-акаунті відома українська журналістка Олександра Ефименко. Зрозуміло, що це здивувало її, адже антиукраїнська позиція російського пропагандиста Венедиктова давно відома, тому було зрозуміло, що організатори заходу просто не все знають.
«Я списалася з організаторами цього заходу, навела їм декілька цитат пана Венедиктова про «громадянський конфлікт в Україні в 2014 році», – пише Олександра Ефименко, – і про те, що «якщо ви проведете чесний референдум, то побачите, що значна частина кримчан буде за входження до Росії. Передавати їх знову несправедливо». Знайшла декілька його інтерв’ю і приклала до листа…»
Олександра пише, що вона довго пояснювала, що «Я – з Криму, що Венедиктов бреше і легалізує крадіжку мого власного дому. Що давати майданчик таким як він – це значить ставати співучасником інформаційного злочину».
І організатори відповіли їй, що лекція через графік Венедиктова і без того відкладалася, а після того, як вони ознайомилися з його інтерв’ю і тезами про війну в Україні і окупацію Криму, його виступ взагалі скасовано.
Із скромністю Олександра Ефименко пише, що це не історія про боротьбу чи великий патріотизм, «це просто історія про адекватну реакцію адекватних людей. А ще про те, що якщо ти маєш злість всередині себе – варто направляти її в потрібне русло. Ще й англійську попрактикувала. Коротше — лекції не буде».
Робота української журналістки схвально сприйнята політиками, громадськістю і колегами. Голова меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров у своєму фейсбук-акаунті схвалив роботу «нашої славної кримської сестри» і написав: «Здається, наша мужня і справедлива Олександра Єфименко поставила останню крапку у планах пана Алєксєя Венедиктова прочитати в Празі лекцію щодо колонізації Росією Cибіру, яке відбувалася сторіччя тому. І це замість того, щоб пояснити власну позицію щодо окупації та реальної колонізації Росією Криму, що триває вже майже 9 років…»
Разом з тим, Олександра підняла і інше важливе питання міжнародної журналістики. В одному з постів вона пише: «Існує такий міжнародний журналістський конкурс «Sigma Awards». Він щорічно проводиться серед журналістів різних країн і різних видань. Цього року теж. Система така: ти подаєш бланк заявки англійською мовою, а також додаєш свій вже опублікований матеріал. Сьогодні я зайшла до них на сайт і побачила, що прийом робіт від журналістів триває до 19 січня, що вони спростили правила конкурсу, що додали декілька мов для бланку заявок, серед яких окрім англійської: іспанська, португальська, французька, арабська, китайська і російська.
«Знову немає української», незадоволено пробуркотіла я і вже почала реєстрацію на сайті, як раптом мені спало на думку: цікаво, якщо вони додали російську мову, може вони продовжують приймати роботи на конкурс від російських ЗМІ?
Я зв’язалася з організаторами конкурсу по вказаних на офіційному сайті контактах. Представилася, пояснила, що хотіла б подати свою заявку на цей конкурс, але мені конче необхідно знати, чи беруть участь цього року в цьому конкурсі представники російських ЗМІ, тому що якщо беруть, я не подаватиму свою роботу. На що мені відповіли: «так, ми отримували заявки від російських журналістів. В минулих роках вони вигравали наш конкурс, з їхніми матеріалами ви можете ознайомитися тут: і там два посилання на матеріали «Новой газеты» и «Важных историй».
Зрозуміло, що така ситуація не могла задовольнити українську журналістку. Звертаючись до організаторів конкурсу вона пише: «The Sigma Awards ви дійсно приймаєте роботи від російських ЗМІ на цьогорічний конкурс? Зараз, в 2023 році, коли одинадцятий місяць Росія веде проти України повномасштабну війну? Коли російські снаряди вбили десятки українських і зарубіжних кореспондентів? Коли так званні російські «опозиційні» ЗМІ несуть якусь дурню про «наших мальчіков» зі своїх екранів? Коли інші підтримують цю дурню, типу цехова солідарність? Коли війну війною назвати бояться. Коли податки сплачують в РФ, з яких держава фінансує російську армію. Ви реально вважаєте нормальним зібрати в одній залі українських і російських журналістів?.. Окрім цього, на сайті вказано, що серед журі конкурсу є український журналіст Роман Кульчинський. То можливо пан Роман швидше роз’яснить цю ситуацію?
Олександра вважає, що: «приймати рішення про подання тієї чи іншої заявки на той або інший конкурс – це особиста справа кожного журналіста. Але я точно не готова для себе на такі умови зараз. І мені видається чесним попереджати конкурсантів про подібні випадки одразу, щоб кожен для себе ухвалював рішення. А ще я думаю, що ніколи не подавала жодного свого матеріалу на жоден професійний конкурс з власної волі. Ніколи не подавала і не варто було починати, вочевидь…»
Читачка Олександра Горчинська зазначила в дискусії, що «все як завжди…. На жаль, в подібних випадках вони просто не бачать проблеми в тому, щоб зібрати в одній залі українських і російських журналістів. Для них це ок, бо є хороші руські, які роблять «ліберальну» і «опозиційну» журналістику…»
При цьому Олександра Ефименко зазначила, що «Мені вперто пояснювали, що «Новая Газета» – то сміливі і чесні російські журналісти, які сміливо викривали фальсифікації під час виборів в РФ. Коли я показала 3 посилання, де «Новая газета» на початку повномасштабної війни називали війну «спецоперацією» і спитала, де тут про чесність і сміливість, моє повідомлення залишили без відповіді…»
Мораль конфлікту зрозуміла, але чи зрозуміють її журналісти в усіх країнах Європи і організатори міжнародних конкурсів?
Інформаційна служба НСЖУ
