Головна редакторка видання «Трудова слава», членкиня НСЖУ з Жовтих Вод Олена Кубарєва підготувала матеріал про Владислава Калкатіна – нашого колегу-медійника, який нині служить у Збройних Силах України. Пропонуємо його вашій увазі.
…Коли ми запропонували Владу провести інтерв’ю, то спочатку він засумнівався: «Та я ж не якийсь там безстрашний герой, моя зброя – це польова кухня. Я служу на посаді кухаря у відділенні забезпечення…»
Але згодом Владислав погодився поспілкуватися, зауваживши: «Ви знаєте, я подумав: мій досвід може переконати людей, що кожен може бути корисним в ЗСУ, незважаючи на відсутність бойових навичок та певні проблеми зі здоров’ям».
Мріяв стати журналістом
Владиславу 51 рік, народився він у Жовтих Водах. Навчався у школі №11 та мріяв пов’язати своє професійне життя із журналістикою, був активним у молодіжному русі. У 10-му класі очолив шкільний політклуб та вирішив розповісти про його діяльність у новоствореній міській газеті «Робітнича трибуна» (майбутні «Жовтоводські вісті»). Написав статтю та приніс до редакції. З цього почалася співпраця юнака з місцевими медіа.
Невдалий вступ на омріяну спеціальність у Дніпровський виш не зупинив Влада. У 1991 році хлопець вступив до жовтоводського СПТУ-35 та почав паралельно працювати на міському радіо.
–У той час головним редактором радіо працювала Валентина Яковлєва, а кореспондентом – Наталя Сіра, – згадує Владислав Калкатін. – Започаткували 15-хвилинну молодіжну програму, яка виходила в ефір щотижня. Продовжував співпрацювати з газетою «Жовтоводські вісті». Статті присвячував молодіжній тематиці, актуальним проблемам. Потім пішов служити в армію. Найцікавіше, що це був перший український призов! Служив я у так званих «космічних військах» – військах космічного зв’язку. Спочатку на посаді пожежного, потім командира відділення, а півроку ще й поєднував з роллю кіномеханіка у клубі».
Активна діяльність на медійній ниві
Після демобілізації у 1994 році Владислав повернувся до рідних Жовтих Вод і розпочав працювати в ТРК «Степ». Теплі спогади залишилися про співпрацю з Віктором Данилюком, Юрієм Холмогорським, Геннадієм Ходосом, а також із очільниками компанії – Володимиром та Любов’ю Сандрацькими. Опанував майже всі телевізійні професії. Згодом розпочав співпрацювати з легендарним Миколою Канішевським, засновником проєкту «Вікна», 9-м каналом Дніпра.
У 1996 році Владислав переїхав до Дніпра, де постійно працював у медійній сфері («9 канал», корпункти всеукраїнських каналів 1+1, ICTV, СТБ, інтернет-ресурс «Інформатор», каналі D1 тощо).
На інформаційному фронті
Початок повномасштабного вторгнення Владислав зустрів, працюючи керівником монтажерів на каналі D1:
–24 лютого 2022 року я прокинувся десь о 5 годині ранку. Було добре чутно два потужних вибухи. Згодом стало відомо, що постраждав аеропорт та інший об’єкт. О 10:00 ми з колегами вийшли у прямий ефір та організували триденний марафон. Запрошували до студії політологів, цікавих особистостей з Дніпра, закордонних гостей по відеозв’язку. Один із монтажерів мав завдання – моніторити інтернет щодо всіх українських новин. У якусь мить на його моніторі ми з колегами побачили, як на Херсонщині встановлюють російський прапор. Стало моторошно…
Ми розуміли свою важливу місію: під час війни надання оперативної та об’єктивної інформації вкрай потрібне. Готували новини, працювали в системі Єдиного марафону. Чимало моїх колег стали до лав ЗСУ: журналісти, монтажери, відеоператори. Вони служать на різних військових посадах – як у пресслужбах підрозділів, так і за іншими напрямками. Зокрема, операторами дронів. Журналіст нашої телекомпанії Віктор Ожогін став на захист Батьківщини у перші дні повномасштабного вторгнення у 64-річному віці! Він воював ще під час АТО, це справжній патріот, мужня людина, легендарна особистість, заслужений журналіст України. Нещодавно він був обраний заступником голови Правління Дніпропетровської обласної організації Національної спілки журналістів України.
На службі
…До 2024 року Владислав Калкатін намагався бути корисним в тилу. Маючи певні проблеми зі здоров’ям, зокрема захворювання серцево-судинної системи, та раніше встановлений висновок ВЛК «обмежено придатний», Влад відверто каже, що не ховався від ТЦК, але і не «рвався у бій»: був переконаний, що в армії від нього толку буде мало, багато користі не принесе. Тож працював, донатив та активно волонтерив – починаючи з часів АТО.
У січні 2024 року, отримавши повістку, Владислав прибув до ТЦК та невдовзі відправився до одного з військових підрозділів:
–Розпочав службу в роті, яка займалася охороною інфраструктурних об’єктів. Згодом я продовжив служити у бригаді облаштування територій, яка займається зведенням захисних споруд на різних напрямках на Сході. З жовтня минулого року мене перевели до відділення забезпечення кухарем. Попередньо було письмове опитування щодо наявних навичок. Оскільки я вмію та люблю готувати, то вирішив, що з роботою кухаря справлюся.
Завжди намагаємося приготувати щось смачне
Владислав разом із двома іншими військовими займаються приготуванням їжі для своїх побратимів. Кількість порцій – 80-90 щоденно. В їхні обов’язки входить приготувати щодня гарячий обід та ще й розвезти його по різних місцях (може бути до 9 точок).
–Постачання продуктів – добре, – розповідає Влад. – Завжди у наявності м’ясо: курячі стегна, свинина, яловичина, ковбаси, тушкованка. Ми маємо готувати за певними вимогами. Двічі на тиждень – борщ, а також у меню можуть бути різні супи – гороховий, рисовий, гречаний, розсольник, вермішелевий, польовий (з пшоном), рибний (з консервів). Хлопці полюбляють гречку, макарони по-флотськи, плов – він хоч і на тушкованці (яка трохи набридає військовим), але ж із зажарочкою та ароматними приправами (їх ми з побратимами-кухарями купуємо за власні кошти).
Взагалі, намагаємося щось вигадати, щоб було якомога смачніше. На Великдень приготували зелений борщ, а на Новий рік порадували хлопців салатом «Олів’є». Для нього знайшли всі продукти серед тих, що нам надають. Лише 5 кг майонезу докупили. Вийшов приємний сюрприз…
Знайте, що важливо? Коли побратими задоволені обідом, який ми щодня готуємо, я розумію свій внесок у боротьбу з ворогом та наближення Перемоги! Кожен може принести користь на фронті.
Армія може змінити людину на краще
Наприкінці нашої розмови ми поцікавилися у Владислава: «Чи відбулися зміни у Вашому світогляді під час служби?»
Наш співрозмовник відповів:
–Політичні погляди не змінилися: я завжди був патріотично налаштований. А ось до деяких речей ставлення стало іншим. Негативно ставлюся до ухилянтів. Скажу так: якщо ви підлягаєте мобілізації і не маєте підстав для відстрочки чи броні, краще не ховатися від ТЦК, а спокійно підібрати для себе вакансію у військовому підрозділі відповідно до стану здоров’я та можливостей. Краще це зробити заздалегідь.
Вважаю, що з підрозділом мені пощастило. Поруч надійні люди, які не підведуть. Командири – майже всі молоді хлопці років 30-ти, з бойовим досвідом. Вправно керують великим колективом «дорослих дядьків». Взагалі, я переконався, що армія змінює багатьох людей. І змінює на краще.
Трохи неприємно, коли хтось вважає військових майже «мільйонерами». Під час служби виникає чимало додаткових витрат. Треба не лише надсилати кошти родині, а й організовувати свій побут. Доводиться кілька разів переїжджати з місця на місце. Є можливість оселитися у закинутій хатинці без електрики – потрібно витрачати гроші, щоб підготувати її для життя. Плюс часто виникають витрати на ремонт техніки. Ось ми розвозимо їжу на старенькій «Ниві», яка часто ламається. Дрібні ремонти здійснюємо за свій рахунок. Подяка волонтерам, що забезпечили автомобіль детектором дронів.
Говорячи про певні нові сенси, також хочу торкнутися теми української мови. Саме під час повномасштабного вторгнення я зрозумів важливість спілкування нею не лише у діловому житті, а і в повсякденному».
Щиро дякуємо Владиславу Калкатіну за цікаву відверту розмову. Шана та вдячність кожному захиснику!
Олена Кубарєва
Світлини надав Владислав Калкатін
