В Одесі відбулася чергова групова зустріч із профілактики професійного вигорання. Захід проходив в офісі ГО «Центр журналістської єдності». Організована подія в межах мережі Центрів журналістської солідарності НСЖУ. Тема зустрічі: «Внутрішній критик: як перетворити внутрішню гризню на підтримку». Зустріч провела психологиня-тренерка Марія Радзіховська, фахівчиня «Клініки неврозів» під керівництвом Костянтина Шевченка-Бітенського.
Під час зустрічі учасники говорили про внутрішнього критика, його вплив на емоційний стан і професійну діяльність, а також шукали способи перетворити критичний внутрішній голос із джерела постійної напруги на ресурс підтримки та саморозвитку.
– У групі була тепла й жива атмосфера. У процесі роботи було помітно, що тема внутрішнього критика є дуже близькою для багатьох. Учасники активно ділилися фразами, які чують від свого критичного внутрішнього голосу, багато сміялися через впізнавання себе в цих формулюваннях. Це був той сміх, який виникає не від легковажності, а від полегшення: «так, це не тільки зі мною». Під час зустрічі ми розбирали, що може стояти за внутрішньою критикою: страх помилки, сорому, осуду, втрати контролю або відчуття власної недостатності. Також важливою частиною обговорення стала диференціація внутрішнього критика і голосу підтримки. Ми досліджували, де критика ще може виконувати функцію сигналу, а де вона вже перетворюється на внутрішній тиск, самопокарання і виснаження, – розповідає Марія Радзіховська.
Критик і помічник в арт-техніці
Окремою частиною зустрічі стала арт-техніка, під час якої учасники створювали образи внутрішнього критика та внутрішнього помічника. Спочатку в частини групи було певне межування щодо малювання, але дуже швидко всі включилися в процес. Образи вийшли креативними, живими й дуже різними. Вони стали не просто малюнками, а стимулами для подальшої рефлексії: через форму, колір, символи й фрази учасники змогли краще побачити, як саме звучить їхній критик і яким може бути підтримуючий внутрішній голос.
–Важливо, що учасникам було легко і навіть весело ділитися своїми роботами. Вони отримували відгук, прийняття й підтримку від інших учасників групи. Для деяких це стало приводом до інсайту щодо походження їхнього внутрішнього критика – звідки він міг сформуватися, чий голос нагадує, у яких ситуаціях активізується і чому іноді здається таким переконливим, – підкреслює пані Марія
–У цей складний для нашої держави період людям творчих професій, зокрема журналістам, доводиться досить непросто, адже, крім воєнної журналістики, фактично іншої журналістики майже не залишилося. Занурюючись у проблеми людей, які пов’язані з бойовими діями, спілкуючись із постраждалими від війни, вимушеними переселенцями, мимоволі стикаєшся з великою кількістю важких історій, у які доводиться заглиблюватися через свою професійну діяльність. Усе це потрібно певним чином трансформувати. А людям, які особливо схильні до емпатії, іноді буває складно переробляти весь цей негативний досвід та емоції. Тоді й виникає професійне вигорання. Це близьке багатьом моїм колегам. Тому величезне спасибі за те, що нам не лише допомогли опрацювати всі ці складні моменти, а й дали конкретні техніки, інструменти та своєрідні ключі до взаєморозуміння між внутрішнім критиком і захисником, про що йшлося під час психологічної зустрічі, – ділиться враженнями журналіст-оператор Сергій Коняхін.
–Вже відбулася наша шоста зустріч від мережі Центрів журналістської солідарності НСЖУ, і щоразу нас стає все більше. Такі зустрічі допомагають журналістам знаходити внутрішні сили, зберігати стійкість і підтримувати інших у непрості часи. Разом ми стаємо сильнішими! – каже журналістка Ольга Левчук
–Із внутрішнім критиком у журналіста взагалі дивні стосунки. Він йому життєво необхідний, – додає медійник Дмитро Бакаєв (Жогов). – Це той голос, який запитує: ти впевнений? Ти перевірив? А друга сторона? Ти нічого не додумав за героя? Але є проблема. Той самий внутрішній голос говорить: не йди туди, там небезпечно. Не став це запитання, бо матимеш проблеми. Не берися за цю тему – будуть неприємності. Напевно, за пів року наших зустрічей із психологом я зрозумів, що завдання не в тому, щоб позбутися внутрішнього «гризуна». Треба навчитися розуміти, коли він тебе береже, а коли просто заважає виконувати роботу.
Медійники відчували справжній релакс після важких тижнів з щоденними атаками, яких вже перестаємо рахувати. Малюнок дав можливість висловити більше почуттів, ніж через вербальне спілкування.. Було й сумно, й смішно в окремих моментах, але відчувалася готовність підтримати один одного та додати ідей щодо вирішення проблеми, яка не відпускає.
Підсвідомість і артбук
Сергій Коняхін, приніс із собою артбуки – не просто показати, а саме познайомити нас зі своїм світом. Він продемонстрував свої роботи, розповів, як вони створювалися, та яку роль у цьому процесі відіграє арт-терапія. І, мабуть, найцікавіше – це його власний вайб.
–У мене їх кілька, при тому що артбуки можна робити спільні. Ще наприкінці 90-х мав один маленький артбук, який я носив із собою, і всі мої друзі могли в ньому малювати. Там купа малюнків, підписи, вірші. Потім усе це домальовувалося ще. Можна комбінувати малювання і колаж.
Для початку можна взяти, наприклад, старий альбом із кількома сторінками, які починаєш або повністю, або частково ґрунтувати. Або обклеюєш їх різними колажами. Моя техніка – це накладання різних ліній: поверх одних – другі, поверх других — треті. І в результаті виникають сюжети, про які ти сам не здогадуєшся. Ссюжети набувають різного наповнення, оформлення, і навколо них уже вибудовується подальша композиція всього артбуку. Тому це дуже цікава й продуктивна робота з підсвідомістю, –розповів Сергій Коняхін
Практичні рекомендації
● Дослідіть, коли саме з’являється внутрішній критик. У яких ситуаціях він активізується? Після помилки? Коли ви втомлені? Коли порівнюєте себе з іншими? Коли отримуєте коментарі або оцінку ззовні? Важливо помітити не тільки саму критичну думку, а й стан, у якому вона виникає.
● Спробуйте надати своєму внутрішньому критику образ. Це може бути персонаж, голос, колір, форма, тінь, фраза або символ. Коли критик отримує образ, його легше відокремити від себе. Тоді з ‘являється можливість не бути його жертвою, а стати дослідником: «що він говорить?», «чого боїться?», «що намагається контролювати?», «де він мені допомагає, а де шкодить?».
● Іноді корисно навіть трохи «розкритикувати свого критика». Наприклад, поставити йому запитання: «Ти справді зараз допомагаєш мені чи просто добиваєш?». Або використати іронічну фразу: «Скажи дякую, що тобі є кого критикувати». Така дистанція допомагає зменшити владу критичного голосу.
● Наступний крок – пригадати або створити власний голос підтримки. Це не має бути штучний позитив чи фрази в стилі «все прекрасно». Голос підтримки може бути реалістичним, спокійним і дорослим. Запитайте себе: як він виглядає? Який у нього тон? Що він міг би сказати мені в момент помилки, втоми або напруги?
– Одним із ключових висновків зустрічі стало те, що внутрішній критик не зникає за один день. Але ми можемо навчитися чути його інакше: не як вирок, а як сигнал про потребу в підтримці, більш уважному ставленні до себе. Головне розуміти, що самокритика не робить нас сильнішими, якщо вона перетворюється на внутрішнє насильство, – підсумовує психологиня.
Валентина Бакаєва журналістка, ГО «Центр журналістської єдності»
Фото авторки
