Для корифея Національної спілки журналістів України Миколи Олександровича Шибика журналістика – не просто професія, це його душа і все життя. Випускник Тарасового університету першої половини 50-х минулого століття, він пройшов шлях від кореспондента-початківця обласної газети «Київська правда» до головного редактора республіканської «Робітничої газети».
У 2019 році в спеціальній відзнаці Національної спілки журналістів України сказано: «Миколі Олександровичу Шибику – організатору й учаснику журналістських проєктів, голові СЖУ у 1987 – 1990 роках – за плідну творчу і громадську діяльність та відданість ідеалам журналістики».
Навіть коли працював на різних керівних посадах у державних установах та обирався народним депутатом СРСР, не забував про своє журналістське перо і покликання – відстоювати правду, захищати людей. Це втілювалося не лише в газетних публікаціях, а й у книжках публіцистики, нарисів, памфлетів.
І раптом… Уже в доволі зрілому віці прийшло захоплення фотографією, яке ще яскравіше розкрило журналістський хист Миколи Олександровича.
Разом з вірним товаришем – фотоапаратом о будь-якій порі року він часто зустрічав світанки і проводжав день на схилах Дніпра, в столичному ботанічному саду, на вулицях Києва і його передмістя. Микола Шибик міг пройти не один кілометр, щоб вибрати яскравий, неординарний кадр. Уважне око фіксувало все, що привертало увагу, і так народжувалися світлини з людськими історіями, пейзажами, квітами, братами нашими меншими.
Можливо, професіонал фотосправи помітить певні недосконалості. Та в фотографіях Миколи Олександровича важливе інше – нестандартний погляд на оточуючий світ. Кожен кадр має родзинку, змушує побачити навколишню красу і відчути характери, розбудить фантазію.
З цих яскравих фотознімків створені і видані художні календарі. Збирали широке коло відвідувачів виставки світлин, одна з яких експонувалася в приміщенні Національної спілки журналістів України.
А в грудні 2021 року, до його дев’яносто другого дня народження в Міжнародній громадській академії «МОДУС КОЛОРІС» побачив світ невеличким тиражем збірка художніх композицій Миколи Шибика «Оманливість простоти». Концепцію автор пояснює коротко: «Три рядки, фото. Самодостатні. Простота. І прагнення єдності думки, настрою, відгомону світу».
І дійсно: 160 сторінок книжки – це майже 160 фотографій з трьома рядками тексту на кожній сторінці. Важко сказати, що тут первинне – текст чи фото, бо вони дійсно самодостатні і відтіняють одне одного.
До фотознімка засніженого бульвару – «Одвічна круговерть. До руки припала ясна зірочкою. За мить – уже краплинкою стала». Або – до міського пейзажу: «Хуліганство. З-за рогу сусіднього будинку підкралося і брязнуло по шибках сонце. Розгортався день». «Життя. Вкласти життя в три рядки і фото таки непросто. Але ж можливо… Вперта думка спресує!», «Тільки й усього. Опір. Без умов і неправди. Хочу перемогти. У пам’яті, подумки. Бодай небагатьох». « Бриж на Дніпрі. На каміння, рибок, по лику Лаври жене хвилі вітерець. Вічності однаково». «На завершення. Тримайся. За що? За життя!».
І так усі сторінки…
Ці накопичені життєвим досвідом роздуми чи викликані емоцією від побаченого і відтвореного у фотографії думки дадуть роботу уму і уяві того, хто гортатиме цю компактну книжку високої якості друку на крейдованому папері.
Ініціаторами створення альбому і добрими помічниками автора Миколи Шибика в укладанні збірки стали найближчі і найдорожчі – донька та онучка Миколи Олександровича Тетяна Шибик і Анна Мадяр. Макет і верстку виконав Стефан-Арпад Мадяр, а комп’ютерний дизайн забезпечила Єлена Ковалевська.
Талановитий ансамбль зібрався в роботі над книжкою. Зробили її такою, що хочеться гортати, ловити цікавинки у трьох рядках поруч з фото. Замислитись, відклавши вбік. А потім знову і знову повертатися до її сторінок …
Ольга Войцехівська.
