Днями у черговому відрядженні на Харківщині працював Пьотр Собік, він співпрацює з турецькою агенцією Анадолу, польськими газетами «Окопрес», «Газета Виборча». Команда Харківського Центру журналістської солідарності НСЖУ познайомилася з ним під час спільної роботи: разом фільмували бойову роботу військових. Спочатку були на зйомках артилерії за лічені кілометри від лінії боового зіткнення, а потім на нічному чергуванні з мисливцями на дронів. У таких умовах фотограф і поділився, чому продовжує працювати в Україні.
–Уперше я приїхав до України у вересні 2022 року. Чому я це зробив? Важко сказати. Перша причина: я хотів дбати про людей, дбати про тварин. Для мене було важливо документувати те, що відбувається. Спочатку я приїхав як волонтер. Волонтерство – це був мій шанс перебувати тут. Ми намагалися в різний спосіб підтримати людей: евакуювали населення з Бахмута. Я придбав авто, завантажив його речами. Приїхав до Харкова, потім Краматорська. На наступну поїздку до України ми вже почали евакуйовувати людей з Соледара. Саме так я вивчав ситуацію, вчився бути та жити тут. Під час таких поїздок я теж робив фото, бо до цього я і був фотографом. Ці 2,5 роки я був більше в Україні, ніж у Польщі. Частіше я лишався в Краматорську. Я маю сказати, що Харків – моє серце. Я не можу навіть пояснити, чому мені подобається бути тут», – розповів Пьотр.
І якщо перші місяці роботи в Україні він пояснював собі бажанням допомогти, то нині переконаний, що робота іноземних медійників на війні — це спосіб захистити від війни вже свої країни.
Зараз для себе в роботі Пьотр обрав кілька провідних тем.
–У мене є пара тем, на які я постійно фотографую. На початку я працював із цивільними, показував ситуацію, в якій опинилися люди. У вересні я працював у Покровську, я був там вже кілька разів. Працював там із «Білими янголами» на евакуаціях. Я зробив матеріал про Покровськ. І, що цікаво, якщо скоро війна якимось чином зупиниться, я думаю, що тільки тоді Покровськ виживе. І я сподіваюся, що в мене буде шанс потрапити туди ще раз і зробити лонгрід про це місто і його людей. І показати, що місто вижило. Я був у Бахмуті, Авдївці, але, на жаль, як ви знаєте, їх більше не існує. Сподіваюся, що Покровськ виживе у цій жахливій війні. Для мене це дуже важливо. Я також документую Харків. Мені дуже цікава Салтівка, її будівлі радянського стилю – це нагадує мені про дитинство. Я народився у 1982 році. Думаю, тоді в моїй країні було щось схоже: такі ж будівлі, магазини, стиль життя. Я роблю вуличні фото – звичайне життя. І зараз для «Анадолу» я намагаюсь знімати військових, це частина мого проєкту про Україну. Я в таких зйомках завжди роблю портрети військових Я думаю, що люди мають бачити обличчя, сміливість хлопців, – каже медійник.
На запитання, чи відчуває він зменшення цікавості польської аудиторії до подій в Україні Пьотр чесно відповів — так. І волів би бачити у світових медіа реалії з усіх прифронтових населених пунктів.
–Я знаю про ситуацію зменшення цікавості. Люди говорять, що їм нудно, що вони втомилися. Що я можу сказати? Я відчуваю, я тут працюю, щоб моя країна, моє оточення продовжували як мінімум донатити на тварин, але головне — розуміти, що відбувається насправді. Та зрештою все залежить від медіа. Як я бачу ситуацію з точки зору свого досвіду? Зараз не багато людей пишуть про Краматорськ, частіше медіа показують Харків, Київ, Одесу, але мало про Донбас. Я не розумію, чому. Я думаю, що це проблема медіа. Вони пишуть більше про те, що люди клікають і лайкають. Це дуже сумно, – зауважує Пьотр Собік.
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти Центру журналістської солідарності у Харкові – телефон: 093 813 75 44 (координатор Ганна Черненко)
Ганна Черненко
